Цю історію розповіла жіночка похилого віку із с.Висунці Музиківської ОТГ. Висунці – село, яке знаходиться менш ніж за 10 км. від міста Херсона.
З перших днів окупації села російські військові, в традиціях окупантів часів другої світової війни, регулярно заходили на її подвір’я та вимагали молока… Але, на відміну від німецьких окупантів, ці, серед яких «були якісь маленькі створіння з обличчями наче приплюснутими сковорідкою на якому ледь проглядались прорізи очей», дивувались наявності в її хаті туалету та були здивовані що в селі Висунці є асфальтовані дороги. Ці російські вояки, автомат в руках деяких із яких виглядав більшим за самих цих вояк, до такої міри задовбали літню жіночку своєю присутністю на українській землі цього села правобережної Херсонщини, що якось вона не витримала та гарячкувато у них спитала:
– Якого біса ви до нас в Україну приперлись, що вам тут потрібно?
На що отримала відповідь:
– Мы должны поймать вашего БЕнедеру. Как только поймаем, так сразу уйдем….
Ця відповідь спочатку ввела жіночку у ступор. Трохи оговтавшись вона спробувала пояснити цим «мисливцям за Бандерою», що Степана Бандери вже давно, ще з минулого сторіччя, нема серед живих….
Але, судячи із реакції цих російських окупантів вони не розуміли про що це вона, що це вона таке каже. Кинувши на неї погляди, не обдаровані наявністю інтелекту, вони всім своїм виглядом продемонстрували що їх «не можливо ввести в оману та тим самим зупинити їх пошукову місію Степана Бандери в степах Херсонщини…»
В нас не тихо, намагаюсь олів,є готувати, та страшнувато біля вікна його кришити, бо бахкає. Взагалі під обстрілами лінуватися зручніше, ніж працювати. Хочеться сидіти в куточку, подалі від вікон, і нічого не робити. Вчора, як усі збурилися новинами про Нову Каховку, згадала себе в окупованому місті, і як всі збурювались від новин, що Херсон вже звільняють, що бої на вулицях міста точаться, про автоматні черги в місті, про 4 визволені вулиці. Готова була придушити за такі дописи.Це було дуже боляче. Одна екзальтована дамочка навіть написала мені на мій коментар, що я щойно їздила містом, то не чула ніяких боїв в місті, що я не можу розказувати про все місто. Звісно, хайпонути і отримати тисячі лайків про визволення то наше все. Але дослухатись до місцевих теж треба. Уявляю, що відчували люди вчора в Новій Каховці. Сподіваємось на швидке визволення Лівобережжя. Але надії тануть і тануть, сил вже від обстрілів не залишається.
Після вчорашніх обстрілів Херсона на місці вибуху знайшли стару криницю, побудовану попередньо понад сто років тому.
Програма відновлення та розвитку Херсонської області обов’язково повинна включати складову психологічної реабілітації населення. Період окупації наклав свій відбиток на кожного, хто через нього пройшов. Життя на деокупованих територіях зараз теж непросте – постійні обстріли, мінна загроза, у багатьох громадах – інфрастуктурні проблеми. Актуально це і для людей, які змушені були покинути рідні будинки, і які були змушені шукати тимчасовий притулок в інших регіонах чи країнах. Думаю, нам стали б у нагоді й практики країн, які раніше вже стикалися зі схожими проблемами. Тому частина існуючих гуманітарних центрів має згодом трансформуватися у реабілітаційні центри населення. А поки що за стійкістю духу та незламності херсонці можуть самі надавати психологічну допомогу будь-кому.
Боже, як же вона пахне! Абрикоска. Рідненька. Херсонська. Її гілки та листя прихистили нас, коли потвори світили по вікнах й бігали під балконом за порушниками комендантської години. У неї було так мало плодів, але ті, що були, ті найсмачніші у світі. Торік, коли вона зацвіла, я сказала: “Як люди можуть воювати й бути жорстокими, коли така краса?”
Хочете вірте, хочете ні, а у мене й досі відчуття, що все нереально. Не може бути. Це ж середньовіччя! Ці руїни навколо – сюр. Це бите скло, ці цеглини, ці рвані фіранки, що їх видно у пустому вікні – сон. Але ні. Ось небо. Ось сонце. Ось прийшла весна й розквітла абрикоска. Справжня…
Багато випадків, коли військові отримували бойове завдання, хоча офіційно ще не були зараховані в бригаду. Людина загинула, а її родина не може отримати виплати, неможливе належне вшанування пам’яті.
Так сталось і з героями херсонського Бузкового Гаю — люди вийшли на спротив ворогу, не встигши оформити документи членів ТРО.
Маємо захистити пам’ять загиблих і відновити права їхніх родин та тих, хто вижив.
Джерело – Гривна
