18 жовтня 1955 року на щойно спорудженій Каховській ГЕС було введено в експлуатацію перший гідроагрегат. Ця дата була відправною точкою в історії гідроелектростанції. А крапкою стала нова дата – 6 червня 2023 року, коли російські окупанти підірвали гідроспоруду, повністю знищивши її, ГЕС відновленню не підлягає.
Гідрогенеруюча компанія «Укргідроенерго» напередодні ювілею Каховської ГЕС у 2020 році повідомляла, що масштаби будівництва гідроелектростанції були вражаючими:
«На об’єкті було задіяно 1100 автомобілів, 30 екскаваторів, 75 гусеничних і портальних кранів, 100 бульдозерів, 7 земснарядів та 14 паротягів. Роботи виконували 12 тисяч людей».
6 червня 2023 року генеральний директор «Укргідроенерго» Ігор Сирота повідомив, що через 2-3 дні Каховське водосховище припинить своє існування…
Про те, як відбувалося будівництво Каховської ГЕС та заповнення чаші водосховища, розповів херсонський краєзнавець, співробітник газети «Гривна» Віктор Хмель.
***
Підготовка до здійснення планів будівництва нової гідроелектростанції на Дніпрі розпочалася практично одразу після закінчення Другої світової війни, коли розроблений проєкт був затверджений у верхах. Для простих смертних усе почалося з газетних публікацій, які живописали блага та вигоди від будівництва ГЕС для країни й народу загалом.
Наприкінці важких 1940 років ударними темпами було проведено геодезичну зйомку та очищення величезних площ, на яких мали розгорнутися будівельні роботи, від вибухонебезпечних сюрпризів на місцях недавніх боїв.
А на початку 1950 року на адресу Херсонського облкниготоргу надійшов великий тираж брошурованого видання «Великі будівництва сталінської епохи». У ньому поміж інших грандіозних проєктів ішлося про будівництво «Каховської гідроелектростанції на річці Дніпрі, Південно-Українського каналу, Північно-Кримського каналу і про зрошення земель південних районів України і північних районів Криму».
Брошура була адресована широкому колу радянських читачів і розповідала, яке важливе значення для розвитку аграрно-промислового комплексу та сусідніх південних регіонів країни матимуть ГЕС і рукотворне море. Причому насамперед все ж таки значення для аграрного комплексу, який практично кожного сезону страждав від посухи в зоні ризикованого землеробства. Принаймні саме про це згадував у своєму зверненні до жителів Херсонщини секретар Херсонського обкому КП(б)У Григорій Гришко.
У вересні 1950 року в селі Ключове (з березня 1952 року – Нова Каховка) розгорнулося велике будівництво. Одночасно з роботами зі спорудження греблі велися роботи зі зведення будинків для відселення жителів 27 сіл, що підлягали затопленню новим Каховським морем, та очищення чаші майбутнього водосховища.
«У селі Горностаївці створено виробничу лісозаготівельну дільницю Бериславського ліспромгоспу, в обов’язок якої входить очищення чаші водосховища Каховської ГЕС. За планом, лісозаготівельна дільниця повинна очистити 1,259 гектара плавень, заготовити й вивезти з плавень 135 тисяч кубометрів лісоматеріалу», – повідомляла своїх читачів газета «Наддніпрянська правда».
У той час як газети захоплено розповідали про досягнення будівельників, які здійснювали цей великий проєкт (ось звідки ця брехлива пристрасть до «героїчних перемог» у нинішньої РФії!), – зокрема, про тисячі будинків, споруджених на нових місцях для переселенців, і про 14 мільйонів рублів, виділених державою для цих цілей, – за кадром залишалися розпач і переживання людей, які змушені були покинути обжиті предками рідні місця, щойно відбудовані після війни оселі, сади та родючі землі.
