На початку вересня 2024 року останки Миколи Гарбара, якого росіяни викрали в серпні 2022 року, знайшли біля села Милове Херсонської області. Окупанти закатували 55-річного чоловіка, проломивши йому череп та поламавши руки й ноги. Нещодавно його поховали в рідному селі на Житомирщині.Про це виданню ZMINA розповіла його дружина Тетяна Гарбар.
Микола Гарбар. Фото надане Тетяною Гарбар9 вересня 2024 року до Бериславського відділку поліції надійшла заява про знайдені людські останки. Їх виявили біля саду в селі Милове Херсонської області – населеного пункту, розташованого поблизу села Новокаїри, де жив і звідки був викрадений Микола.
Дізнавшись про це, Тетяна звернулася до поліції з проханням провести ДНК-експертизу. Жінка хотіла з’ясувати, чи знайдені кістки належали її чоловіку, однак правоохоронці сказали, що ДНК-експертиза є недоречною через “неспівпадіння термінів зникнення”.
Пізніше знайомі надіслали жінці фотографії речей, знайдених біля останків, серед яких вона впізнала шорти Миколи.
“Знайдене тіло було без одягу, але він лежав поруч. Його, мабуть, знайшли в горіховому саду, де Микола останнім часом працював механізатором зі своєю бригадою”, – припускає жінка.
У середині лютого 2025 року Тетяна звернулася до слідчого з проханням порівняти ДНК-профіль сина зі знайденими останками.
“13 березня 2025 року – я якраз була на роботі – зателефонував слідчий. Він підтвердив збіг ДНК на 99%”, – пригадує жінка.
Після цього жінці видали довідку, в якій причина смерті Миколи була зазначена як “перелам склепіння черепа внаслідок удару тупим предметом”. Згідно з висновками судово-медичної експертизи, чоловікові зламали плечову, стегнову та великогомілкову кістки. У графі “Обставини смерті” було вказано, що Гарбара закатували та вбили російські військові під час окупації.
“Його катували, а потім добили ударом по голові. Я на власні очі бачила, що в нього в черепі була дірка. Йому переламали ноги й руки. Це як знущатися треба було з нього?!” – зі сльозами на очах пригадує жінка.
Після ідентифікації тіла рідні поїхали до села Нововоронцовка Херсонської області, щоб забрати останки Гарбара. Оскільки поховати чоловіка на Херсонщині, яка зазнає сильних обстрілів, майже неможливо без ризику для життя, родичі вирішили зробити це в Норинську Житомирської області – рідному селі Миколи.
“Хоча там небезпечно, але ми туди поїхали. Ми витратили на це цілу добу. 22 березня 2025 року його поховали як військового, тому що він загинув у російській неволі. Я дякую меру Овруча та сільському голові за допомогу. Точну дату смерті я не знаю, але мені сказали обрати її самій, тому я поставила 17 серпня 2022 року – день його викрадення”, – пояснює дружина.
Тетяна вважає, що до викрадення Миколи причетний староста-колаборант села Новокаїри Олександр Позднєєв, а також Олександр Осєєв (або Асєєв). Перший казав, що її чоловік забагато говорить, а другий розповідав окупантам, де живуть атовці.
“Мій чоловік не був атовцем, він інколи їздив на військові навчання. Асєєв чи Осєєв казав моїй кумі: “Якщо ви не боїтеся мін, то шукайте свого кума в посадці”. Він потім кудись утік. Тобто він міг знати, що з ним зробили. Він показував їм (росіянам. – Ред.) на будинки, де жили атовці. Моя кума виїхала з окупації після того, як її попередили, що до них мають прийти росіяни. І вони дійсно потім приходили до неї та шукали її. У неї двоюрідний брат загинув під час АТО”, – ділиться спогадами жінка.
На думку Гарбар, люди, які причетні до викрадення та смерті її чоловіка, мають зазнати покарання: “Має бути справедливість, і винні мають бути покарані”.
Нагадаємо, 17 серпня 2022 року росіяни викрали Миколу Гарбара з власного будинку в Новокаїрах Херсонської області. Сусіди розповіли, що того дня до їхніх воріт під’їхав бронеавтомобіль “Тигр”, з якого вийшли четверо військових і попрямували до будинку подружжя. Окупанти провели всередині чимало часу, однак ніхто достеменно не знає про обставини затримання чоловіка.
За словами свідків, за деякий час Микола сам відчинив ворота, сів за кермо власної автівки, де попереду вже сидів один з російських військових, та поїхав у невідомому напрямку.
Після цього рідні нічого не знали про його місце перебування, тому він вважався безвісти зниклим.