Житель Херсонської громади, який через обстріли вимушено виїхав до Чернівців, поділився своїм досвідом пошуку нового житла. Тихий жах – так він висловився про виставлені на продаж будинки.
Один із відомих авторів газети «Гривна» – краєзнавець Віктор Хмель, якого читачі знають за псевдонімом Олександр Захаров, був вимушений виїхати з рідних Комишан до Чернівців. Зробив він це, коли на його вулиці не залишилось вже жодного вцілілого будинку. Зараз родина проживає в гуртожитку, а пан Віктор періодично публікує на своїй сторінці в соцмережі розповіді про життя ВПО.
Нещодавно Віктор Хмель написав про те, яким його зустріли Чернівців ще до того, як він туди переїхав, та про пошуки житла для потенційних переселенців. Публікуємо з невеликими скороченнями.
Завжди цікавий погляд збоку на життя в інших регіонах країни. Не заради критики, а навпаки – щоб завдяки досвіду ВПО більше розуміти земляків-українців та запозичувати для себе краще. Бо більшість із нас планує повернення до Херсона, який вже точно не буде таким, як до великої війни. А яким він буде – залежатиме від нас.
Далі – пряма мова.
Перше враження: не місто – а диво
Коли я вперше приїхав до Чернівців відвідати доньку, яка жила тут уже 2 роки, це місто здавалося мені мальовничим європейським дивом. Малесенькі балкони під прохолодою зогнутих дахів, різнокольорові вежі з архітектурними надмірностями, формовані декорації, каріатиди, скульптури…
Усе це було новим і зовсім не нагадувало наш Херсон, де вся пишність архітектури минулого ще до війни була закопана під товстим шаром шпаклівки чи дешевого пластику. А частину взагалі бездумно знищили. Тут навіть будинки радянського періоду несуть певну індивідуальність, мають свої особисті родзинки. Чи то вежі, ліпнина, чи лицарське гасло на кшталт «маєш те, що даєш», яке я побачив біля брами маєтку.
У цьому місті вражало мене все: і стара бруківка, зміни міського ландшафту, круті підйоми, спуски… Багато шишок та величезні ялинки у дворах. Великі парки з білками та навіть зеленими папугами, які чудово зимують тут.
Побачив у парку пам’ятники радянського періоду. Один дуже знайомий, мабуть, з 1950-х років – жінка тримає дитину на руках. Був такий і в Херсоні, у парку Леніна. Я пам’ятаю його не в кращому вигляді: з відбитими шматками, із заплямованим сріблом. Тут пам’ятник збережений і пофарбований не просто під дешеву радянську бронзу, а досить красиво із золотавим акцентом.
Чудовий головний бульвар міста, який має ім’я Ольги Кобилянської. Він зберіг свій первозданний вигляд. Гуляючи по ньому, із сумом згадав, як херсонська влада вже у наш час вирішила побудувати Суворовську в псевдоісторичному стилі, «народила» величезний «благоустрій» у вигляді ТЦ «Суворовський», який знищив індивідуальність вулиці.
Тут, на вулиці Кобилянській у Чернівцях, зосереджено багато різних магазинів, кафе, серед яких – кафе-музей. Є будинок кіно, виставкова зала, РАГС, бібліотека. І той заклад, куди одразу відправився – Краєзнавчий музей, розташований в будівлі, де за радянських часів знаходилося КДБ. Багата експозиція, багато цікавого й такий же скрипучий паркет, як у нашому, розграбованому окупантами музеї в Херсоні.
Як придивлялися до житла
Моя поїздка до Чернівців мала ще одну ціль – придивитися до скромного житла й дізнатися ціни на місцеву нерухомість. Ясно, що місто відпало само собою, бо ціна за «вбите» житло без зручностей тут стартує від 10-15 тисяч доларів. До речі, у Чернівцях часто можна зустріти будинки, які опалюють дровами. Взимку в повітрі – легкий запах диму.
Переглянувши купу оголошень, зв’язався з чернівчанкою, яка запропонувала подивитися свою дачу в селі за 15 кілометрів від міста. За її словами, будинок розкішний, із серії «заходь і живи».
Поїхали. Хата, яку продавала жінка, виявилася зарослим бур’яном вище людського зросту приміщенням, напевно, побудованим за сто років до російсько-турецької війни. Здається, що оголошені 7 тисяч доларів на цьому не заробити…
Потім були інші села й огляд інших будинків. Одразу скажу, що це тихий жах. Передусім – дороги. Трохи ліворуч чи праворуч від траси – повне бездоріжжя або залишки дореволюційної цивілізації. Їхали в одне із сіл через ліс: залишки деформованої бруківки кінця 19 століття, вкриті битою цеглою. 7 кілометрів до села – це було справжнє катування.
Окрема розмова про будинки, які пропонують на продаж. За 5 тисяч доларів в селі можна придбати лише халупу з усіма зручностями в кінці саду. Часто навіть вік будівництва невідомий. Можна уявити, яким став будинок, якщо в ньому ніхто не жив останні 25 років. Зрозуміло, що кожен продавець хоче продати своє дорого, але для того щоб це зробити, потрібно хоча би прибрати сміття з будинку та навколо нього.
Є звичайно, ті, хто розсудливіший і бадьоріший, із бажанням продати будинок за гарною ціною і євроремонтом. Заходжу в один дім без фундаменту, з дахом, що протікає, зі зруйнованими господарськими будівлями у дворі. Власниця згадала в оголошенні про євроремонт… В одній з кімнат щось мені його нагадує. Але запах в кімнатах – важкий, всюди з десяток липких смужок для мух, на кожній із них – з десяток смердючих трупів…
В іншому будинку стіни покриті старим килимом. Може, комусь це здається затишним, але що там може бути під килимом у Шевченківському домі?
Але найголовніше – це вартість цього жаху. Кожен продавець боїться продати свій «палац» дешево. І нічого, що через рік його стіни обваляться від старості, але зараз ціна залишається незмінною. А може, у зв’язку з війною навіть піднятися на тисячу-дві.
І це наше хвалене українське село?
***
Ось такий досвід отримав наш земляк. Звичайно, що є й інші історії, позитивні та наснажливі. Сподіваємося, наш Віктор Хмель ще поділиться з нами такими.
На знімку: одна з вулиць у Чернівцях. Фото: фейсбук/Viktor Khmel
Джерело – Гривна
