На території Херсонської міської територіальної громади працює 73 соціальні робітники. Щодня вони відвідують своїх підопічних – самотніх і хворих жителів. Виїжджають до них у небезпечні райони, допомагають у побуті, купують продукти. До 2022 року під опікою одного соцробітника було 10-11 літніх херсонців, зараз їх — до 15.
Галина Атаманюк працює у соціальній службі тривалий час. Каже, робота їй дуже подобається. Вона допомагає жителям громади, які залишились одні й через стан здоров'я потребують підтримки.
"Своїх підопічних я дуже люблю. Навіть під час війни я нікуди не виїхала, бо не можу їх так лишити. Всі вони одинокі, всім потрібна допомога", — сказала жінка.
Двічі на тиждень вона відвідує Альбіну та Валерія. Опікується подружжям з 2020 року: готує, прибирає в оселі, супроводжує у лікарню. Соцробітниця постійно тримає з ними зв'язок."У нас ніколи не виникало проблем. Ми розуміємо один одного. Я їм дзвоню щодня, а якщо обстріли, то і два рази на день. Треба зробити прання? Будь ласка. Треба принести продукти? Будь ласка. Супроводити до поліклініки? Без питань", — каже Галина.
Альбіна Мацак намагається самостійно робити хатні справи, але без сторонньої допомоги обійтися вже не може. Вік дається взнаки. Зараз жінці 86 років."Ноги підводять. Сама вже боюсь кудись іти, важко щось носити. Галина Тимофіївна мені дуже допомагає. Я от разом з нею і закруток трошки зробила", — розповіла вона.
Альбіна і Валерій — жителі мікрорайону Корабел. Після підриву російськими військовими Каховської ГЕС їх оселя була затоплена. Подружжя змушене було переїхати. З собою вивезли лише чотирьох котів та собак. Зараз приглядають ще й за покинутими тваринами.
"Небезпечний зараз час, але ми один одного підтримуємо та сподіваємось, що все буде добре. Я за всіх своїх підопічних дуже переживаю. Вони мені як батьки. І це не слова, це дійсно так", — ділиться Галина Атаманюк.
Щодня вона відвідує до п'яти людей. Зараз у неї 14 підопічних. Кожен з них може звернутися до неї у будь-який час, бо ситуації трапляються різні.
"О восьмій годині вечора дзвонить мені бабця і каже: "Я впала". Я збираюся, викликаю поліцію та швидку, вибиваємо двері, підіймаємо її. По-різному буває. Така вже робота, що з ранку і до вечора, під обстрілами і під дронами. Але справляюся", — сказала жінка.
Соціальна робітниця Світлана Логвіненко прийшла до своїх підопічних з подарунками. Імениннику Юрію принесла цукерки, його матері Тамарі — теплі капці від волонтерів."Чому я їх утепляю? Бо є у нас нерозв'язане питання — третій рік вони живуть без опалення", — пояснила Світлана.
Цією родиною жінка опікується третій рік. Вони — переселенці. До Херсона приїхали зі Снігурівки Миколаївської області. Тамарі Бондаренко у вересні виповниться 87 років. Її син має інвалідність.
"Ми з Юрчиком прийшли сюди з одним пакетом. У нас нічого не було після цих російських варварів. Це було 24 листопада 2022 року. Світлана нами опікується. Нам її янгол послав. Вона наче бджілка працює. Одягла нас з голови до ніг", — розповіла Тамара.
Що входить у її обов’язки перелічити важко, зізнається Світлана Логвіненко. Вона забезпечує підопічних продуктами, гуманітаркою та ліками, допомагає по господарству, представляє їх у різних установах, перебуває на постійному контакті з сімейними лікарями."Знаємо всі їх хронічні хвороби, знаємо все. Тамарі Іванівні я робила нове пенсійне посвідчення. Юрію Миколайовичу — паспорт. Клеїли туди фотографію, бо зі старою документ вже був не дійсний. Ходили в банк, робили картку для виплат. З поштарем спілкуємося", — сказала вона.
За словами Світлани, у роботі важко буває не лише фізично, а й морально. У кожного свій характер, хвороби, потреби. Головне — налагодити контакт з людиною. Треба вміти говорити та слухати. Щоб краще розуміти своїх підопічних соціальні робітники відвідують тренінги з психології."Ми так і собі допомагаємо, тому що все на нервах. У них захворювання, вони не сильно орієнтуються, нікуди не виходять з дому. Ми — їх головний інформатор. Приносимо їм новини та допомагаємо", — говорить Світлана.
Тетяна Цегельник намагається щодня відвідувати свою 86-річну підопічну Віру Романову, яка зараз перебуває у лікарні. Приносить їй фрукти, пиріжки, чай. Також спілкується з лікарем, який стежить за станом пацієнтки."Мені треба розуміти, що з нею далі робити, які ліки давати коли її випишуть, на що звертати увагу. У цьому є і моя особиста ініціатива, але що ж робити, коли більше нікому цим займатися", — каже Тетяна.
Крім Віри Романової під її опікою ще 11 людей, зокрема маломобільні та двоє тяжкохворих. Решта можуть виходити на прогулянку, але їм буде важко, наприклад, донести додому важкі пакунки з магазину. Тетяна працює у соціальній службі дев'ять років."Коли я вийшла на пенсію, то ще мала сили та бажання працювати, тому прийшла в цю установу. Я за фахом медична сестра й можу надати допомогу, якої потребують старенькі. У моїй роботі це стає у пригоді. Я розуміюся на психосоматиці цих людей", — розповіла жінка.
За даними заступниці Херсонського міського голови Наталії Чорненької, станом на 20 серпня соціальні робітники обслуговують 803 людини. Ще 101 підопічний перебуває у лікарнях міста. Серед них є самотні люди або ті, чиї рідні виїхали. У небезпечних районах також лишаються люди, які потребують допомоги."Зараз у червоній зоні перебувають 17 підопічних, які отримують весь спектр соціальних послуг. Щоб вивезти їх звідти, потрібно отримати згоду. На жаль, не всі люди готові покинути свої домівки та переміститися в іншу, більш безпечну зону", — сказала Наталя Чорненька.
За її словами, наразі на території Херсонської міської територіальної громади працює 73 соціальні робітники. suspilne.media