Наталія Іщук родом з Волині. Вона приїхала до Скадовська на Херсонщину, щоб зустрітися з іншими родинами військових, які загинули у війні на Сході. Чоловік Наталії Володимир не повернувся з Іловайська. Свою історію жінка розповіла кореспондентам Суспільного.
10-річний Стас трохи пам’ятає батька, бо йому було 3 роки, а от семирічна сестричка Аня – ні, їй було 9 місяців, коли тата не стало.
"Я просив у нього машинку на пульті, здається, а ще я згадав, коли тато помер, Аня сиділа на порозі, вона весь час казала "Тато, тато, йди". Баба весь час плакала і мама теж", – каже хлопець.
Дружина загиблого Наталія говорить, не могла пропустити цю зустріч. Її чоловік загинув в Іловайську 26 серпня 2014 року, Володимир Іщук був бійцем роти "Світязь" при УМВС України. В цю роту чоловік записався в червні добровольцем.
Читайте також: Іловайська трагедія: хронологія подій
"Фактично вони пройшли місяць навчання і 13 серпня напередодні його дня народження їхня рота відправилася на Схід. В нього 14 серпня день народження. 30 років йому виповнилося як раз. 14 серпня вони приїхали на Схід України і я не знаю як так вийшло, їх одразу відправили в Іловайськ. Згідно з даними там просто мала бути зачистка міста, тому що вони не були, як бойовий підрозділ. Вони потрапили в Іловайськ, в те оточення – і на жаль загинули", – розповідає жінка загиблого.
За словами Наталії, спілкування з матерями та дружинами загиблих, участь у волонтерському русі допомагають відчувати себе потрібними та допомогло пережити це горе та розуміти, що ти не один.
"Коли мій чоловік загинув, я завжди говорила, що вдячна Богу, за те, що мого чоловіка привезли і поховали. Я знаю, що першого вересня у нас був похорон. Діти йшли до школи. А потім після школи, вся школа, всі вчителі, все село вийшло на похорон. Але я бачила свого чоловіка в труні, я його бачила, що це він. Я його поховала і знаю, що це він там лежить. Але ще шестеро бійців тієї самої роти "Світязь", які загинули при виході з Іловайського коридору 29 серпня, їх шукали пів року і тільки в грудні були похорони. Столярчука Мирослава перепоховали у березні, бо поховали під іншим прізвищем, і тільки ДНК-експертиза дозволила встановити, хто це. Проте є ті, кого не знайшли", – каже Наталія Іщук.
Жінка згадує, коли Аня йшла до першого класу, то хотіла, щоб поруч були мама і тато, а на питання, що найбільше потрібно дітям сьогодні, говорить, що їм не вистачає уваги. Навіть військові бояться спілкуватися з дітьми загиблих.
"У мене син, йому не вистачає чоловічої підтримки", – говорить жінка загиблого військового під Іловайськом Наталія.
Читайте також: Розслідування подій в Іловайську: ОГПУ підозрює керівництво АТО у "низці помилок"
Читайте нас у Тelegram: Суспільне Херсон
Джерело – Суспільне
