Наче потрапила до іншого світу - так говорить херсонка Олена про життя на контрольованій Україною території. Як вдалося вирватися з окупованого Херсона та чим відрізняється життя "там" і "тут", жінка розповіла Суспільному.
"Спроба виїхати з окупованого міста була не єдиною, але не одразу це вдалося. Невизначеність і страх того, що може відбуватися, якщо в Херсоні встановлять незаконну окупаційну владу, змусили нас спробувати знову. І нам це нарешті вдалося - ми встигли виїхати якраз перед тим, як усі шляхи остаточно перекрили," - говорить жінка.
За словами Олени, майже 12 годин родина перебувала в напрузі, до останнього не знаючи, чи ця спроба вийде вдалою, чи знову буде невдача. "Блок-пости росіян ставали все нахабнішими, перевірки все більш прискіпливими. Одного з наших знайомих затримали через те, що знайшли в його телефоні "порочащие русскую армию" дописи. Його змусили повернутися додому - і, наскільки мені відомо, це ще він легко відбувся. Телефони перевіряли дуже ретельно, прискіпуючись до всього, могли змусити будь-який контакт набрати для перевірки. А інше здавалося дрібницями - цигарки просили часто, бувало, питали про цукор, сірники, навіть вологі серветки".
Колона з кількох сотень машин стояла в останньому захопленому селі до вечора, говорить херсонка. Люди вже майже зневірились, але о пів на п'яту вечора росіяни повідомили, що можна рушати.
"До останнього не вірилося, що ми таки вирвалися. І лише коли на блок-посту побачили жовто- блакитний прапор, наче кулак довкола серця розпався. Звісно, попереду ще був довгий шлях - практично в нікуди, але розуміння того, що довкола вже свої, наче давало друге дихання".
Дорога на Кривий Ріг була закрита через небезпеку обстрілів, і колону машин направили на Миколаївську область, говорить Олена.
"Про дорогу як таку говорити не можна. Довелося довго їхати полями, подекуди розмитими дощами. А потім вибралися на так звану трасу, на якій і квадратного метра цілого не було. Ями та вибоїни замість шляху, та ще й кожна машина здіймає білий пил, як густий туман. У темряві, ледве не повзком, але нам ця жахлива дорога здавалася дорогою життя...", - говорить жінка.
О десятій вечора колона доїхала до Кривого Рогу. Там, за словами херсонки, змучені люди отримали допомогу від волонтерів і змогу перепочити.
"Вранці вже кожен обирав свій шлях. Ми вирішили їхати далі. Але вразило те, що бачили довкола. Уперше почули виття сирен. Але люди спокійно ходили вулицями, не боячись раптової появи озброєних чужинців. Не ховали телефони, які хтось може перевірити. У магазинах повно продуктів - і за доступною ціною. Ми наче потрапили до іншого світу. І зрозуміли, що ніхто з тих, хто з нами розмовляв, не розуміє насправді, що таке окупація", - розповіла херсонка.
Олена розповіла, що за понад тиждень життя на контрольованій Україною території тільки почала оговтуватися від морального тиску, який лишився в окупованому Херсоні.
"Я завжди була спокійною врівноваженою людиною. А зараз розумію, як багато фобій отримала непомітно для себе. Чую голосний звук - і перша думка: це "запуск" чи "приліт"? Боюся відходити далеко від місця проживання. Боюся випускати на вулицю дитину-підлітка. Серце крається за рідних, які лишилися вдома. І попереду лишається невизначеність: як жити далі, коли все твоє життя лишилося в Херсоні? І коли буде змога повернутися до рідної домівки? Та й чи буде куди повертатись?..", - каже жінка.
Читайте також:
- Віддячив місту за гостинність та відновив пішохідний перехід. Історія херсонця, який виїхав до Олександрії
- "Про вас не забули. Україна повернеться найближчим часом". Український письменник Жадан звернувся до жителів Херсонщини
- Херсонські брати організували акцію підтримки для жителів міста від зірок шоубізу
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
