На сайті поважного німецького журналу Der Spiegel 19 вересня опубліковано репортаж із півдня України під назвою «Так українці хочуть перемогти росіян на півдні». Журналіст та фотограф видання побували на передовій на Херсонському напрямку разом із бійцями спецпідрозділу аеророзвідки. Поспілкувавшись з українськими бійцями, журналісти дійшли висновку, що на півдні, на відміну від Харківського напрямку, найближчими тижнями Збройні сили України, ймовірно, не намагатимуться іти на прорив.
ДОВІДКА. Шпіґель (з нім. Der Spiegel – дзеркало) – німецький щотижневий журнал, має один із найбільших накладів у Європі (1 млн на тиждень). Вважається найпопулярнішим суспільно-політичним журналом серед середнього класу Німеччини.
Далі – адаптований переклад публікації.
Український спецназ на Херсонщині. Фото: Максим Дондюк/Der Spiegel
На фронті зі спецназом
ТАК УКРАЇНЦІ ХОЧУТЬ ПЕРЕМОГТИ РОСІЯН НА ПІВДНІ
Російські війська відступають на північному сході України. На півдні українським воїнам набагато складніше. Спецпідрозділ намагається долати окупантів – безпілотниками та точною артилерією. З півдня України – репортаж Олександра Саровича та Максима Дондюка.
Близько полудня Кайс дозволяє своєму дрону піднятися до темно-сірого скупчення хмар. Літальний пристрій – ледь більший за тарілку, цивільна модель, яку можна купити в Інтернеті. Він прямує в бік населених пунктів, де закріпилися російські війська.
Боєць із позивним Кайс – солдат українського спецназу. Цього вересневого дня його підрозділ зайняв позицію на вузькій, але стратегічно важливій річці Інгулець.
Бійці мають свій міномет іранського зразка, вони закопали його та замаскували гілками. Поруч вирили ями в землі, щоб знайти укриття на випадок, якщо ворог відкриє вогонь. З пагорба, де лише розріджені ряди дерев захищають від ворожих безпілотників, вони дивляться на широкі поля фронтової Херсонщини.
Український військовий готує міномет до роботи. Фото: Максим Дондюк/Der Spiegel
Кілька днів тому українська армія здивувала війська Володимира Путіна на північному сході країни. Вона буквально вигнала окупантів, відвойовуючи тисячі квадратних кілометрів своєї національної території. Водночас українські бійці продовжують наступ тут, на півдні, на кордоні між Херсонською та Миколаївською областями.
Це місце стратегічно, можливо, навіть більш важливе, ніж на північному сході. Бо йдеться про останню територію на захід від Дніпра, яку контролюють росіяни: плацдарм, з якого вони могли б знову спробувати в майбутньому взяти під свій контроль українське узбережжя Чорного моря.
Але якщо на північному сході російські війська «зруйнувалися» за кілька годин, то на півдні країни українській армії набагато важче. Росія сконцентрувала тут чимало військових, українці намагаються їх потихеньку виснажувати.
БОЄЗДАТНИЙ ПІВДЕНЬ
Через деякий час Кайс помічає підозрілі рухи: на дисплеї його мобільного телефона видно купку ворожих солдатів, які снують вулицями одного із сіл. Викликає до себе двох товаришів – разом стежать за ситуацією. До бою готові ще три міномети, калібру 120 міліметрів, чеського виробництва, блакитного кольору, схожі на маленькі газові балони.
Села в цьому районі безлюдні, майже всі мирні жителі втекли від боїв. Уночі українська армія відбила ще один населений пункт, що перебуває в полі зору спецназу. Росіяни реагують: їхня артилерія обстрілює українців, бомбардувальники СУ-25 летять в атаку. Того дня кілька разів було чути гуркіт винищувачів, щільні стовпи темно-сірого диму піднімаються після скидання снарядів.
Кайс і його товариші тим часом знайшли фіксовану точку, навколо якої помітили скупчення ворога. Здається, це польова кухня в селі за добрих 5 кілометрів звідси. Українські військові запускають ще один безпілотник – для підтвердження отриманих даних та для того, щоб переконатися, що поблизу немає цивільних. Через три чверті години доповідає другий пілот дрона. Це справді польова кухня, підтверджує він. Більше того, неподалік від того місця у двоповерховій будівлі російські військові облаштували командний пункт.
Бійці готують міномет. Перший постріл – гучний удар, яскравий спалах дула, ударна хвиля розливається метрів за десять. Другий постріл – через дві хвилини. «400 метрів, кут хороший», – повідомляє один із військових біля дисплея безпілотника. Усього бійці випустили 19 гранат, останні 8 – щосекунди. За допомогою своїх дронів інші можуть бачити удари. Вони повідомляють про 4 влучання.
Останніми днями й тижнями українці також просунулися і на південному фронті. Вони відвойовують села, роблять тактичні завоювання території. Але просуватися так, як на північному сході, їм поки не вдається.
НЕБЕЗПЕЧНО БЛИЗЬКО
Місяцями Олександр Сарович був на зв’язку з українським спецназом. Журналіст Der Spiegel хотів дізнатися, чи можна буде супроводжувати військових. Тепер Сарович разом із фотографом Максимом Дондюком нарешті змогли зустріти підрозділ на півдні. Вони спали на розкладних ліжках у фермерському будинку із флігелем, який був перетворений на оперативну базу. Коли російські бомбардувальники Су-25 атакували поблизу, нервували не лише журналісти, а й солдати.
