Війна триває, але життя продовжується! Про це не з чуток знає головний експерт Департаменту здоров’я з акушерства та гінекології Юрій Герман. У той час, як окупанти обстрілювали наші населені пункти та вбивали людей, пан Юрій разом із колегами працювали у відділенні акушерства Херсонської обласної клінічної лікарні та допомагали з’являтися на світ маленьким жителям.
Загалом за такий непростий 2022 рік в обласному пологовому народилося 400 дітей. Лікар із 38-річним досвідом переконує: це крапля в морі, якщо порівнювати з народжуваністю в мирний час. Але головне, що жодна породілля та новонароджена дитина не постраждали. Про пологи в підвалах, підтримку вагітних та десятиденні чергування – у матеріалі «Херсон плюс».
Нове життя – краще, ніж страх та сльози
Ранок 24 лютого 2022 року став одним із найстрашніших для всіх українців. Країна-агресор розпочала повномасштабне вторгнення. Перші вибухи пролунали в Сумах, Чернігові, Києві та в Херсонській області. Попри тривожність, Юрій Герман зібрався і поїхав на роботу.
«Ви знаєте, у мене були неоднозначні почуття, бо я не знав, чого очікувати через кілька хвилин чи пів години. Ніхто цього не знав. Хтось їхав з міста, а хтось залишався. Але я зібрався і поїхав на роботу. Я знав, що в пологовому на мене чекають жінки, які сьогодні мають народити, або в кого запланована операція. У мене спрацювало правило: робота на першому місці. Ми ж не могли попросити дитину почекати, чи просити жінку не народжувати. Пологи – природній процес. Ми повинні були пристосовуватися до реалій та продовжувати якісно виконувати свою роботу», – розповідає лікар.
Аби зберегти життя вагітних та новонароджених дітей, Юрій Герман разом із колегами вирішили перенести пологовий блок з п’ятого поверху лікарні на перший. Уже тоді команда медиків розуміла: їхнє відділення при Херсонській обласній клінічній лікарні знаходиться в центральній частині міста поряд із важливими адміністративними об’єктами. Тож пошкодження можуть бути в перші ж дні, а ризикувати життям людей вони не могли.
«Ми розуміли, якщо почнуть масово обстрілювати місто, то вагітним, мамам з дітьми буде простіше пройти в укриття з першого поверху. Це буде куди швидше, ніж із п’ятого. І справді, у перші дні вторгнення всі жінки та персонал спускалися в сховище. В одній кімнаті знаходилися вагітні, породіллі, дітки, які народилися раніше терміну. Також були дві жінки з переймами, які мали ось-ось народити. Були й матусі з двійнятами. А ще й мої 10-річні сини. Я ніколи не думав, що так рано буду навчати їх акушерству. Це було 28 лютого о 10:10», – згадує лікар.
У той день Юрій Герман відзняв коротке відео й показав, як через російську агресію херсонські жінки змушені народжувати своїх малюків. Цей відеофрагмент розлетівся по всіх соціальних мережах, сайтах та телебаченнях. І яким би не був тяжким час, жінки на ньому усміхаються та передають усім вітання.
«Ніколи у своєму житті не думав, що в таких умовах буду приймати пологи. Ми надавали допомогу жінкам в бомбосховищі. Як тільки оголошували повітряну тривогу, всі туди спускалися, але роботу ніхто не зупиняв. Найбільше мене дивувало те, як трималися жінки. Жодна з них не панікувала, нашому персоналу не доводилося їх заспокоювати. Вони, навпаки, мене дуже підтримували. Жінки всі думали, як уберегти та захистити свою дитину. Вони були налаштовані на процес. Тоді я вчергове переконався, які українки сильні. Слава Україні», – додає співрозмовник.
Щодо ліків та продуктів харчування, то спочатку жодних проблем не виникало, адже у відділенні були запаси. Також активно допомагали волонтери. Юрій Герман згадує, як привозили повні ящики з їжею та необхідним:
«Багато привозили підгузків та дитячого харчування. Дуже багато привозили різних продуктів. У нас величезна кухня, тож їжу готували на всю лікарню. Вистачало й персоналу, і пацієнтам. Пригадую, як нам привезли кілька мішків риби. Цей рибний день запам’ятався усім».
Замість автівок з кульками – човен та холод
У перші дні окупації Херсона на вулицях не було жодної автівки. Люди максимально залишалися вдома. Не курсували вночі навіть карети швидкої допомоги. Враховуючи складні умови, персонал та мами з дітьми жили в пологовому відділенні.
