Херсонський Хаб від UNICEF та ХОЦ “Успішна жінка” почав роботу в червні 2024 року. Він розташований у великому приміщенні в укритті та обладнаний усім необхідним для розвитку та спілкування дітей і батьків.Про це повідомляє Громадський вісник Херсонщини.
Родина Ольги з доньками Крістіною та Ілоною відвідують хаб вже вісім місяців. Дівчата віднайшли тут цікаве середовище і вперше за війну змогли спілкуватися з однолітками, а мама отримала сили та можливості для нового життя, сповненого радістю та надією.
Щасливе життя до війниОльга згадує своє життя до 24 лютого 2022 року: “Все в нашій родині було ідеальним: ми жили у великому будинку, який ми разом з чоловіком переробили з родинного маєтку, наповнили його усім для комфортного життя. Наш дім був повною чашею. Ми багато працювали”. За півроку до війни здійснилася ще одна мрія подружжя – після довгого очікування у них народилася друга донька Ілона. Старшій Крістіні тоді було 13 років.
На цей період припала пандемія COVID-19. Чоловік забрав Ольгу з пологового будинку, а за п’ять днів раптово помер – без довгої хвороби, від наслідків коронавірусу. “Тоді почалася історія моєї власної війни – внутрішньої боротьби з горем. Цей період я не пам’ятаю взагалі, він став чорним проваллям в пам’яті. Після смерті чоловіка мене підтримувала родина та друзі, але цю пустоту не можна було нічим заглушити. Я прокинулась до реального життя лише о сьомій годині ранку 24 лютого, коли прийшов мій брат і сказав, що почалася війна”, – згадує Ольга.
Війна та евакуація
Ольга опинилась сама з двома доньками в селі на лівому березі Херсонщини. За півтора місяця мати вирішила за допомогою брата спочатку евакуювати старшу дочку Крістіну. Аби під час дороги не привертати увагу до дівчини, Ольга відрізала Крістіні її косу, зробила їй коротке, криве та неохайне каре. Обидві плакали. Зараз ця відрізана коса лежить вдома в Ольги. Одразу після Крістіни до Херсону виїхали й Ольга з немовлям. З усього необхідного з дому вона встигла взяти лише памперси.Так почалося їхнє життя в евакуації у порожній квартирі Ольгиного племінника в Херсоні. Сусіди, які виїжджали з міста, залишили Ользі маленьку пательню та одну стару каструлю. “Я так раділа цьому старому кухонному посуду, але хотіла лише одного – скоріше повернути моє минуле життя. Ця мрія ніколи не покидала мене і не покидає досі”, – Ольга згадує. – Найстрашніше, що ти не володієш своїм життям, сидиш вдома, боїшся вийти на вулицю. Інколи ми виходили з Ілонкою погратися на дитячий майданчик, а поруч проїжджали бронемашини, на нас дивилися військові з автоматами. Дітям не було з ким спілкуватися – на весь наш квартал не залишилось жодної дитини, всі виїхали”.
Нові виклики у визволеному Херсоні
Коли 11 листопада після обіду Ольга побачила на вулицях військових з жовто-блакитними прапорами, коли люди нарешті вийшли на вулицю, то відчула велику надію: “Я була впевнена, що їду в Херсон на два-три тижні, що скоро все закінчиться, тому визволення Херсону було для мене начебто сигналом, що тепер я нарешті зможу повернутися додому, в рідне село на лівобережжі. У той же день я одразу зібрала всі наші речі, адже думала, що завтра вже буду вдома, побачу батьків та рідних, але не судилося”.Ольга продовжила жити в Херсоні, але з часом випробувань не стало менше: “Мені було психологічно складно отримувати щось безкоштовно, коли я цього не заробила. Важко, страшно та соромно було відчувати, що до війни ти була повністю забезпечена завдяки своїй праці і могла допомагати іншим, а тепер ти ніхто і залишилася ні з чим, стоїш з порожніми руками, очікуючи на гуманітарну допомогу”.
Хаб – місце допомоги для родини
Зазвичай сім’я прокидається о пів на восьму, Ольга робить сніданок, а Ілона вже готується до виходу в хаб. “Ми нашвидку снідаємо, приходимо до хабу перші, ще до його відкриття, сидимо на лавочці і зустрічаємо інших відвідувачів, а Ілонка виглядає своїх друзів-однолітків”, – розповідає Ольга.
.jpg)
Хаб – місце порятунку для мами
Після багатьох випробувань, що випали на долю сім’ї, Ольга каже, що почала відчувати вигорання. “Неможливість хоч трішки побути наодинці з собою і зробити щось для себе – вимотує. Я поступово почала втрачати себе”, – каже Ольга. У хабі вона вчиться долати цей стан. Поки доньки на заняттях, Ольга може відпочити та поспілкуватися з іншими мамами за чашкою кави, вона почала відвідувати заняття з позитивного батьківства та мінної безпеки.“Я вдячна за спілкування та турботу, за щирість та підтримку фахівців хаба – Тетяні, Анжелі та Наталії. В хабі створили неймовірно приємну атмосферу, повністю адаптовану як для дітей, так і для батьків, коли почуваєш себе як вдома – ми можемо відверто поділитися як своїми проблемами, так і маленькими радощами”, – розповідає Ольга.
Свою історію Ольга закінчила розповіддю про велике гранітне каміння, яке зігрівало її та дітей під час першої холодної зими після звільнення Херсону. Коли не було опалення, світла та води і у квартирі був страшний холод, родину врятувала історія, яку давно розповів Ользі її батько як настанову про виживання у складних умовах. Ольга знайшла на вулиці та принесла додому два великих гранітних камені, вона довго гріла їх на газовій плиті, а потім замотала у тканину. “З цими нагрітими каміннями ми з дітьми спали – один клали в ноги, а другий ближче до грудей”, – розповіла Ольга. Пам’ять про це залишиться в сімейній історії назавжди, так само як і велика вдячність хабу допомоги родинам.
ipc.org.ua
