Вони проводили уроки в підвалах та автівках, перевіряли домашні завдання з ліхтариком та витрачали по пів дня, аби знайти бодай якийсь зв’язок, інтернет у найскладніших умовах. Це історія не про супергероїв, а про наших херсонських вчителів.
Попри те, що в їхні рідні школи летіли снаряди, ракети й бомби, а все напрацьоване роками майно російські військові просто викрали, вони знаходили в собі сили відкривати нове для дітей та передавати знання. Вони знають, що від їхніх закладів освіти залишилися лише стіни та стеля, проте й це вціліло не скрізь. Та твердо переконані, що після Перемоги зроблять краще й цінуватимуть більше, адже вже є з чим порівнювати, пише «Херсон плюс».
ПРОВОДИЛА УРОКИ В ПІД’ЇЗДІ ТА В ПІДВАЛАХ
Олена Стороженко вчителює в херсонській спеціалізованій школі № 24. Вона викладає всі предмети в учнів 2-А класу, а також інформатику в початковій школі. Зараз під постійною опікою херсонки – 40 дітей. Пані Олена згадує, від 24 лютого прийняли рішення перейти на дистанційне навчання, а з 28 лютого взагалі оголосили дострокові канікули. Проте вона не змогла залишити дітей без підтримки.
Клас Олени Стороженко до війни. Усі фото: khersontv.com
«Навчання – це не тільки певні знання, що слід засвоїти, а й спілкування з дітьми, їхня підтримка, яка набагато в той момент була важливішою. Ми з моїм класом не пішли на канікули, а зробили щось таке в форматі онлайн-зустрічей. З метою психологічної підтримки, спілкування, ну і, звісно, просування далі за темами уроків. Адміністрація закладу дозволила проводити всі зуми, де нам зручно. Звичайно, посеред уроків у дітей виникало бажання запитати про війну: що це, чому, коли скінчиться. Я не приховувала від них того факту, що війна розпочалась. Вважаю, завуальовувати або заперечувати невірно, а ось дозовано пояснювати складні речі на рівні їхнього розуміння та націлювати на те, що перемога буде за нами, треба обов’язково», – згадує Олена Стороженко.
Укриття, де пані Олена переховувалася під час вибухів (ліворуч), та робоче місце вчительки під час окупації (праворуч)
Повноцінно працювати в окупації було чимось нереальним. У місті постійно лунали вибухи, частково зникало світло, а з квітня почалися перші проблеми з інтернетом. Пані Олена не приховує: постійно молилася, щоб було світло, де знайти інтернет і щоб не вийшов з ладу комп’ютер. Бо не хотіла залишати дітей без навчання, адже процес їх трохи відволікав.
«Коли були жахливі обстріли, а було таке, що прямо на уроці, то негайно казала дітям виключати зум та йти до укриття. Як ставало тихо, то виходили й продовжували знову. Поки сиділа в підвалі свого будинку, а інтернет там ловив не дуже, то могла відкривати надіслані роботи з телефона та перевіряти, бо ж діти чекають на результати. Потім почався такий період, що провайдери «Воля» та «Київстар» були відключені окупантами, а в мене якраз «Воля» вдома. Потім я згадала, що декілька виїхавших сімей до війни мали інших провайдерів. Зв’язалася, попросила пароль від їхнього wi-fi, оплатила місяць у двох провайдерах. І так балансувала біля ліфта в коридорі на стільчику, який тягне краще, під їхніми дверима», – каже пані Олена.
Олена Стороженко разом із дітьми в окупації
Навчальний рік офіційно завершили 30 квітня, а ось протриматися в окупації вчителька змогла до початку липня. Вона переймалася, що працювати в Херсоні на українську школу буде небезпечно, а також категорично була проти переходу на бік окупантів. Тому разом з родиною прийняли складне рішення – виїхати до Грузії. Цей переїзд допоміг пані Олені оговтатися від вибухів та нормально підготуватися до 2022-2023 навчального року.
«Я заздалегідь готувалася, створювала цікаві комп’ютерні презентації та ігри. У моєму класі 40 учнів, вони розкидані по всіх куточках планети, навіть у Канаді. Є декілька дітей, що були в окупації до самого визволення Херсона. Вони долучалися до нас тільки тоді, коли було безпечно. Якщо і зараз хтось не долучається, то ми постійно робимо відеозапис уроку і пересилаємо, повідомляємо про домашнє завдання. Наразі ще одна дитина досі знаходиться в окупації, ми підтримуємо зв’язок з батьками та навчаємось так, щоб будо і зручно, і безпечно. Загалом працюємо на освітньому фронті та намагаємося зробити так, щоб навіть у найскладніших умовах дитина мала змогу здобути українську освіту», – розповідає вчителька молодших класів.
Зараз уроки проходять в онлайн-форматі
На початку березня 2023 року пані Олена разом з дітьми переїхала до Одеси. Вона продовжує займатися з дітьми в онлайн-форматі.
За чотири місяці перебування в окупації, вчителька Олена Стороженко зіштовхнулася з нестачею комунікацій, а саме електроенергії та інтернету. Також постійно не вистачало часу, адже було бажання дати дітям більше інформації, більше провести з ними часу. А після цього ще треба було перевірити всі домашні завдання, зв’язатися з батьками дітей, які не з’явилися на уроках, та за потреби провести позапланові конференції з учнями задля додаткових роз’яснень.
ОКУПАНТИ ЗРУЙНУВАЛИ НАШ КЛАС МРІЇ
Ольга Демченко вже 16 років викладає біологію в херсонській школі № 32. Вона одна з тих учителів, на уроці яких ніколи не буває нудно. До повномасштабного вторгнення її заняття проходили просто неба, а об’єктом вивчення навколишнього середовища був більше двір школи, ніж підручники.
Учительці разом із родиною вдалося в перший день повномасштабного вторгнення виїхати з Херсона до Тернополя. Тому ні окупації, ні обшуків, ні обстрілів вона не застала. Проте в окупації залишалася більша частина учнів та колег.
«Що я можу сказати про перші тижні навчання? Усі були засмучені, усі були в шоці, усі думали про життя, а не уроки. Ви ж пам’ятаєте, що ввели тоді додаткові канікули. Але вже наприкінці березня дирекція школи дала завдання зв’язатися з батьками та дітьми, дізнатися про їхнє місце перебування та чи планують надалі навчатися з нами. Я класна керівниця 9-го класу і дуже переймалася за своїх дітей. Та ми всі переживали, що діти облаштувалися на новому місці й не захочуть навчатися онлайн. Але як ми помилялися, бо більшість проголосували за дистанційку, і так ми вже понад рік працюємо разом», – каже вона.
Разом в онлайні вирішують тести, готуються до іспитів
Учні пані Ольги розкидані по всьому світу: одні залишалися до останнього в окупованому Херсоні, інші перебували в різних регіонах України, а деякі взагалі опинилися в країнах Європи. Тож, попри відключення світла в Тернополі, постійні обстріли в окупації та паралельне навчання в європейських школах, і діти, і вчителька знаходять час на онлайн-навчання. Пані Ольга наголошує: зараз про встановлений графік роботи годі мріяти.
«Діти, які зараз в Європі, навчаються на дві школи, тому в них не завжди виходить приєднуватися до онлайн-заняття. У такому випадку я роблю для них запис і залишаю в нашому спільному чаті, де вони можуть потім послухати. Після прослуховування уроку та додаткового опрацювання вони беруться за тести та завдання, що також є в чаті. З дітьми, які перебували в окупації, ситуація складніша – там систематично не було зв’язку, інтернету, а інколи й світла. Та вони ніколи не скаржилися на це і як тільки в них з’являлася можливість, то одразу все переглядали, а в чаті було купа виконаних завдань. Звичайно, ми йшли їм на поступки, бо це речі, які не залежать від дітей. Мене приємно дивувало, коли діти з окупації інколи приєднувалися до онлайн-зустрічей і все вірно відповідали, готувалися, читали і вчили. Це вчергове доводить, що діти свідомі і турбуються про своє майбутнє», – розповідає вчителька.
Усі підручники також в електронному вигляді
Та найскладніше зараз – передати дітям якісні знання, не маючи під рукою мікроскопів, скелетів та всіх муляжів. Адже біологія потребує не лише гарних книжок, а й практики.
«Незадовго до війни в нашій школі відкрили сучасний кабінет біології. У нас були там комп’ютери, сучасні мікроскопи, інтерактивна дошка, скелети. Ми звикли, що в нас було все. Наразі це розграбоване, бо в нашій школі проживали окупанти. Та я розуміла – дітям замало книжки. Вдалося знайти онлайн-платформи, на яких є різноманітні відео, де чітко можна побачити чи тварин, чи риб, чи рослини в різних розрізах. Так простіше запам’ятовувати нову інформацію, бо ти чітко розумієш, де знаходяться ті чи інші органи, з чого складається рослина. Ще б лабораторії проводити так разом, щоб досліджувати кущі, комах. Раніше це була нормальна практика для нас, проте зараз можемо тільки мріяти. Натомість ми знайшли альтернативу – кожен досліджує нову місцевість, де проживає. Батьки знімають їх на відео, діти самостійно монтують і надсилають на оцінювання. Мені приємно бачити, як вони подорослішали, якими відповідальними стали», – додає пані Ольга.
Окрім уроків за розкладом, учителька проводить для дітей додаткові факультативи, бо розуміє, аби підготуватися до вступу у вищий навчальний заклад, 45 хвилин уроку замало.
До того ж пані Ольга є керівницею екокоманди «Zero Waste School Херсон», яка також не призупинила свою діяльність через повномасштабне вторгнення. Команда ще більше згуртувалася та, окрім екологічних проєктів, почала реалізовувати гуманітарні та соціальні. Вони направлені на підтримку жителів Херсона й підлітків, які були вимушені виїхати з окупованих територій чи зони активних бойових дій.
Ольга Демченко не приховує: вона пишається, що попри різне місце проживання та буденні проблеми, учасники команди завжди думають, як можна допомогти іншим та бути корисним для людей.
«До речі, ми продовжуємо сортувати сміття та намагаємося утилізувати його відповідним чином. Крім того, збираємо кришечки від пластикових пляшок. У майбутньому маємо намір з них виплавити у своїй майстерні «воєнний» лист. А потім всією командою, під час живої зустрічі, вирішити що саме на ньому написати та залишити в себе. Це буде своєрідним нагадуванням про те, що ми вистояли та дочекалися Перемоги», – завершує розмову вчителька.
Війна – не привід забувати про сортування сміття
«Від вересня 2022 року ми бачили на відео, як окупанти розграбовували наші школи: від меблів до обладнання. Після звільнення керівники навчальних закладів зізналися, що деяку техніку вдалося врятувати. Зараз ми проводимо інвентаризацію майна й визначаємо, що в нас є, без чого лишилися. Також від обстрілів страждають будівлі. Одні без вікон, дверей, а в інших великі отвори в стінах та провалений дах. Зі 150 загальних закладів освіти в Херсоні – 90 мають пошкодження», – коментує начальниця управління освіти Херсонської міської ради Наталя Журженко.
ВЧИТЕЛЮВАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ – СУЦІЛЬНИЙ СТРЕС
Своєю історією вчителювання в умовах воєнного стану погодилася поділитися і викладачка фізики та інформатики херсонського НВК № 8 Алла Саржан. Вона одна з тих учителів, яка протрималася всі 8 місяців в окупованому Херсоні та підпільно працювала на українську школу.
Жінка згадує, у той четвер бачила в очах дітей лише розгубленість, страх та непорозуміння. Аби хоча б якось заспокоїти учнів, їй вдалося забути про свій страх і стати для них підтримкою, позитивом та тихим розумом.
Ось так при свічках пані Алла готувалася до уроків та перевіряла завдання
«Я завжди казала дітям, щоб вони слухали батьків, заздалегідь підготували тривожні валізи й за потреби одразу йшли до сховища. Був випадок, коли хлопчик, посилаючись на відео у Вайбері, посеред уроку почав кричати «Нас бомблять». Це було в той момент, коли обстрілювали протилежну сторону області. Щоб заспокоїти його, пояснювала: то не бомби, то теплові пастки, які вертоліт розкидає, щоб його не збили. Трошки заспокоївся. Таким чином, заспокоюючи дітей, приходила до тями і сама. Ми намагалися бути на зв’язку з іншими колегами, проводили наради й давали поради, як діяти в тому чи іншому випадку», – каже Алла Миколаївна.
Знайти зв’язок та інтернет – справжній квест
Пані Алла на кладовищі ловить мобільний зв’язок
Найстрашнішим за часи роботи в окупації для вчительки було залишитися без зв’язку. Адже російські військові часто вимикали як інтернет, так і світло. Проблеми з комунікаціями виникали ще й після деокупації Херсона.
«Щоб провести урок, доводилося їздити містом та шукати локації, де трохи можна було зловити зв’язок. Іноді це були зовсім несподівані місця – старе кладовище в мікрорайоні Житлоселище. Проблематично було й зарядити телефон чи ноутбук. Але виявилося, у нашому місті багато добрих людей, які готові прийти на допомогу в складний час. Тому зранку відводила свою дитину в офіс місцевої компанії, і там вона на генераторі все заряджала. А ввечері заряджалися від генераторів, які вмикали звичайні громадяни міста для власних потреб. Грошей ніхто не вимагав, але люди давали на пальне, хто скільки міг. А ще ніхто не скасовував перевірку домашніх завдань. Приходиш додому, запалюєш свічку і вперед. А зараз місто постійно обстрілюють, то вдвічі небезпечніше», – згадує жінка.
Інколи уроки доводилося проводити просто в машині
Не менш болючим моментом вчителька вважає «втрату» своїх учнів. Під час нашої розмови не приховує, є випадки, коли батьки погодилися віддати дітей в російські школи.
«Для мене болісний момент, коли діти йдуть та ще й на бік ворога. Хоча ми всі розуміли: діти невинні в цій ситуації, вони – заручники батьків. Одна мама чесно попередила, що змушена так поступити, інша – нічого не говорила. Досі не можу знайти для себе виправдання такого вчинку. Більшість учнів мого 7-го класу виїхали на підконтрольну територію. Хтось залишився в Україні, хтось – за кордон. Але продовжують дистанційно навчатись у своїй школі. Діти довіряють своїм вчителям, адже з педагогічного колективу НВК № 8 ніхто не погодився на співпрацю з окупантами. І це – чудово, це вселяє в серця гордість за наших громадян, це підтримує віру в нашу Перемогу», – каже пані Алла.
Більшість дітей також залишилися навчатися в НВК № 8, чому вчителька дуже радіє. Деякі учні навіть встигають поєднувати іноземну та херсонську школи. А бути постійно на зв’язку та вирішувати домашні завдання допомагають сучасні додатки.
«Спілкуємося у месенджерах, завдання розміщую в Google Classroom. Учні, які навчаються за кордоном, іноді приєднуються до нас на уроки в Zoom. Частіше це буває, коли в іноземних школах канікули. Але ми всі одне одного підтримуємо, вирішуємо завдання, проводимо лабораторні. Діти завжди відкриті й готові працювати. Звичайно, бувають різні випадки, але здебільшого ми з дітьми встигаємо надолужувати всі прогалини, більше часу приділяти вивченню тем. Зараз є багато додатків, відео, за допомогою яких простіше пояснити ту чи іншу тему», – завершує пані Алла.