Тут ведуться запеклі бої, повідомляють офіцери та солдати. Офіційної інформації про загиблих і поранених з українського боку немає – керівництво Києва запровадило суворе приховування інформації. Але зрозуміло, що це війна, і втрати великі. Військовий лікар на півдні повідомляє, що втрати в перші дні наступу були вдвічі, а подекуди втричі більші, ніж у попередні тижні. На іншій ділянці південного фронту підрозділ зазнав таких великих втрат, що половину бійців довелося замінити.
Одна із причин цього: у битві за Херсон українці стикаються з набагато сильнішими противниками, ніж на північному сході. Командир підрозділу аеророзвідки в Миколаєві оцінює чисельність кремлівських солдатів на захід від Дніпра у 24 тисячі. Серед них багато десантників, які вважаються одними з найбільш боєздатних у російській армії. За словами українських бійців, їхні позиції добре укріплені, деякі забетоновані.
Крім того, проблеми українцям створюють російські глушники.
«Ми втратили багато безпілотників», – каже начальник підрозділу аеророзвідки.
Та все одно українські захисники мають точне уявлення про пересування ворога:
«Ми бачимо 70 відсотків того, що вони роблять».
За словами офіцера, це стало можливим завдяки трьом факторам. По-перше, дрони передають свої записи в розроблене в Україні програмне забезпечення, яке працює зі штучним інтелектом і аналізує матеріал зображення. По-друге, є підказки від населення на окупованих територіях, а також – «супутникові знімки наших партнерів».
«Це нова, сучасна війна», –
Роман Костенко, український полковник
У другій половині дня на Інгульці розпочався дощ. Камера дрона Кайса майже нічого не розпізнає. Спецназ завершує завдання.
«Не завжди росіяни відступають після першого обстрілу», – пояснює один із військових.
Вони хочуть наступного дня знову обстріляти позицію, яку зараз виявили, і таким чином змусити ворога покинути її.
Солдати тільки починають пакувати міномети та безпілотники, як один із них кричить: «Літак!». Цього разу гуркіт значно ближче, солдати біжать до виритих ними окопів. Не добігаючи до них, вони бачать стовп диму, що піднімається на горизонті: на щастя, російський літак скинув свій вантаж трохи далі.
На відміну від північного сходу, найближчими тижнями українська армія, ймовірно, не намагатиметься йти на прорив на півдні. Такий крок спричинив би значні втрати хоча б через відкритий степ та настання сезону дощів. Українцям на Херсонському напрямку також далеко до тієї переваги в чисельності військ у три рази, яка вважається емпіричним правилом для успішного наступу.
Боєць українського спецназу: «400 метрів, кут хороший». Фото: Максим Дондюк/Der Spiegel
Командир спецпідрозділу на Інгульці Роман Костенко не вірить у традиційні формули.
«Це нова, сучасна війна», – каже полковник, який також є депутатом українського парламенту.
Йдеться не про кількість військ, а більше про якість зброї.
«Наші захисники завдають ворогу набагато більших втрат, ніж вони нам, витрачаючи набагато менше ресурсів», – каже Костенко.
Бо українці вміло користуються зброєю із Заходу:
«Наші військові її швидко освоюють і адаптують до своїх бойових завдань».
Ця війна показала, що технології сьогодні відіграють ключову роль, каже полковник і політик.
«Це стосується не лише важкого озброєння, а й бойових безпілотників власного виробництва. Ними наші захисники щодня і щоночі на передовій знищують ворожу техніку на мільйони доларів», – каже Костенко.
Таким чином, на цьому фронті українські захисники застосовують іншу стратегію – стратегію виснаження: вони стискають російські війська та проводять зондувальні атаки. Таким чином ворог змушений витрачати боєприпаси та розкривати матеріально-технічні вузли. Тоді українці атакують їх, у тому числі за допомогою західної високоточної артилерії.
Спецназ під командуванням Костенка також розвідує цілі для таких систем, як M777. Американська гаубиця перевершує більшість гармат, які стоять на російському боці. Українці використовують їх дуже ефективно. У цей день вантажівка теж везе М777 по брудній гравійній дорозі неподалік від Інгульця.
Паніки серед ворога на півдні досі нема, розповідає Слон, заступник командира спецпідрозділу, що діє на Інгульці. Але це лише питання часу, коли нищівна поразка на північному сході вплине на моральний стан кремлівських військ на півдні. Він вважає, що російські солдати не тікають через страх покарання. Але якщо відступатимуть цілі батальйони, то ситуація буде іншою. «Не можна карати цілі батальйони».
Незважаючи на втрати, моральний стан українців на півдні хороший ще й тому, що вони знають: росіяни на західному березі Дніпра перебувають у стратегічно ненадійному становищі. Чотири мости через річку непридатні для важкої техніки після тижнів обстрілів із «Хаймарсів». Українці швидко виявляють і обстрілюють понтонні мости.
Панічний відхід кремлівських військ із північного сходу може мати не лише психологічні наслідки для бойових дій на півдні, а й суто практичні. Інший боєць спецпідрозділу, Артек, однією з найбільших проблем для українців на цій ділянці фронту називає міни. Там можуть допомогти танки. А частину з них українці забрали у ворожих військ на Харківщині.
Джерело – Гривна
