Центр прав людини ZMINA презентував звіт про злочини росіян проти місцевої влади під час окупації. У ньому правозахисники розкривають, як через тиск на представників самоврядування окупанти намагалися отримати контроль над мешканцями громад. Вони системно схиляли українських посадовців до співпраці, поступово переходячи від заохочення до залякування, утримання в неволі та тортур. Про це під час презентації звіту “Станеш мером чи ламаємо тобі ноги?” розповів документатор воєнних злочинів та аналітик Центру прав людини ZMINA Борис Петруньок.
Борис Петруньок. Фото: ZMINAПроведені правозахисниками дослідження випадків свавільних затримань та насильницьких зникнень показали, що росіяни переслідували окремі категорії цивільних. Зокрема представників тих груп, які вони вважали найбільш загрозливими чи цінними для себе. Серед них були колишні військові, правоохоронці, волонтери, проукраїнські активісти та інші.
Також росіяни цілеспрямовано атакували представників української влади на місцях. Під терміном “представники влади” в цьому дослідженні слід розуміти посадових осіб, які були носіями легітимних владних повноважень, були визнані в громадах в такій ролі, брали на себе лідерство в питаннях забезпечення інтересів громади під час окупації. До цієї категорії входять як представники місцевого самоврядування, так і представники місцевих адміністрацій. В деяких випадках це були колишні посадовці, яких на момент окупації в громаді все ще сприймали як лідерів.
“Вчинення злочинів проти представників влади на окупованих територіях варто розглядати в контексті довгострокових цілей державної політики РФ. Атака на представників влади є не лише злочином проти особи, а і намаганням атакувати інститут легітимної влади”, – зазначає Петруньок.
В лютому–березні 2022 року РФ стрімко захоплювала територію України. Як наслідок, значна кількість місцевих громад дуже швидко стала ізольованою від території, що залишалася підконтрольною українській владі. В цій ситуації посадовці зіткнулися з низкою викликів, серед яких:
- гуманітарні (руйнування логістики доставлення товарів першої потреби);
- руйнування інфраструктури життєзабезпечення, дефіцит медичних препаратів тощо;
- безпекові (ризики мародерства vs загроза з боку окупаційного контингенту);
- управлінські (дефіцит комунікації з органами влади вищого рівня, відсутність чітких вказівок як діяти в ситуації окупації).
“Представники органів місцевого самоврядування (ОМС) часто мають сильний емоційний зв’язок з громадою. Знаходяться найближче до джерела власної легітимності, відчувають персональну відповідальність “за своїх людей”. Відтак – схильні нехтувати ризиками особистій безпеці на користь інтересів громади”, – підкреслює Петруньок.
Через вплив представників місцевої влади на людей росіяни намагалися затримати їх і використати як носіїв інформації. Окупанти системно схиляли посадовців до співпраці, поступово переходячи від заохочення до залякування.
“Становище таких людей в утриманні могло відрізнятися від інших цивільних. Їх намагалися ізолювати та утримувати окремо. Ризики застосування насильства могли бути нижчими. Водночас відомо про випадки застосування тортур до потерпілого. Його могли звільнити лише за умови зайняття посади в окупаційній адміністрації”, – додає правозахисник.
Для росіян “прийнятним варіантом” було змусити нелояльного представника влади залишити територію громади. В деяких випадках посадовці, яких піддавали тортурам, після звільнення не могли виконувати свої обов’язки. Очевидно, що затримані представники влади є цінними заручниками для окупантів через свій статус та відомість.
Нагадаємо, наразі Російська Федерація незаконно утримує низку представників місцевого самоврядування. Зокрема, це мер міста Гола Пристань Олександр Бабич, мер міста Херсон Ігор Колихаєв, мер міста Херсон у 2014–2020 роках Володимир Миколаєнко, депутат Куп’янської міськради Микола Маслій, незаконно засуджений депутат Новокаховської міської ради Ігор Протоковило. Невідоме місцеперебування затриманого старости села Нові Боровичі Чернігівської області Анатолія Сірого.
Мера Голої Пристані Олександра Бабича, як представника української влади, викрали 28 березня 2022 року. Росіяни прийшли до нього додому, коли він розмовляв з дружиною телефоном. Чоловіка повезли в білому мікроавтобусі із затонованими вікнами до мерії, де він пробув під конвоєм у своєму робочому кабінеті, а потім на цьому ж авто його вивезли з міськради в напрямку Скадовська. Відтоді ні родина, ні його колеги та знайомі не мають змоги з ним поспілкуватись. Російська сторона відмовляється визнавати сам факт утримання Олександра. Ймовірно, він перебуває в Сімферопольському СІЗО №2.
Колишнього міського голову Херсона Володимира Миколаєнка росіяни викрали у квітні 2022 року. Спочатку його вивезли до окупованого Криму, а згодом етапували до виправної колонії №7 міста Пакіно Владимирської області. Чоловіка мали обміняти, але він поступився місцем тяжко хворому полоненому.
Старосту села Нові Боровичі Чернігівської області Анатолія Сірого росіяни викрали 29 березня 2022 року. Представники ФСБ увірвалися до його кабінету, провели там обшук, вилучили комп’ютерну техніку, обладнання, документи та гроші. Самого посадовця під час затримання побили, зав’язали очі та одягли на руки кайданки. Після того як окупанти провели ще один обшук удома в старости, його посадили до машини та вивезли в невідомому напрямку. Місце перебування Анатолія Сірого досі не відоме, він вважається безвісти зниклим.
Мера Херсона Ігоря Колихаєва російські військові викрали 28 червня 2022 року. За інформацією його радниці Галини Ляшевської, очільник міста приїхав до одного з комунальних підприємств, де працювали його колеги. Щойно він вийшов з машини, його одразу затримали росгвардійці та, ймовірно, працівники ФСБ.
Російські військові обшукали комунальне господарство та вилучили жорсткі диски з комп’ютерів. Також вони передивилися всі документи, які зберігалися в сейфах. Після викрадення до листопада 2022 року Колихаєва тримали в одиночній камері Херсонського ІТТ. Згодом його перевели до Олешок, де він перебував у загальній камері, а звідти – до Чонгара. Там посадовця утримували в гуртожитку, де раніше проживали українські прикордонники. Пізніше була інформація, що Колихаєва тримали в Ростові, а потім у Таганрозі РФ.
