Генеалогічне коріння родини матері Володимира Івасюка Софії Карякіної дослідили спеціалісти Херсонського обласного архіву. Вони віднайшли невідомі раніше документи про її родину та навчання в Херсонському педагогічному інституті і поділились знайденим із Суспільним.
З відкритих джерел відомо, що Софія Карякіна народилася 28 серпня 1922 року у селі Нижні Торгаї Нижньосірогозької волості Мелітопольського повіту Катеринославської губернії (нині – Генічеського, до 2021 року – Нижньосірогозького району Херсонської області) у багатодітній родині Івана та Єпистимії Карякіних. Десятирічку закінчила в селі Британи Каховського району Миколаївської області (нині – с. Дніпряни Новокаховської міської ради Херсонської області). Напередодні війни вступила до Херсонського педагогічного інституту.
Софія виховувалась у родині, яка мала можливість дати дітям освіту. Звідси сформувалась її тяга до навчання, самовдосконалення, пізнання нового, порядність, доброзичливість та родинність. Саме ці риси дадуть можливість у майбутньому органічно вписатися в життя чернівчан, полюбити красу буковинського краю, його традиції, людей.
За браком документів дослідити шкільні роки Софії Карякіної немає можливості. Спираючись на опубліковані джерела відомо, що середню школу вона закінчила у с. Британи. Також архівістів цікавили причини і час переїзду сім’ї Карякіних на нове місце проживання. У зв’язку з цим привертає увагу примітка, внесена до актового запису про народження Єпистимії Бєляєвої, матері Софії. Короткий допис «видано 13.ХI.33» свідчить про затребування у листопаді 1933 року копії документа про народження. Можна припустити, що причиною отримання документу міг стати саме переїзд сім’ї до с. Британи, а спонукали до цього жахливі для степової Херсонщини наслідки Голодомору 1932–1933 років.
Комплекс документів, що стосуються безпосередньо Софії Карякіної, відклався у фонді Херсонський державний педагогічний інститут ім. Н.К.Крупської. Наказом від 06 вересня 1940 року № 142 Софію зараховано на перший курс російського відділу мовно-літературного факультету Херсонського державного педагогічного інституту, призначено стипендію у розмірі 130 крб на місяць.
Але студентський період життя Софії в м. Херсоні був коротким. Постановою РНК СРСР від 02 жовтня 1940 року було введено платне навчання. Тож всіх студентів інституту було зобов’язано упродовж місяця внести до каси інституту по 300 крб за навчальний рік. Ймовірно, що саме перехід на платну форму навчання унеможливив подальше навчання Софії в Херсоні. Проте, це лише припущення архівістів.
Під час дослідження віднайдено документ, що висвітлює «білу сторінку» її студентського життя.
Збереглася власноруч написана Карякіної Софією Іванівною заява, датована 15 жовтня 1940 року. У ній викладено прохання перевести на навчання до м. Бердянська та причиною названі інформативно цінні для дослідження відомості про родину: «…Прошу надати мені переведення … до Бердянського педінституту на факультет літератури і мови. В ХДПІ продовжувати навчання не маю змоги, оскільки у мене немає батька. З мамою (вона вже старенька – 55 років) я жила на утриманні брата, який у вересні 40-го року пішов до лав радянської армії. У Бердянську мешкає ще один мій брат, у якого я буду проживати та навчатися, а утримувати в Херсоні він мене не зможе».
Тут же міститься коротка резолюція директора інституту Устименка від 17 жовтня «До наказу. Перевести до Бердянського педінституту». Наказом від 18 жовтня 1940 року № 174 Корякіну С.І. відраховано зі складу студентів першого курсу з переведенням до Бердянського педінституту.
Отже, у жовтні 1940 року завершився "херсонський" період життя 18-річної Софії Карякіної. Надалі – навчання в Бердянському педагогічному інституті, лихоліття війни, повернення з евакуації до Бердянська та здобуття диплома вчителя.
З 1944 року життєвий і трудовий шлях Софії Іванівни пов’язаний з Буковиною, яка стала для неї другою батьківщиною. Саме тут розкрився її педагогічний талант, високі людські чесноти, які сповна реалізувались у родині та дали можливість виховати відомого сина – Героя України, композитора-виконавця Володимира Івасюка.
Що відомо:
- Володимир Івасюк увійшов в історію культури як один з фундаторів української естрадної музики. Його пісенні твори 70-х років минулого століття «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» стали улюбленими для кількох поколінь українців, ідентифікуючим кодом української діаспори в усьому світі.
Наталя Шклярук
Джерело – Суспільне
