Херсонка Наталя з родиною намагалася виїхати на підконтрольну України територію чотири дні. Їм так і не вдалося цього зробити. Свою історію жінка розповіла Суспільному.
Виїхати раніше не могли, машина вимагала ремонту. А потім стало відомо, що шлях на Миколаїв закрили, розповідає Наталя.
"Ми вирушили на Берислав, аби звідти добиратися до Кривого Рогу. З Херсона до Берислава їхали 4 години, найдовше чекали в черзі на блокпосту в Дар'ївці. Машини з малими дітьми пропускали швидко, де кілька чоловіків - розпитували, перевіряли багажник", - ділиться жінка.
В Бериславі колону з кількох сотень машин тримали години дві, каже Наталя. Потім сказали: "Дороги не буде, повертайтесь!" Ні благання, ні аргументи щодо малих дітей не діяли.
"Ми вирішили зупинитися на ніч у Бериславі, щоб із самого ранку спробувати їхати знову. Так зробили й багато інших людей із колони. Вдалося знайти хатинку, хоч і майже непридатну до проживання - без кухні та посуду, добре, що матрац хоч на ліжку був. Їжі трохи з собою було. Якось перебули ніч, о п'ятій ранку вже їхали до блокпоста. Ми опинилися одними з перших у колоні, тож потроху, але почали їхати вперед. П'ять блокпостів, а між ними на відстані кількох кілометрів озброєні чергові. Хтось зупиняв, просив цигарки", - згадує Наталя.
Родина дісталася села Брускінське. Там колону знову зупинили й після кількох годин очікування знову завернули назад.
"Вирішили ночувати тут. Ледве знайшли кімнату - деякі люди з колони також вирішили не повертатися. Крім того, в селі багато російських військових, якісь намети стоять між хатами. Магазин не працює, їжі в самих селян мало, бо продукти давно не підвозять. Дякую добрим людям, що подивилися на нас, на дитину - і безплатно (хоча ми й намагалися заплатити) дали молоко, яйця, домашній хліб, трохи картоплі. Соромно було відчувати себе жебраками, але дивитися на голодну дитину не було сил", - розповідає жінка.
Чотири дні родина намагалася виїхати з окупованої території. Щодня один сценарій: колона приходить, люди чекають до вечора, дозволу їхати не дають. Пояснюють це турботою: далі йдуть активні бойові дії, їхати небезпечно. В ніч останньої ночівлі в селі сталося кілька сильних вибухів, снарядами було пошкоджено хати.
"Вранці до колони вийшов військовий і категорично заявив, що найближчі 5-7 днів нікого не пускатимуть. Тоді ми вирішили повертатися додому в Херсон. Їжі немає, бензину обмаль, жити на головах одне в одного заморилися. А головне - немає надії. Вирішили чекати вдома, поки не налагодиться сталий коридор на виїзд. До Херсона нас перевіряли навіть частіше та прискіпливіше, ніж по дорозі туди. Ще ніколи дорога додому не була такою безрадісною. А справжній шок відчули, коли наступного ранку дізналися, що нашу колону таки пропустили пізніше - начебто домовився Червоний Хрест. Ми були в якихось 20 кілометрах від омріяної мети, стільки поневірянь перенесли - і не дочекалися всього кількох годин", - розповіла Наталя.
Тепер вирішили чекати у Херсоні, коли відкриють "зелений" коридор і вже тоді знову спробують виїхати на підконтрольну ЗСУ територію.
Читайте також:
- "Моє життя в окупованому місті схоже на сон, від якого хочеться прокинутись". Історія жительки Херсона
- "Мій щоденник обірвався на 55-му дні війни". Історія жительки тимчасово окупованої Херсонщини
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне