Розповіді-згадки про те, як жили в Херсоні від початку окупації та що змусило виїхати з міста — 14 жовтня в Києві відбулася прем'єра Херсонського театру імені Куліша "Лишатися (не) можна".
Це вистава про пережите, про біль, приниження і сміх крізь сльози, розповів Суспільному генеральний директор театру Олександр Книга.
"Вистава про реальні події в окупації, які відбувались у Херсоні. Сьогодні ми говоримо про біль, про якісь речі, які не хотілося б згадувати в свято, але вітаю всіх із цим святом, із прем'єрою — і маю надію, що вже скоро зіграємо цю п'єсу в Херсоні. Сьогоднішні сльози — це сльози очищення від рашистського накипу та бруду, які вони принесли в наше суспільство, в наші будинки", — каже Олександр Книга.
Він розповів, що робота над виставою тривала понад місяць. Складно було логістично, бо актори зараз живуть у різних містах.
Для редакторки текстів Ксенії Швець, за її словами, найбільш складно було відібрати з великого обсягу разючого матеріалу ті розповіді, які б визначили основну тему постановки.
"Почала роботу з холодним серцем — як зі звичайною п'єсою. Але вже при роботі з текстами ти починаєш переймати все на себе, і це було дуже складно. Я не була в окупації, але мій студент і друг Євгеній Резніченко, режисер цієї вистави, був у окупації. І коли ти не знаєш, що з цією людиною, коли він не виходить на зв'язок, це жахливо", — розповіла Ксенія.
Спочатку для п'єси брали готовий текст, говорить режисер Євгеній Резніченко. Але під час роботи зрозуміли, що в самих акторів херсонського театру стільки власних історій, що цього достатньо для матеріалу окремої п'єси, каже чоловік.
"Тому взяли інтерв'ю у своїх колег і скомпонували їх у новий текст. Це зовсім нова вистава про нас, про херсонців - документальна постановка, яка складається зі свідчень акторів театру імені Куліша та директорки-розпорядниці театру Юлії Бунчак. Хочемо донести головну думку - Південь і Схід України це не зрадники, які чекали "рускаго мира", і зараз на Херсонщині багато людей, які не можуть виїхати з різних об'єктивних причин. Це не означає, що вони підтримують окупаційну владу. Ця вистава - солідарність, це пояснення чому люди залишаються там".
З реквізиту на сцені - сім стільців і рупор. Бо головне - просто розповіді акторів. Без прикрас, без спецефектів. Кожен розповідав про те, що насправді пережив. Про мітинги, про спротив, про обшуки в домівках, про ризики бути розстріляним при виїзді. На екрані позаду акторів - документальні кадри з життя окупаційного Херсона. Це змушує зрозуміти, що це не постановка, а жахлива дійсність, говорить глядачка Інна Пархоменко.
"Я вражена, не могла стримати сліз. Я розуміла, що там кояться страшні речі, але побачити документальне відео, почути живі історії про те, що відбувалося ось кілька тижнів тому, - це дійсно страшно. Дякую за таку виставу, це дійсно круто. Щастя, що люди змогли виїхати на підконтрольну територію України. Але сподіваюся, що вони зможуть повернутися додому. Все буде Україна", - каже киянка.
Читайте також:
- "Хочу скоріше повернутися, бо дім є дім": письменник з Херсонщини став на захист України.
- "Я потрапив під мінометний обстріл. Міна попала прямо під ноги". Історія захисника України з Херсона.
- 234 день війни: хроніка подій в Херсонській області.
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
