Як склалася доля Херсонського обласного академічного театру ім. Куліша з початком повномасштабного вторгнення. Про театр під час війни і життя в окупації, патріотів і колаборантів, про творчість під час війни і театр без кордонів та обмежень в ефірі Радіо Культура розповів генеральний директор - художній керівник Херсонського обласного академічного театру ім. Куліша Олександр Книга.
Якщо повернутись на шість місяців назад та згадати 24 лютого — як діяв колектив театру у перші дні війни?
Як театр він не працював. На другий день, коли відбулося захоплення мосту і були бої, люди прийшли в театр до бомбосховища. У нас там все було зроблено, бо там находилась наша театральна кав'ярня. Там пристойно, чисто, сухо і є можливість готувати їжу. Там жило понад 70 людей. Це були і працівники театру, і кілька постраждалих сімей з Антонівки, де теж були пошкоджені будинки.
Скільки колаборантів виявилося в Херсонському театрі?
Я радий, що їх мало. Ми знали, що є люди, у яких ностальгія за Радянським Союзом, за так званими братніми стосунками. У мене 250 людей штату, з них на сьогодні лише 16 пішли співпрацювати, зокрема чотири актори, двоє людей з балету і одна з оркестру.
Є відео, де чоловік представляється директором театру і проводить рашистам екскурсію театром. Це Валера. Він працював багато років у театрі. Коли він проштрафився, ми його просили піти. А уже перед війною взяли його охоронником, тому що звільнилась людина, а він добре знає театр. І зараз він у нас виявляється "директором театру". Наразі вони не можуть набрати штат. Вони цими невеличкими силами колаборантів намагаються створити якусь картинку і не розуміють, що працюють на цю пропаганду.
У нас створена група театру, де ми спілкуємося. На превеликий жаль, дуже багато людей залишились в Херсоні, бо не мали змоги виїхати, тому що не було офіційних коридорів. А сьогодні можна виїхати тільки за великі гроші — від 5 до 10 тисяч гривень з людини.
Яка доля співробітників театру? І тих, хто виїхав з окупації і тих, хто залишився
Більша кількість виїхала звідти. Хтось був змушений там сидіти 4-5 місяців. Є актриса, яка буквально кілька днів тому змогла вирватися і виїхати коридором через Крим. Тому зараз театр розпорошений по всьому світу. Ми намагаємось працювати, тримати людей. Ми платимо заробітну плату. Українська держава не кинула людей, і це є дуже позитивний меседж. Херсон чинить супротив дотепер й тому, що там розуміють, що держава їх не кинула. І вчителі, і медики, і театрали — всі отримують заробітну плату. Так, є затримки, військові РФ захопили фінвідділ, ключі втрачені, і потрібно було створити вже на українській території казначейство, фінвідділ, відновити всі ключі та фінансування. Це дуже складно, але зарплата платиться.
Ми намагаємось працювати, не покладаємо рук ні секунди. Навіть ті люди, які знаходяться там, беруть участь зараз у створенні певних продуктів. Вони готуються на наступний день після звільнення Херсона зіграти виставу і вийти до своїх любих глядачів. У нас був місяць проданих вистав. Ми винні херсонцям тридцять вистав як мінімум. Херсонський глядач любив наш театр. Тому у нас є ідея — на другий день після звільнення зіграти виставу. І ми все робимо для того, щоб це відбулося, навіть знаходячись в різних куточках України і світу. Ми згуртовані і робимо продукти, аби дивувати найближчим часом.
Я собі дав клятву, що під час війни нікуди не поїду, хоча мою сім'ю запрошували. Так, я не можу тримати автомат. Але я можу робити театральний продукт. Він сьогодні теж потрібен, тому що наше слово — це теж зброя.
Що скажете про "велику російську культуру"?
Це велика фікція. Людина, яка має за плечима вікову культуру, не може чинити так. Сьогодні Херсон перетворений на величезну барахолку. Люди виживають, як можуть. У Херсоні буквально через місяць окупації просто на вулицях стоять наливайки — стоїть стіл, і з нього ви можете випити 100 грамів горілки. Все це зроблено для великої культури, тому що в Херсоні такого не було навіть в 90-ті роки. Стоїть бензовоз на вулиці й прямо з нього продають бензин. Вони грабували все, що можна. До речі, коли мене допитували, питали, чи у мене є в бібліотеці "Біла гвардія" та чи я її ставив на сцені. А потім я з’ясував, що перед війною вони зняли якийсь фільм "Біла гвардія", де це коріння українського націоналізму. Мабуть, офіцерський склад змушували дивитися це кіно. Тому от така "великая русская культура".
