Олександр Савельєв загинув 1 березня 2022 року біля Херсонського обласного ліцею.
- Він усвідомлював, що бій у Херсоні – смертельний, бо проти ТрО виступає озброєна важкою технікою російська армія, – каже донька Олександра Анна.
Олександр народився 22 березня 1959 року у Семипалатинську (місто в Казахстані, нині – Семей). Окрім нього, у сім´ї підростали ще три сестрички. Велика родина згодом перебралася в Україну: рік жили в Тульчині на Вінничині, а потім осіли у селищі Білозерка на Херсонщині.
Чоловік усе життя пропрацював водієм вантажівок. Виховував разом із дружиною Неонілою сина та доньку.
- Я дружила з його сестрою, так і познайомилися. У 1982 році нам зробили весілля на День закоханих, – згадує пані Неоніла.
Донька оборонця Анна каже, що для батька на першому місці завжди була справедливість.
- Був дуже доброю, неконфліктною людиною. Пожартувати міг. У Білозерці всі знали його як Саву, а позивний мав «Цар», – каже жінка.
Розповідає, що батько часом приносив додому диких тварин, які потребували допомоги – зайця, лебедя, сову, – і виходжував їх.
Пані Неоніла ділиться, що чоловік гарно співав, і цей талант та вміння передав доньці та онуку; також любив готувати.
Анна каже, що він був найкращим батьком на світі.
- Для мене він був захистом – які б проблеми не виникали, я була впевнена, що він їх вирішить. Білозерка його знала, поважала, – додає Анна.
Як підкреслила херсонська волонтерка Оксана Погомій, у 1991 році Олександр першим привіз у Білозерку синьо-жовтий прапор.
Донька згадує, що в АТО батько хотів йти ще у 2014 році, але рідні його стримали: «А у 2015 році він сказав нам, що їде воювати, вже коли його відправляли».
У 2015 році служив за контрактом старшим солдатом та водієм БТР у складі 11-ї бригади в/ч В2262. У 2018 році Олександр знову пішов захищати Україну в складі 28-ї бригади в/ч А0666. Був призначений на посаду механіка-водія і воював у Донецькій та Луганських областях. Двічі отримував нагороду за самовіддану службу народові України, мужність і героїзм.
Закінчивши службу, вже на пенсії, повернувся до колишньої професії – працював водієм. Продовжував спілкуватися зі своїми побратимами.
Олександр, пройшовши АТО, дуже переживав, що на війні гинуть молоді хлопці. Певно, саме тому 62-річний чоловік 24 лютого 2022 року одразу для себе вирішив, що буде захищати країну. Про початок широкомасштабного вторгнення РФ йому повідомив телефоном один із побратимів. Уже в обід 24 лютого Олександр був у військкоматі у Білозерці.
- Їх розпустили і він приїхав додому, бо зброю спочатку видали, а потім знову забрали. Не міг з цим змиритися, почав телефонувати побратимам, друзям, казав, що треба діяти. Вони поїхали на Херсон. Мати каже йому: ти куди, в тебе нога, – він кульгав. А він відповів, мовляв, не переживай, я буду просто ремонтувати машини. Заспокоював її так, – розповідає Анна.
Вона вважає, що батько, як і інші бійці херсонської ТрО, розуміли, що це буде смертельний бій, бо вони з коктейлями Молотова, автоматами, гранатами і декількома «Мухами» виступили проти бронетехніки, проти регулярного російського війська. Анна каже: росіяни вже чекали тероборонівців. Жінка сподівається, що буде розслідування і ті, хто винен у тому, що сталося з херсонською теробороною, отримають покарання.
Через місяць після загибелі Олександра, вже в окупації, Анна наважилася поїхати у Херсон і забрати батькову автівку, залишену під парканом школи-інтернату – місцем базування ТрО. Там уже розмістилися росіяни.
«Підійшла до машини. Неподалік стояв охоронець – російський військовий, зовсім молодий, він направив на мене зброю. Я спитала, чи можу забрати машину.
Ну, забирай, – сказав.
Вона не замінована? – питаю.
Не знаю, – каже.
Але він показав мімікою, щоб швидко забирала, бо якщо вийде хтось зі старших, то буде стріляти. Машину батько не замкнув, ключі були у бардачку. Думаю, мені пощастило, припускаю тому, що у росіян відбулася ротація. Ті, хто воював, хто першими заходили – вийшли, а заїхали нові, з Криму. Тому машину не зачепив ніхто», – розповідає Анна.
Так автівка і простояла до 30 березня, як її лишив Олександр – із повним баком дизеля, з його формою і документами: паспортом, посвідченням учасника бойових дій. Донька впевнена, що батько не закрив машину свідомо: якби він мав надію, що повернеться, то так би не зробив.
А ще пані Неоніла згадує останню телефонну розмову з чоловіком. Жінка казала, що передасть йому в Херсон речі, але Олександр відповів, що вони йому вже будуть непотрібні. А потім, коли вона жахнулася, перевів усе на жарт і сказав, що не може більше говорити, бо має йти.
Старшого солдата Олександра Савельєва посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Нині вже офіційно визнано, що чоловік загинув під час виконання військового завдання – його документи відновили.
Бійців ТрО, які загинули того дня у Херсоні, називають героями Бузкового парку, що став одним із символів відданості і сміливості у цій кривавій війні.
Вічна слава і шана Герою!
Фото із сімейного архіву
Джерело – Укрінформ