Я ніколи не зрозумію, як можна кинути тих , хто безмежно тобі довіряє. Кожного ранку ми з дитиною виходимо на вулицю, аби годувати котів. Вони домашні, явно викинули, бо поїхали. Заглядають в очі, голодні. Серце розривається. А вчора годуємо, а через двір шкутильгає бабуся з паличкою. Питає: дівчатка, а біленьку кішку покормили? Та, кажу покормили, не переживайте. А вона у відповідь: та ми тут з дідом теж підгодовуємо, як є чим. Ну що тут скажеш, Херсон тримається, тварин годуємо, тюльпани і нарциси квітнуть, живемо.
Останнім часом херсонці пишуть у соцмережах, діляться один з одним тим, що їм не вистачає саме СОНЦЯ в інших місцях. Фізично не вистачає. Комусь навіть доводиться звертатися до лікарів.
Це коли ти живеш наче у напівсні, наче ти там, де пів року сонце не виходить, коли день і ніч зливаються в одне. Ти на вахті, от вона закінчиться і ти додому поїдеш.
Думаю, саме сонце поверне багатьох додому після того, як керченському мосту буде гаплик. Але, скажу, що багато хто пише, що готується повертатися у травні вже. Приїдуть за сонцем.
Інколи здається, що якби на Херсонщині жили мільйони, то цей натовп просто як на мітингах, пішов би на ворога без зброї, тиснувши масою, повертаючись додому.
Але нас не так багато насправді, саме тому електорально Херсонщині мало цікавила політиків. Тому надія лише на ЗСУ.
Нарешті я переборола свій страх , відірвалась від дому, і поїхала по місту в магазин за пасочками, у аптеку, до братика. Аж на душі легше стало. Місто все зелене, газони, хоч і нестрижені, та все ж прикрашають зеленню, перші листочки на деревах, біля будинків на клумбах квіти. Херсон живе і бореться. І дуже чекає на визволення Лівобережжя.
Були ж часи, коли ми думали що сидіти місяць вдома – то звиздец…
А зараз більше року того свого дому не бачили.
Й гадки не маємо, коли побачимо й що там буде(((
На фоні атракціону безглуздих управлінських рішень херсонських керівників (то вони “щасливим діточкам” планшети дарують, то безплатні тролейбуси запускають), оце найбільша радість сьогодні.
Таврія зустріла мене відкритими дверима.
Хто в темі, той поймьот.
Заборона українським спортсменам приймати участь в змаганнях де будуть роzzіяни та білоруси співзвучна до заборони нашим військовим в Криму використовувати зброю коли захоплювали півострів. Та в принципі розмінування перешийка те саме.
В окупованому Криму росіяни закрили пляжі, де раніше викопали окопи.
Мету-мету, Херсон прибрати хочу. Інколи на вулиці тиша та ні душі – лише комунальників видно на горизонті, які відчайдушно метуть дороги.
Дві херсонки розмовляють в одній із черг.
– Пам’ятаєш я про сусідку свою розповідала, що вона ще влітку свого малого відправила “на відпочинок на море”. Ходила тоді всім розповідала “та заспокойтесь, росія наведе лад нарешті – безкоштовні табори, нормальна освіта” – і все в тому дусі. Ми тоді мовчали, нічого не говорили їй, бо ж хвора хвойда – тусила постійно з орками, каву попивала в кав’ярні на Суворова. А як наші звільнили місто – так така одразу бідна і нещасна, “дитинка ніяк не могла повернутися до неї назад”. Це ж якою треба бути курвою, щоб латину свою відправити хто зна куди. А тут дивлюсь на днях – “дитинка” її повернулася, да ще й дитинці цій планшетик новий подарували, ще там якісь смаколики. Я, чесно кажучи, зла – наші діти просиділи вдома весь час, майже рік ніякого життя через цих падонків, а цим любителям руського міра, які в дьосна цілували орків – планшети та смаколики дають. Фу.
Джерело – Гривна
