Наталя Шатілова - волонтерка Херсонської обласної організації Товариства Червоного Хреста в Україні. З перших днів вторгнення Росії в Україну обрала для себе шлях допомоги іншим. Тому, попри напругу в окупованому місті, залишається в Херсоні. Каже, її тут тримають багато людей і мотивів. Своєю історією Наталя поділилась із Суспільним.
Війна, якої не чекали... Тобто зовсім. Лютий був максимально насичений підготовкою і проведенням унікального для Херсону конкурсу Народного талант-шоу "Ти - Суперзірка!". Відбірковий тур пройшов 12 лютого і 26 та 27 планували півфінал та Гала-концерт проєкту. 23 лютого наша команда проводила репетиції, дороблялися декорації, останні узгодження приїзду зіркового журі тощо...
Ми збирали речі, медикаменти, їжу, засоби гігієни для поранених військових у лікарнях і сподівалися, що ворог буде зупинений, що не увійде у місто...
24 лютого о 6.00 я прокинулася від телефонного дзвінка моїх друзів з Києва: війна... вибухи по всій країні... Син 23 лютого виїхав з Києва до Херсона - бомбардування майже всіх міст, а він їде у потязі... Поки йому додзвонилася, ледь не збожеволіла...
Далі черга в супермаркеті і якісь продукти, товари, що вдалося придбати. Вперше збираємо "тривожні рюкзаки" (потім їх вміст змінився десь 5 разів).
Оскільки і я і Євгеній активно спілкуємось та співпрацюємо з багатьма активними херсонцями, виникають перші волонтерські ініціативи: доставка хліба та продуктів у сховища, де перебували мешканці Кіндійки та Антонівки, збір речей, медикаментів, їжі, засобів гігієни для поранених військових у лікарнях... І сподівання, що ворог буде зупинений, що не увійде у місто...
1 березня згадується як суцільний тваринний страх - немає інформації що відбувається і де саме, розстріл тероборони, потім попадання снарядів у житлові будинки, палає "Фабрика", перші випадки мародерства... Що робити і що нас чекає невідомо, але розуміємо, що нічого хорошого...
Син разом з друзями і колегами працюють з аптеками та лікарнями - медикаменти потрібні і в стаціонарах, і херсонцям, які самотужки не можуть їх знайти і купити. Оскільки я є волонтером Херсонської обласної організацій Товариства Червоного Хреста України і чинним інструктором з Першої допомоги, розуміла, що максимально корисною зможу бути саме там.
Мої герої - це веловолонтери, які кожного дня їздять окупованим містом через блок-пости.
Вже з середини березня дуже відчувався дефіцит продуктів, пального, медикаментів. Багато людей з інвалідністю, маломобільних людей, що мають хронічні захворювання залишилися сам на сам з побутовими проблемами - пенсії та соціальні виплати мають змогу отримати далеко не всі, банкомати або не працюють, або чергу потрібно займати вночі і стояти багато годин... Так виникла ініціатива херсонського Червоного Хреста робити адресну доставку соціальним категоріям продуктових наборів.
Мої герої - це веловолонтери, які кожного дня їздять окупованим містом через блок-пости, витримуючи перевірки та ризикуючи особистою безпекою і доставляють продукти від Комишан до Антонівки, від Нафтогавані до Степанівки.
Перші два місяці було досить багато колег-волонтерів, що теж активно допомагали людям вижити, але чимало з них виїхали, рятуючи дітей та батьків на підконтрольну територію чи в інше безпечне місце і травень ми працюємо в дуже напруженому режимі...
Головне, що спонукає не покидати рідне місто, це впевненість, що тимчасова блокада і окупація скоро закінчиться.
Прикро, що багато херсонців залишились без роботи і зараз ресурс в багатьох сімей вже вичерпався... Допомоги потребують тепер і ті родини, що не мають статусу соціально-вразливих категорій... Зараз в день ми маємо до ста звернень, за якими формуються і доставляються продуктові набори. Зараз багато спілкуємось з біженцями, що тимчасово проживають у Херсоні - люди опинилися майже без речей, грошей, деякі втратили документи, банківські картки. Інколи спілкуючись з ними, не можливо стримати сліз від того жахіття, що ці люди пережили і переживають зараз...
Друзі, рідні, колеги майже кожного дня питають, коли буду виїжджати з Херсона? Чесно, не можу поїхати... Принаймні поки... Багато людей та мотивів тримають... Ну і головне, що спонукає не покидати рідне місто, це впевненість, що тимчасова блокада і окупація скоро закінчиться... Дай нам, Боже, сил і терпіння.
Читайте також:
- Про зраду, наклеп і Славу Героям: історія херсонця, який залишився в окупації.
- "Я у будь-яку секунду чекав, що за мною прийдуть". Священник з Херсона розповів про шлях з окупації.
- "Моє життя в окупованому місті схоже на сон, від якого хочеться прокинутись". Історія жительки Херсона
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