Пані Алла довела: під час війни ти стаєш для дітей не просто вчителем, а й заспокійливим, трохи психологом. Головне – підтримувати дух єдності, вірити разом з ними в Перемогу й наголошувати, що отримані знання обов’язково знадобляться для розбудови нашої країни в майбутньому.
ЗБИРАЛА КОЛЕКТИВ ПО КРУПИНКАХ
Важливу роль у навчальному процесі відіграли й директори освітніх закладів. Адже на них відповідальність не тільки за проведення уроків, написання планів, а й весь педагогічний колектив. Директорка школи № 34 Ганна Жулінська згадує: кожен день починався з переклички учнів, учителів, аби знати що з усіма все добре.
«Ми чули вибухи, й одразу йшли до підвалу. Ми розуміли, що заради уроку не варто ризикувати життям. Тему ми обов’язково наздоженемо, а головне – безпека. Інколи були дні, коли весь вечір у підвалі. Тоді до дітей не було жодних претензій, що хтось не виконав домашнє завдання або зробив тільки половину. У мене донька навчається у восьмому класі, і я особисто бачила, як їй важко рішати математичні задачі чи вчити правила з української в підвалі. То не ті умови для навчання. Вчителі трималися гарно, вони проводили зуми, нагадувати дітям про небезпеку на вулицях. Але при цьому ми з ними домовилися не виражати яскраво свою позицію. Ви ж розумієте, ми не знали наміри всіх батьків, кожен мав свою думку щодо цієї війни», – наголошує директорка.
Ганна Жулінська до повномасштабного вторгнення
На підконтрольну територію України з усього педагогічного колективу виїхали лише Ганна Жулінська та двоє працівників: психолог і вчитель історії. Тоді для пані Ганни розпочати дистанційне навчання з 1 вересня здавалося нереальним.
«Я пам’ятаю, як до початку 2022-2023 навчального року залишалося не так багато часу, а в мене лише два працівники. Інші вчителі перебували в окупації і за наказами їх переводили на простій. Я мала зробити все, щоб школа запрацювала, щоб 1 вересня діти приєдналися до конференції, а надалі й до щоденних уроків. Батьки й діти чекали настанов від класних керівників, а я просто миттєво шукала тимчасову заміну своїм викладачам. Тоді єдиним і вірним рішенням було об’єднатися з іншими школами Херсона та Херсонщини. Нам вдалося класно співпрацювати з викладачами школи № 4, НВК № 9 та Садівської ЗОШ. Залучали й викладачів зі шкіл Херсонщини, але зараз не варто називати яких саме, адже лівий берег ще досі в окупації. Завдяки злагодженій роботі всіх викладачів, діти систематично отримували якісні знання, підтримку в чатах. Це грає дуже важливу роль, адже ми сподіваємося, що всі наші діти повернуться до Херсона, як тільки там буде безпечно», – каже пані Ганна.
Під час окупації Херсона в місті залишалося 40 учнів з 205. Також ще 9 учнів і досі перебувають на лівому березі Херсонської області. Вони евакуювалися до рідних, а вже повернутися в Херсон не вдалося. Проте це не заважає дітям отримувати знання за програмою української школи.
«Дітям, які досі в окупації, важко приєднуватися до онлайн-уроків. Ви ж розумієте, яка там зараз ситуація: український зв’язок та інтернет відсутні, лише деінде можна впіймати російський інтернет. Тому ми врахували всі ці нюанси і вирішили з педагогами надавати таким дітям кваліфіковані освітні консультації. Переважно консультації надаємо в месенджерах, адже вільно поговорити з ними не вдається. Тоді вчитель розписує дитині детально теми, скидає скріни або фотографії. Далі прописує завдання і очікує на результат. Діти також можуть поставити додаткові питання і дізнатися більше інформації про ту чи іншу тему. Ми закликаємо батьків таких дітей не афішувати про онлайн-навчання за українськими стандартами, аби не нашкодити дитині та собі», – додає Ганна Жулінська.
