Вже понад три роки, як Херсон живе під постійною загрозою. Нині місто і його жителі є ціллю для щоденних ворожих обстрілів. У Херсоні вибухи вже не дивують, вони – фоновий шум життя.
Херсон, як і область, потерпає від мінометів, артилерії, КАБів та нашестя ворожих дронів. Чи не щодня стає відомо про загиблих, щодня – є поранені.
Як повідомляв начальник Херсонської МВА Ярослав Шанько, у червні у Херсонській громаді внаслідок російської агресії 17 людей загинули, 156 – отримали поранення різних ступенів тяжкості.
«Херсон – це коли смерть вривається в міський простір топонімічними назвами. Дорога, якою ти їздив на роботу стає дорогою смерті. Річка, в якій ти з дитинства купався стає річкою смерті, бо через неї летять міни. Місце між двома будинками, де ти багато базікав із сусідами – мертва зона, бо туди часто прилітає. Люди не вигадують ці назви дарма, такою стає реальність, і тим самим створюється нова карта міста. Це вже не про «де жив», а про – «де вцілів». І в цьому – жорстока правда. Територія, яку ти любиш, починає говорити до тебе мовою смерті», – це уривок з допису херсонця, історика Олександра Черемісіна.
Він, до речі, є автором видання «Літопис цивільного спротиву Херсона у вимірах повномасштабної агресії росії проти України», де зібрано 27 розповідей самовидців окупації за різним досвідом цивільного спротиву. А також він є співавтором другої частини – видання «Херсон 2022: з Україною в серці».
Далі – допис херсонця Олександра Черемісіна, який ділиться тим, як змінюється сприйняття смерті, щастя, безпеки і гумору, коли твій дім – це лінія фронту.
«6 березня 2022 р. Херсон отримав почесну відзнаку «Міста-героя». Минають роки, але битва не завершується. У червні 2025 р., через більш ніж три роки, Херсон продовжує знаходитись на лінії вогню і лише за один місяць 17 загиблих і 156 поранених. Це 1 загиблий за 2 дні. Це один поранений кожні 5 годин. Це 57% отримати поранення. Це гарантовано протягом одного дня хтось буде поранений, а протягом двох днів хтось гарантовано загине. І так відбувається вже протягом трьох років – 24/7. З року в рік.
Це не просто статистика для аналізу. Вона нічого не скаже, поки не починаєш її відчувати і розуміти, що за цим стоїть.
Це не лише цифри, які формуються в аналіз, це – кадри нової моделі суспільства, в якій спільнота обрала стоїцизм як форму існування. Навіть, коли знайомим кажеш: «Виїзжайте, виїзжайте», а у відповідь чуєш: «Я залишаюсь». Звучить як фронтове – «Я на позиції».
БЕЗПЕКА – вимірюється звуками вибухів
Коли вибухи це фон твого життя. Биття ритму твого серця. Постійний. Безперервний. А чи настає тиша? Так. Іноді настає. Це як зупинка серця – зараз буде щось страшне! Але звуки вибухів постійні. Тихий і ніби тупий – ще далеко, ти в безпеці. Дзвінкий і металевий – вже близько, безпека відносна, це не твій снаряд. Коли свист – можливі варіації, якщо сильний то снаряд вже твій.
Тепер щастя – це вижити
Колись давно віджартовувався: «Не в грошах щастя, а в їх кількості». Тепер щастя вимірюється – снаряд не вибухнув, пролетів над головою, дрон тебе не побачив. Щастя набуває іншого значення і не має форми мрії, відпустки або стабільного плану наперед. Його не знайти в каталогах і не вписати в тайм-менеджмент. Тепер щастя – це вижити. І коли минають біля тебе вибухи ти їх починаєш рахувати. Після 10-ти ще кажеш – пощастило. Після 50-ти – ти вже замислюєшся над тим, який має рівень прокачки твій янгол-охоронець. Після 75-ти ти починаєш думати, що це вже Боже проведіння.
У таких умовах образ смерті змінюється до невпізнаваності. Вона вже не стара карга в чорному одязі з косою і не постає десь уві сні у величній позиції. Вона втрачає ритуальність, пафос і абстрактність і стає буденністю. Ти можеш побачити її у вигляді дрона, що завис над тобою із снарядом від РПГ, ти можеш її почути як снаряд пролітає повз над головою, КАБ, що прилітає тобі у подвір’я. Смерть стає буденністю, але від цього не менш страшною. І найстрашніше, це може статися в момент, коли ти наливаєш чай, коли ти просто йдеш по хліб.
Було таке, коли знайомого зустрів біля Дніпровського ринку і розповідає історію, що в Зеленівці дядько пішов в магазин за хлібом і снаряд прилетів. Від нього залишились тільки тапочки. А що поробиш? Ховали тільки тапочки. І ніяких пояснень, чому забрала того, хто лише вчора тільки відремонтував вікно або того, хто просто сидів на лавці. Тут смерть – це невидимий рух у повітрі.
А захист? Ставлять захисні укриття але ніколи в середині не був. Та й не розумів, а якщо щось станеться, як за три секунди до нього дістанусь. Була ще думка, бронежилет придбати, але коли побачив, що літає навколо то ця думка втратила сенс. Це не захистить. Без шансів.
Виховується нова звичка – не панікувати. У тому, щоб не дати страху забрати те, що ще лищилось – рутину, розмову, посмішку.
І це парадокс, який знає кожен херсонець – захищаєш свою присутність, своє «я ще тут, я живий, я вдома». І саме це – найвищий рівень броні. Броні з волі. І вона тримає.
Гумор в таких умовах – це вже не просто сміх
Це форма виживання, механізм самозахисту, інструмент відновлення контролю в умовах, коли наступає короткочасна перерва. Гумор вже зроблений не з іронії, а з досвіду, який неможливо винести мовчки: «Кожен чекпойнт треба зберігати» – казав я, коли повертався або виходив. І ми сміялись. Не тому що весело, а тому що це – єдина зрозуміла логіка в нелогічному світі. Коли стоїш на вулиці і розмовляєш із знайомим і чуєш свист. Зависає питання: «Це вітер?» Через два квартала – вибух. «А ні, таки не вітер».
Херсонці – стоїки сучасності
Люди, які продовжують жити в Херсоні не просто жителі міста під обстрілами. Вони – живий приклад стійкості, виілення волі, стоїки сучасності, про яких потрібно написати багато книжок і зняти безліч фільмів. Вони не «кіборги» і не з металу або бронзи. Вони ті, хто: не кидає стареньку маму, бо її не можна перевозити; продовжує працювати аптекарем, вчительною, лікарем, бо «а хто я не я?»; прибирає скло з вікон, бо сусід у лікарні; не виїзжає, тому що дім – тут.
І коли світ питає, що таке стійкість, воля – треба показувати Херсон.
Обіймаю всіх тих, то в Херсоні, сподіваюсь це зробити наживо.
Світла пам’ять всім, кого Херсон втратив!
Схиляю голову перед тими, хто не дожив до вечора».
Фото: Гривна
Джерело – Гривна