Які прем'єри готує херсонський театр?
У Києві в театрі імені Лесі Українки ми готуємо нову прем’єру. Їх буде кілька. Зараз молодий режисер Євген Резніченко працює з акторами нашого театру. Також долучилася Римма Зюбіна, друг нашого театру, і Олена Хохлаткіна. Ми зараз працюємо над проєктом, робоча назва якого або "Окупація", або "Незламний Херсон". Це сучасна драматургія про те, що пережили люди, про окупацію, про Херсон. Ми зрозуміли, що про це треба розповідати. Я був на виставі Маріупольського театру. Вони теж молодці, адже зробили виставу в Києві й показували її в театрі на Подолі. Я просто плакав під час вистави. І зрозумів, що це потрібно людям, які не пережили це. Треба, щоб вони зрозуміли, наскільки це страшно. Уявляєте, яка травма у тієї маленької дитини, яка була змушена місяць-два жити в підвалі, їсти невідомо що і пити з калюжі воду.
Тому ми чинимо спротив. Я повернувся з Полтави, тому що 11, 12 та 13 вересня ми грали виставу-читання. Група, яка перебуває в Полтаві, самостійно зробила роботу. Наш актор Антон Лисенко написав дуже прекрасні тексти. Це вистава "КОЛОХЕРСОН". Там не про війну, а про наше життя до війни. Люди хлюпали носами. Тому, що наше життя розділилось на "до" і "після". Мої колеги говорять про російську культуру і що не треба чіпати Чехова. Може, й не треба сьогодні чіпати. Але забути треба. Я не знаю на який час. Поки ця рана не загоїться зовсім і її не стане. Коли вона не просто зарубцюється, а щезне. Доки вона буде, доки на нашому тілі будуть ці рани, про це потрібно говорити.
Наш головний режисер Сергій Павлюк, який був прапором всіх мітингів на Херсонщині, виїжджав через кілька місяців і після обшуків. Він уже другий місяць у Миколаєві випускає вистави з Миколаївським театром. І сьогодні під вибухами ми випустили виставу "Кицька на спогад про темінь". Її прем'єра відбудеться в Києві у театрі Лесі Українки вже 27 вересня. Це вистава про події 2014 року, про біженку з Донбасу. Але сьогодні ми всі стали біженцями, і тому вона дуже актуальна. Цікаво, що ця людина, яка розповідає свою історію, варить наш борщ. І в кінці вистави пригощає глядачів тим борщем, який вона зварить. Журналісти колись написали, що вони смакували борщ, приправлений солоними сльозами цієї жінки. Тож ми відкрили сезон трьома виставами.
Херсонський театр чинить супротив і працює незважаючи нінащо. Крім того, ми об’єдналися з маріупольцями, які хочуть відновити роботу свого оркестру. Ми плануємо і гастрольну діяльність, і є купа запрошень на фестивалі, зокрема до Польщі та Туреччини. І я дуже вдячний всім театрам Києва, які пішли нам назустріч і допомагають, надавши приміщення і можливість працювати.
Що відомо:
- 23 березня російські військові заарештували директора Херсонського театру Олександра Книгу. У той же день Книга повернувся додому.
- 29 травня російські військові та окупаційна влада призначили "нового" директора Херсонського обласного музично-драматичного театру. Ним став працівник закладу Валерій Шелудько.
- У Херсоні окупаційна влада "перейменувала" обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша на "русский академический" та оголосила про набір працівників. При цьому готові брати просто "талановитих" людей без спеціальної освіти.
Читайте також:
- На читці п'єси "КолоХерсон" збиратимуть гроші для підтримки артистів в окупованому Херсоні
- "Голос Херсонщини": театр Куліша готує виставу-розповідь про життя в окупації
- 207 день війни: хроніка подій в Херсонській області
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