Знаменитий український письменник та режисер Олександр Довженко, який написав кіносценарій «Поема про море», відвідав ці місця перед затопленням водосховища. Побачене тут він довірив лише своєму щоденнику:
«Жодної роз’яснювальної роботи не проводилося. Просто заходили у двори, обмірювали, записували та кожному індивідуально повідомляли про затоплення і необхідність переселитися нагору. Більше того, усім, хто не встиг переселитися в певний термін, заявляли: “Якщо до такого числа не переїдеш, попереджаємо – будемо ламати будинок бульдозером, незалежно від того, живеш ти в ньому чи ні”. Люди змушені були підкоритися…»
У той же час головний інженер управління підготовки чаші Каховського водосховища Арутюнян «салютував» на всю країну:
«За допомогою партії і уряду збудовано понад 6700 будинків, з них у Херсонській області понад дві з половиною тисячі. Збудовано також 370 нових об’єктів колгоспного виробництва. За цей час зрублено або пересаджено з зони затоплення понад 300 тисяч фруктових і декоративних дерев. На березі майбутнього моря будуються порти, пристані, пункти зупинок, берегові знаки, виробничі та житлові споруди для річковиків. Завершуються роботи по перенесенню кладовищ, братських і окремих могил воїнів радянської армії і флоту, історичних пам’яток і т. д.»
До кінця червня 1955 року, коли роботи з перекриття Дніпра наближалися до завершення, із зони затоплення були виселені останні жителі прибережних сіл, їхні оселі зруйновані, деревні насадження вирубані та вивезені. Археологи та вчені поспіхом закінчували розкопки стародавніх курганів і городищ, готових найближчим часом зникнути в товщі води.
«7 липня 1955 року. Орденоносний колектив Дніпробуду здобув нову блискучу перемогу. Русло Дніпра перекрито», – повідомляла «Наддніпрянська правда».
Почалося наповнення чаші нового рукотворного моря України. У перші дні інтенсивність заповнення водосховища сягала 40 см на добу.
На той час у зоні затоплення інтенсивно працювали лише бригади мисливців, котрі займалися відстрілом вигнаних з плавневих хащ вовків і порятунком цінних порід тварин. Обласне управління сільського господарства розробило та оприлюднило таксу грошової винагороди, передбаченої за порятунок особин того чи іншого виду фауни:
– за оленя – 300 рублів,
– за козулю – 100 рублів,
– за зайця чи лисицю – по 10 рублів,
– за єнотовидного собаку чи барсука – 25 рублів.
Згідно з повідомленнями в місцевій пресі, у період затоплення чаші водосховища було врятовано 12 оленів. І все ж таки вберегти всіх тварин не вдалося. За свідченнями очевидців, загиблих було в сотні разів більше.
Заповнення водою Каховського моря провели у два прийоми: восени 1955-го та навесні 1956 років. У травні 1956 року (рівно 67 років тому), вище від греблі Каховської ГЕС уже розкинулося безкрайнє рукотворне судноплавне море, яке дало початок водним артеріям каналів, що живлять посушливі землі Причорномор’я.
Непоміченими в тіні тріумфу й гасел «великого будівництва» залишилися в глибинах Каховського моря 257 тисяч гектарів знищених унікальних дніпровських плавнів, тисячі гектарів найродючіших орних земель і безліч недосліджених безцінних археологічних та історичних пам’яток, до яких так і не дісталися руки вчених.
А ще в гирлі Дніпра, нижче від Каховської ГЕС, і в Дніпровському лимані проявилися невраховані в період здійснення проєкту екологічні проблеми, пов’язані з катастрофічною нестачею річкової води…
Як би там не було, нехай з величезним трудом і витратами, згодом проблему, пов’язану з прісним морем, що виникло на карті України, вирішили. І навіть пристосувалися до змінених кліматичних умов, що сприяли підвищенню родючості земель. Ось тільки, як виявилося, немає нічого вічного під сонцем…
Календарна дата 6.06.2023, коли рашистськими недолюдками була здійснена екологічна диверсія та знищена дамба Каховської ГЕС, залишиться чорною датою в історії нашої країни. Вона зробить прірву ворожнечі, яка розділяє Україну та Московію, ще глибшою та більш непримиренною!
Усі фото з історії будівництва Каховської ГЕС – із сайту «Укргідроенерго»:
Джерело – Гривна