ВІДНОВИТИ ШКОЛИ ТА ПОВЕРНУТИ УЧНІВ – ЗАВДАННЯ №1
Попри те, що Херсон опинився в окупації, наші школи не відставали від навчальних закладів інших регіонів. Херсонські учні, як і тернопільські, київські, житомирські, ішли на канікули, учили домашнє завдання, долучалися до контрольних робіт, флешмобів та головне – повернулися на навчання 1 вересня.
Зі слів начальниці управління освіти Херсонської міської ради Наталі Журженко, саме така спільна робота адміністрації шкіл та вчителів допомогла не втратити учнів, яких розкидало чи не по всій планеті.
«До повномасштабного вторгнення у школах Херсона здобували освіту 34 000 учнів. Зараз уже понад рік триває велика війна, хтось із дітей виїхав за кордон, хтось в інші регіони, є такі, які продовжують жити в Херсоні. Та попри це, зараз у херсонських школах на дистанційці навчаються 27 500 учнів. Фактично ми більшу частину дітей все-таки зберегли в наших школах. Звичайно, кілька тисяч ми втратили, але розуміли одразу, що батьки будуть виїжджати і кількість учнів зменшиться», – каже пані Наталя.
Такий вигляд мають школи Херсона після окупації
Загалом у Херсонській міській територіальній громаді налічується 59 комунальних шкіл, з яких 54 продовжують працювати в умовах війни. Інші чотири залишаються в режимі очікування через малу кількість дітей. Зокрема, учителі Садівської ЗОШ досі на простої, а діти навчаються в онлайн-форматі в школі № 21.
«Справді, учителів, які залишалися жити в окупованому Херсоні, переводили на простій. Тобто їх ніхто не звільняв, вони були офіційно працевлаштовані, але до навчального процесу не долучалися. Це складне рішення, але ми не могли наражати на небезпеку наших працівників. Ви ж розумієте, що російські військові вимкнули український зв’язок, український інтернет, і були тільки їхні сім-картки. Що стосується вчителів, які виїхали в інші регіони України або за кордон, то за бажанням вони залишалися працювати в онлайн-форматі. Якщо говорити саме за Садівську ЗОШ, то вчителів не виводять з простою через те, що в школі замала кількість учнів. І щоб не розпорошувати бюджет, прийняли таке рішення», – розповідає Наталя Журженко.
Начальниця управління освіти Херсонської міської ради Наталя Журженко
За 8 місяців окупації Херсона школи неодноразово зіштовхувалися з нестачею кваліфікованих кадрів. Аби діти отримували якісні знання, приймали рішення про сумісну співпрацю – один вчитель працював у кількох школах.
«Бували випадки, коли школі вдавалося перекривати нестачу викладачів внутрішніми сумісниками. А бували й такі ситуації, коли доводилося запрошувати кваліфікованих педагогів з інших шкіл або навіть регіонів. Ось перший семестр 2022/2023 навчального року ми працювали за такою схемою. Проте з листопада 2022 року ми поступово зв’язувалися з учителями і виводили їх з простою. Зараз такої проблеми з кваліфікованими кадрами немає», – наголошує пані Наталя.
Крім того, в управлінні освіти вже зараз обговорюють створення програм, які допоможуть в майбутньому повернути учнів та вчителів у Херсон. Один із пунктів – освіта має бути якісною, а діти після випуску зі шкіл – конкурентоспроможними.
Освітяни вірять, що вони обов’язково повернуться до рідних шкіл та ще проведуть там разом із дітьми не один урок. А також закликають колег, які залишаються на лівому березі Херсонщини, у жодному разі не піддаватися на прохання, залякування та «великі зарплати» від окупантів.
Джерело – Гривна
