Попри смертельну небезпеку, українці чинили спротив окупантам
І під час окупації в Херсоні, попри смертельну небезпеку, відбувались акції проти росіян та патріотичні перфоманси. На вулицях з’являлись проукраїнські написи, дещо з того українці навіть могли бачити в телеграм-каналах чи новинах. Загалом в Херсоні був розповсюджений партизанський рух.
На учасників спротиву полювали росіяни, врешті-решт до них в руки потрапив Олексій — голова руху опору, який складався з 12 сміливців та почав діяти з перших днів окупації міста.
З Олексієм ми зустрілись під час однієї з поїздок до Херсона, коли чоловік під вибухами роздавав допомогу місцянам. Олексій розповів “Телеграфу” свою історію.
“Запроторили до СІЗО на 47 діб”
– Розкажіть, в чому полягала ваша робота? Як я розумію, і зараз на тимчасово окупованих територіях є люди, які чинять спротив росіянам?
– Раніше я працював у муніципальний варті Херсона, — розповідає Олексій (показати його обличчя ми не можемо, адже він залишається у місті, хоча розуміє, що на нього ще можуть полювати ДРГ). — Після того, як в місто зайшли росіяни, організував групу національного спротиву. Ми наносили патріотичні графіті, написи на будівлях, робили певні перфоманси, які ви також могли бачити, чіпляли патріотичні стрічки, писали “геть русню”, “рускій корабель/солдат йди на*уй”, “путін х*йло”, “хороший орк — мертвий орк” — і українською, і російською мовами. Попри те, що росіяни страшенно цього не люблять і розшукують кожного, хто чинить опір. Тому про нашу діяльність знало небагато людей.
– Тобто вас розшукували, але ви продовжували свою справу?
– Ми хотіли показати херсонцям і всім, хто під окупацією зараз, що це можна робити, що люди не покинуті. Щоб виходячи до магазину або йдучи додому, вони могли побачити щось рідне і патріотичне. Ми також хотіли, щоб це розповсюджувалось в Інтернеті, щоб люди, які перебували в Херсоні або виїхали з нього, чи люди з інших міст України бачили, що в Херсоні залишились не тільки колаборанти, що Херсон не згоден з режимом і не чекав на росіян. Нам треба було показати, що є рух опору і ми не прогнулись.
– Врешті-решт вас взяли в полон росіяни. Як вони вас знайшли?
– Всі ці написи дуже дратували росіян, бо ми постійно їм псували картинку, буцімто “росія тут назавжди”. Вони влаштували на нас справжнє полювання. Особливо на мене, як на головного організатора, хоч я й сам малював.
На мене вони натрапили випадково. Хтось з місцевих здав, що я працюю в барі та маю проукраїнську позицію. Або мене здав хтось, кого катували, чи в обмін на те, що якусь людину відпустять… Деяких учасників ТрО вони відпускали, якщо ті здавали зброю їм.
Вони прийшли в бар мене затримувати. Під час огляду мого помешкання все знайшли. Влаштували мені допит і під час першого ж застосовували тортури. Взяли мій телефон і за допомогою спеціального обладнання відновили всі видалені фотографії. Так зрозуміли, кого вони спіймали, й почали ставитись агресивніше.
Запроторили мене до СІЗО на 47 діб. Перші днів 20-25 щоденними жорстокими тортурами хотіли вибити або покаяння, або щоб я пішов на співпрацю, здав їм місця, де зберігається зброя, вибухівка, де ховаються колишні атовці, працівники правоохоронних органів. Не отримуючи цю інформацію, вони продовжили мене жорстоко бити.
Чесно кажучи, я був впевнений, що живий звідти я вже не вийду. Хоча і часу думати про це не було, я не завжди приходив до тями. Там важко залишатись при ясному розумі. Боротись з цивільними росіяни вміють професійно.
“Від мене залежить не одна тисяча людей, тож залишаюсь у Херсоні”
– Як вдалося звільнитися? Це сталось незадовго до їхнього відходу?
– Я зрозумів по голосу, що у них змінився слідчий: вони постійно приходили до мене в масках, не знімали їх взагалі. І він, як я вважаю, не дуже знав, з ким має справу. Я сказав йому, що просто за гроші робив політичне замовлення і патріотичні написи. Про те, що в мене вдома вилучили амуніцію та детонатори, він не знав. Тому він посміявся, наказав мені бути файним хлопцем, надалі такого не повторювати та відпустив.
– Скільки загалом людей у вашому русі опору?
– Разом зі мною 12. І хлопці, і дівчатка. Вони допомагали оцінювати, яка ситуація в районі, адже виходити та просто щось робити було небезпечно. Ми мали мобільний застосунок Zello, і якщо дівчата бачили, що наближались російські патрульні чи військові машини, то вони повідомляли й ми покидали територію, перед тим викинувши всі наші засоби.
Також нам допомагав заступник голови обласної ради. Він нам давав актуальні меседжі, які було б добре донести до загалу. І це була єдина координація з владою.
– Ви переховувались?
– Коли мене схопили, то всі одразу про це дізнались. І покинули Херсон, переїхали в інші місця. Я розумію, що в місті ще небезпечно, але маю залишатись, бо зараз координую центри допомоги. Від мене залежить не одна тисяча людей. Сподіваюсь, що наші військові не допустять того, щоб мене викрали та знову взяли в полон.
Джерело – Гривна
