Десятий місяць вже пішов, як мене кошмарять питаннями тіпа, чому ти не виїхала? Чому не виїжджаєш з Херсону, у вас там окупанти! А тепер пішла нова хвиля питань, ти плануєш виїжджати ? Чому ти зараз не їдеш, у вас стріляють! Як ви мене задовбали! Дайте мені жити там, де я хочу.
***
Каждое утро хожу за водой. Четыре километра туда и обратно. По пути слушаю канонаду и пытаюсь определить, куда попало. И вот вчера неожиданно на одной из тихих улочек обнаружил два дома, по которым прилетело что-то небольшое, наподобие мин. Одна взорвалась рядом с подъездом, а вторая попала в крышу. Жалко, дома старинные и живописные.
***
Щодня Херсон все більше і більше нагадує Маріуполь. Тіла на вулицях, зруйновані будинки, холод, відсутність води та світла, берег Дніпра прострілюється снайперами, сім’ї розділені зруйнованими мостами, тисячі евакуюються.
І все-таки, незважаючи на все, люди сповнені надій на майбутнє.
Світло та вода поступово повертаються. Лікарні отримують медикаменти, супермаркети – українські продукти, які заміняють на полицях російські, ведеться контр-батарейна боротьба…
Що буде далі – залежить тільки від нас.
***
Якщо мінімум 20% депутатів Херсонської міської ради співпрацювали з окупаційною владою – це мало чи багато? І це ж без врахування керівників комунальних підприємств, директорів шкіл, працівників апарату виконкому і т.і. В обласній ланці ситуація схожа.
Я зараз нікого не оцінюю, бо це не моя компетенція, але мене бентежать заяви повернувшихся чиновників про те, що з представників місцевої влади майже ніхто не співпрацював з окупантами.
Я розцінюю це: або як небажання визнати свої кадрові помилки в минулому, або ще гірше – залишити все так, як було до війни.
А заради чого тоді загинули десятки тисяч українців?
***
Війна значно обмежує як можливість так і бажання обговорювати будь що поза війною. Але ж те, що відбувається за лаштунками, тишком-нишком, вражає своєю нахабністю і безпринципностю.
Мова про навалу кадрових призначень від російських посіпак у вигляді депутатів від ОПЗЖ. Особливо в Херсонській області!
І з’явилось питаннячко, а це тільки Херсонська область така проклята, чи такі кадрові призначення по всій державі?
***
А у нас сегодня маленькая радость – мы уже с электричеством! Спасибо нашим энергетикам и всем коммунальным службам, которые в это тяжелое для всех время, исправно делают свою работу.
Как бы там ни было, а многие молодые люди, первый раз в жизни оказавшиеся в “каменном веке”, без света и воды, реально совершили практический экскурс в прошлое. Скажем, моя юная невестка впервые стирала белье в дождевой воде и при помощи старой стиральной доски, сохранившейся в моей коллекции бытовых вещей из прошлого. Пришлось объяснить ей, что такое “валек”, “рубель” и как нужно пользоваться чугунным утюгом “на углях”…
***
Рідні, ви вільні! Всього три слова, а скільки за ними позитивних емоцій та тепла!
Перші дні після звільнення Херсона від російських окупантів, коли в місті крім наших військових ЗСУ та херсонців, що пережили пекло окупації, ще нікого не було, були найбільш організаційно чіткими, позитивно емоційними, щирими та теплими.
Наші військові не тільки звільнили херсонців від окупаційного пекла але і давали можливість скористатись наявним у них зв’язком та навіть ділились з містянами продуктами харчування. І тут не важливо на скільки об’ємною була ця допомога. Важлива щирість та організованість, а емоції, які тебе охоплювали, коли старша по під’їзду передавала в кожну квартиру будинку невеличкий пакет з харчами та казала : «це від наших військових», словами не передати. І жодних селфі, виключно справи…
***
Післяокупаційні радощі. Супермаркет, все свіженьке. Все коштує в три рази дешевше, ніж в окупацію. Ще й по карті. Яблука по 15 гривень замість 50.Печиво рошенівське по 17 грн., ми залишки брали в окупацію по 47. Нагреблися на радощах)). Були на офісі в центрі. Вже є вода і світло. У дітей в домі ближче до ХБК щє немає ні того, ні іншого. Між центром і ХБК об’єкт – є світло. Місто пусте, машин майже немає.
***
Тривожне відчуття фронтового міста. Деінде руїни.
Джерело – Гривна