«Спочатку було багато персоналу, ми працювали всі разом, адже руки професіоналів ніколи не бувають зайвими. А ось пацієнтам з дітьми, особливо тим, хто жив на лівому березі Дніпра, було дуже важко. Антонівський міст заблокували, виїжджати з міста було небезпечно. Породіллі були змушені лежати в нашій лікарні набагато більше, ніж 3-5 діб. Іноді й по 10 діб залишалися з нами в лікарні. Вони ніяк не могли потрапити додому. Була жінка, яка саме 24 лютого ризикнула виїхати в Каланчак (Скадовський район). Тоді розповідала, як бачила ворожу техніку, яка сунула на Херсон. Але, дякувати Богові, все обійшлося. Вони нормально дісталися додому», – згадує лікар.
Знаходитися постійно в лікарні жінки не могли. Тоді єдиним варіантом повернутися додому на лівий берег став річковий транспорт.
«Так, жінки прилаштувалися. Вони домовлялися з рідними, що скористаються послугами річного транспорту й зможуть дістатися до Голої Пристані чи Олешок. Приблизно знали, коли мають прибути. Тож приходили на набережну з дітьми й там вже сідали в човни. На лівому березі їх зустрічали рідні. Так у нас добиралися додому породіллі зі Скадовська, Чаплинки, Каховки», – ділиться акушер-гінеколог.
Також через обмежене пересування транспорту акушери-гінекологи змушені були консультувати вагітних жінок та родичів телефоном.
«Навіть швидкі допомоги не могли приїхати на виклик. Тож нам іноді доводилося проводити пологи телефоном. Ми консультували вагітну та тих, хто поруч із нею перебував. У нас питали, як перерізати пуповину, що робити в разі кровотечі. Дуже багато нам доставляли жінок, які народжували в машині. Був випадок, коли до нас везли жінку зі Снігурівки. Тоді дорога займала понад 5 годин, і жінка просто народила в машині. Але дякувати Богу, за час війни ми не втратили жодної жінки та немовляти. Я вважаю, що нам пощастило», – згадує пан Юрій.
Не здавалися лікарі та вагітні навіть тоді, коли зникав зв’язок чи інтернет. Жінки знаходили місця, аби зловити зв’язок та за допомогою повідомлення проінформувати лікаря, коли зможуть приїхати. Ось так лікарі знали, що в середу на 10:00 до них приїде вагітна з Каховки, а об 11:00 – з Чаплинки чи Горностаївки.
Коли мережа та зв’язок зникли остаточно, то про допомогу з Херсона вже не йшлося. Єдиним варіантом для породіль було – виїжджати на підконтрольну територію України або народжувати за місцем проживання на свій страх та ризик.
Історичне чергування довжиною в 10 діб
З лікарями в окупації ставало все складніше. Хтось виїжджав з окупованого Херсона, а хтось просто не міг доїхати на роботу через російські блокпости. Тоді лікарям доводилося чергувати по кілька діб поспіль.
«Кінець жовтня і початок листопада були найскладнішими місяцями. Ми працювали без світла, опалення, а вода була лише годину на добу. Що робили? Запасалися, як могли. Хоч кількість пологів зменшувалася, та все одно жінки приїздили народжувати, і ми мали створити умови. Було настільки холодно та неприємно. Я розумів, такі умови неприйнятні для пологового будинку, але ми мали прилаштуватися і працювати. Тому ми не могли довго залишати породіль із дітьми у лікарні. Як тільки народили, то максимально швидко відправляли додому. Бувало таке, що доба після пологів не минала», – розповідає Юрій Герман.
Попри відсутність усіх комунікацій та повного складу команди, пан Юрій та інші його колеги виходили на роботу. Та найбільше запам’яталося чергування довжиною в 10 діб.
«Окупанти руйнували все, коли залишали Херсон: грабували лікарні, знищували комунікації та інфраструктуру міста. Пригадую, як ми заступили на чергування 7 листопада, на вулиці ще була російська техніка, а ось здали зміну 17 листопада, і коли вийшли на вулицю, там уже майоріли наші українські прапори. Здається, що за те чергування минула ціла вічність».
Після звільнення Херсона ворог продовжує щодня обстрілювати місто з лівого берега. Гинуть люди, руйнуються будинки… Серед пошкоджених – і пологові відділення. Зокрема, пологове відділення обласної лікарні залишилося без 14 вікон.
Усе більше вагітні виїжджають або просто їдуть народжувати в сусідній Миколаїв. Юрій Герман на певний час також залишив рідний Херсон. Чоловік переконує: як тільки ситуація стабілізується, він обов’язково повернеться в рідні стіни лікарні й знову допомагатиме з’являтися на світ новим життям.
Усі фото: khersontv.com
Джерело – Гривна