Ексклюзивно для «Нового дня» Євген Гілін, голова громадської організації «Місто Сили» розповів про підтримку громад та людей прифронтової Херсонщини.
– Євгене, у вашої організації дуже впізнавана назва, яку навіть намагаються наслідувати інші. Як народилося словосполучення «Місто Сили»?
– Насправді ця назва народилася завдяки одному з наших брейнштормів. У 2020 році ми створили проєкт для молоді й довго шукали, як його назвати. Розуміли: існує велика проблема – молодь втрачає ті знання й навички, які насправді потрібні в сучасному світі. Бо в університетах часто навчають «валізі без ручки»: державні програми завантажують дітей інформацією, щоб виконати план, але практичної користі для життя в цьому небагато. Як результат, роботодавець отримує дипломованих фахівців, які не володіють тими компетенціями, які чекає професійний світ. У відповідь на цю проблему ми створили освітньо-мотиваційну програму PowerDay, щоб допомогти молоді розвивати власний потенціал. Ми відвідували багато тренінгів, де великий бізнес вчив малий, і помітили: бракує програм «від тих, хто вже працює – для тих, хто ще вчиться». Єдине, що якось допомагало нашим дітям розвиватися, – це інтернет і державні освітні програми, але вони, на наш погляд, часто не відповідали очікуванням ринку праці. Тоді ми командою сіли шукати назву для нашої ініціативи з розвитку людського капіталу, і одночасно народилося кілька ідей. Так з’явилася назва PowerDay – День сили, під якою ми провели перший форум. А водночас із цим виникла ідея назвати нашу організацію «Місто Сили». Бо ще тоді ми розуміли, що хочемо зробити наше рідне місто – Херсон – сильнішим, кращим, і надати поштовх для розвитку всієї Херсонщини. Так і вийшло, що PowerDay став проєктом під дахом «Міста Сили» – нашої громадської організації, яка досі працює задля розвитку та підтримки громади, особливо в ці складні часи.
– Так, Херсон – це місто сили, без сумнівів. Це перший обласний центр, який Україна звільнила від російської окупації – і, на жаль, досі єдиний. Місто сили ще й тому, що попри постійні обстріли тут продовжують жити 70 тисяч людей. У Херсоні працюють кав’ярні, пекарні, лікарні, громадський транспорт, інфраструктура – все, що потрібно для життя. І це в умовах, коли Херсон фактично став полігоном для російської артилерії та дронів. У квітні росіяни атакували правобережжя Херсонщини майже 2000 разів – уявіть, це лише на тих близько 30% територій, які ми контролюємо. За цей час по ній випустили 7395 снарядів. По самому місту за місяць ворог бив 309 разів – у середньому 20 артилерійських ударів на день. І ще – щодня не менше тисячі дронів у небі. Тому Херсон – місто сили, інакше й не скажеш. Сюди приїздять донори, працює місцева влада, народжуються діти. Життя триває.
– Якось Ви показували відео, де російські окупанти в повній екіпіровці йдуть повз офіс ГО «Місто Сили», який потім був розбитий. Часи окупації загартували вашу організацію?
– Подорожуючи містами, спілкуючись з колегами та партнерами, я бачу, що українці сьогодні неймовірно сильні та згуртовані. Так само загартувалася й наша команда. Раніше в будь-якій організації, якщо виникали конфлікти, людей просто звільняли. А зараз людина – в центрі: якщо вона чесна, порядна і за Україну, навіть якщо є якісь конфлікти, ми це розуміємо. Війна, стреси… Навіть якщо хтось помиляється, ми готові навчати і допомагати, якщо є бажання. Це головний індикатор для мене як керівника – людиноцентризм і повага до команди. Ми працюємо на розвиток людського капіталу і підтримуємо кожного члена команди. Так само ми розуміємо емоції бенефіціарів, коли люди приходять за допомогою і кричать на волонтерів. Ми готові вислухати і підтримати. За кордоном зовсім інший підхід – там важливі лише гроші, прибутки, результати. У нас – навпаки: головний фактор нашої сили – це любов і підтримка кожного. Саме це гартує українців.
– В окупованому Херсоні команда ГО «Місто Сили» багато чого пережила. Ви втратили волонтера Антона Кушніра, у вас були російські обшуки. І є волонтери, які залишаються у складі організації ще з тих часів, правда?
– Так, це не просто громадська організація пережила, а конкретні люди. Це пережив Олександр Сперчун. Це пережили Дмитро Сусак, Владислав Воронов, Ігор Кізима, Анна Шевцова, Наталі Герасимюк, Ганна та Віталій Чеботнікови. Антон Кушнір став жертвою російської агресії, його окупанти вбили просто під час евакуаційної місії. Так само на ганку власного будинку було вбито з російської артилерії Володимира Фільєва – фахівця нашої бригади відновлення, який працював в Херсоні під час ліквідації потопу Каховської ГЕС.
– Минуло два роки з моменту підриву окупантами греблі Каховської ГЕС. Я бачила цей ритм 24/7, у якому в червні 2023-го працювала ваша команда. Велика вода і тонни посилок від українців – напевно, це історичні моменти, які й Вам запам’яталися назавжди?
– Так, тоді я бував у Херсоні частіше, ніж будь-коли від початку повномасштабного вторгнення. Ця трагедія стала для нас ще одним випробуванням, яке зміцнило нашу організацію. Ми зрозуміли, що здатні вирішувати надскладні завдання. Евакуація понад 10 тисяч людей під час окупації вже стала для нас своєрідною нормою, ми працювали безупинно, у неймовірному ритмі. Було відчуття, що ось-ось настане мир, а ми допомагаємо херсонцям протриматися. Але після підриву Каховської ГЕС усе ускладнилося – це було надзвичайно важко.
