Чому держава має виділяти окрему підтримку тим, хто залишився в окупації, якщо навіть ті, хто евакуювався, не завжди отримують належну допомогу? Чому ж саме молодь з окупованих територій критично потребує нашої підтримки і якою вона має бути? На ці питання у своїй колонці для ZMINA відповіла Марія Красненко, експертка з питань внутрішнього переміщення.
Умови перебування різняться
Розпочну з того, що усі діти, незалежно від місця перебування – у безпечному регіоні чи на окупованій території, мають право на захист і підтримку з боку держави. Але водночас умови, в яких перебувають ці дві групи дітей, суттєво різняться. Перш за все діти та молодь, які залишилися в окупації, не мають базового доступу до української освіти. І навіть те, що частина з них (за найоптимістичнішими підрахунками, трохи більш як 44 тисячі з 600 тисяч дітей шкільного віку підключаються до онлайн-занять) має доступ до дистанційного навчання, не вирівнює ситуації. Вони змушені жити в середовищі, де щодня піддаються щонайменше інформаційному тиску, а в деяких випадках – насильству, примусовому зросійщенню, індоктринації та мілітаризації. Для цього Росія докладає максимум зусиль та коштів.
Тому завдання держави – створити “мости” зв’язку з цими дітьми та молоддю, щоб поступові й системні дії РФ щодо формування в них російської ідентичності не сприяли тому, що за декілька років вони (здебільшого не за власним бажанням) опинились по інший бік поля бою.
Підтримка не про привілеї, а про вирівнювання можливостей
Ще раз підкреслюю, що зазначене не виключає болю за втратою дому, близьких. Втім, перебуваючи на підконтрольній території України, діти, наприклад з числа внутрішньо переміщених осіб, перебувають в полі української системи й українських інституцій. Такі діти мають свободу обирати, вільно висловлювати свої погляди й не боятись за своє життя та життя своїх батьків.У своїх роздумах я ще раз відзначу, що підтримка дітей та молоді з ТОТ не про “привілеї” чи “несправедливість”, а про вирівнювання можливостей для тих, хто перебуває в різних умовах і кому загрожує різний рівень небезпеки та ізоляції. І тут важливо пам’ятати, що перебування на ТОТ часто не є вибором дитини, а можливість виїзду не завжди доступна для її батьків. Підтримка тих, хто залишився в окупації, – це не більше і не менше, ніж спроба врятувати українських дітей від асиміляції, збереження їхніх зв'язків з Батьківщиною.
Масштаб же і форма підтримки можуть та мають відрізнятись – не через несправедливість, а через реальні потреби кожної категорії.
Підтримка як питання національної безпеки
Окремо варто наголосити: підтримка та сприяння у виїзді дітей і молоді з тимчасово окупованих територій – це ще й питання національної безпеки.
Правозахисники неодноразово закликали не демонізувати всіх, хто перебуває в окупації. Перебування на ТОТ не означає державної зради, чи однозначної любові до держави-агресора. Втім, перебування в російській системі освіти, яка впроваджується на всіх окупованих територіях в агресивній формі, створює ризик мимовільної інтеграції у російську систему: від участі в пропагандистських освітніх програмах, які можуть бути навіть замаскованими під “приємне дозвілля в розуміючому колі”, до потенційної мобілізації в армію агресора у майбутньому. Тому держава Україна має активно підтримувати будь-які механізми евакуації, реінтеграції та подальшої адаптації цих дітей. А для цього має бути чітка політика і конкретна програма підтримки, які, сподіваюсь, будуть впроваджені найближчим часом.
На фото: Марія Красненко, експертка з питань внутрішнього переміщення