– З перших днів після підриву греблі Каховської ГЕС команда ГО «Місто Сили» впровадила проєкт ліквідації наслідків затоплення у Херсонській громаді. Ініціатива, якій не було й немає аналогів. Як це вам вдалося?
– Ми почали шукати, чим можемо допомогти людям. Радилися з міжнародними партнерами, експертами, друзями, колегами, фахівцями ДСНС. Одразу помітили, що всі викачану воду зливали у Дніпро. Ми не могли залишитися осторонь: завжди дбали про екологію, тому шукали альтернативні рішення. Знайшли в Херсоні компанію з асенізаційними машинами, які могли відкачувати і вивозити брудну воду. Вивчили можливості місцевих очисних споруд, які не були затоплені. Херсонська міська військова адміністрація та водоканал дозволили нам безкоштовно зливати відкачану воду. Але відкачати воду – це тільки частина проблеми. Залишалися гори мотлоху, меблів, плаваючі карасі у підвалах. Стіни будинків ураджував грибок. Ми організували бригади для вивезення сміття і осушення приміщень. Шукали нестандартні рішення, залучаючи іноземний досвід.
– Які гуманітарні потреби зараз у Херсоні, наскільки вони змінилися?
– Насправді масштаби гуманітарної кризи ще більші. На правобережжі Херсонщини зараз мешкають до 150 тисяч людей. За три роки кластерна система координації гуманітарних організацій так і не змогла створити механізм, який би давав оперативні, точні дані про потреби в громадах. Натомість потреби виникають стихійно, а дані часто беруться фактично «зі стелі». Громадські організації не завжди координуються між собою, а влада не створила ефективної системи моніторингу потреб і рішень для їхнього покриття. Тим часом люди маргіналізуються, живучи у складних умовах понад три роки. Немає системи реінтеграції, евакуації чи нормального механізму прийому людей в інших громадах. Переселенці часто відчувають себе непотрібними. Всі зусилля центральної влади підтримати ВПО фактично провалилися. Через це десятки тисяч людей повернулися в рідні громади з негативним досвідом переселенців.
– Які ключові проєкти на півдні України зараз реалізовує ГО «Місто Сили»?
– Наразі ми працюємо за трьома основними напрямками. Перший – екстрена допомога населенню та підтримка людського капіталу. Ми допомагаємо ремонтувати житло, пошкоджене обстрілами, надаємо матеріали.
Другий напрямок – правова допомога: консультації, підготовка документів, робота з компенсаційними механізмами.
Третій напрямок – інклюзія та безбар’єрність, робота з ветеранами та ветеранками. Ми співпрацюємо з організаціями, які допомагають людям вирішувати їхні питання, але часто не мають належної інклюзивності. Наша мета – щоб кожна людина з інвалідністю не відчувала бар’єрів. Цей проєкт вже працює в Миколаївській області, і ми розпочинаємо аналогічний в Одеській.
-ГО «Місто Сили» також спеціалізується на підтримці херсонських дітей та підлітків. Але як реагуєте на закиди на кшталт дітям у Херсоні не місце, бо обстріли?
– Важко не погодитись із тим, що всіх цивільних з Херсонщини треба евакуйовувати. Це – 100% істина, бо людям безпечніше жити подалі від лінії фронту. Але всім, хто так говорить варто задуматись ось над чим: чому за останні 3 роки, ані державні органи, ані неурядові організації, ані великий соціально відповідальний бізнес так і не створити систему евакуації та реінтеграції населення в інші громади? А наші співвітчизники в спокійних громадах підняли втричі орендну плату за житло… Уявіть: у Херсоні 5 тисяч дітей, а разом із сім’ями – 8-9 тисяч людей. Як їх евакуювати – 1? Забезпечити житлом – 2? Забезпечити зайнятістю та підтримкою – 3? Для цього потрібна державна стратегія. Без такої стратегії люди втрачають віру в державу – і це те, що ми щоденно спостерігаємо, працюючи з людьми. Ми не знаємо статистики, але бачимо – багато людей повернулись з негативним досвідом ВПО і більше не хочуть його повторювати, навіть, під страхом обстрілів. Саме тому ми створили в Херсоні безпечний простір – Центр розвитку матері та дитини «Зростаймо разом». Там діти й батьки отримують освітні програми, пізнавальне дозвілля. А з березня 25-го – відкрили Центр для підлітків та молоді «Майбутнє Херсонщини».
– Відомо, що в логотипі ГО «Місто Сили» закодовано вигляд знакового для херсонців місця. Це площа Свободи, де відбувалися історичні події, зокрема, містяни чинили опір російським окупантам. А у листопаді 2022-го там скандували «Дякую ЗСУ!», коли визволили місто. Скажіть, Євгене, Ви вірите у Херсонщину, Україну загалом, що все буде добре?
– Я точно вірю в Херсонщину, я точно вірю в Україну. Інакше вже б давно її залишив, маючи право виїзду за кордон, як батько чотирьох дітей. Разом із тим я розумію, що війна не закінчиться швидко. Треба ставитись до цього як до неминучої реальності. Тому що тільки так зможемо налаштувати своє мислення і свої дії на противагу тому, що відбувається. Тоді ми будемо підтримувати кожного співвітчизника, кожного дня донатити і гостро реагувати на непрозорість, корупційні випадки у владі. Як це і належить українцям. І цим ми теж наблизимо перемогу і мир.
Спілкувалася Марина САВЧЕНКО.
Фото надане ГО «Місто Сили».
