Що таке "Добробат" та як ви доєдналися до його складу?
"Добробат" – добровольчий будівельний батальйон, який був сформований у квітні 2022 року. Було дуже багато руйнувань, особливо на перших звільнених територіях. Так виникла нагальна потреба в розборі завалів та "fast recovery", тобто швидкому відновленні: перекриття зруйнованого даху, ремонт побитих вікон, підмурування пошкоджених стін тощо. Все розпочалося з маленької ідеї небайдужих людей та з часом переросло в масштабний волонтерський рух. Сьогодні батальйони є у Київській, Чернігівській, Івано-Франківській, Сумській, Харківській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій та Херсонській областях.
Після виїзду з окупації я часто долучалася до розборів завалів на деокупованих територіях Київщини. Мене дуже захопила тематика, бо побачила наскільки важлива така допомога людям. Хотіла втілити щось подібне вдома. 13 листопада 2022 року я приїхала до Херсона з гуманітарною допомогою, багато допомагала на місці як волонтер і у справах зустрілася зі співзасновником "Добробату" Ростиславом Смірновим. Вони як раз планували заходити в регіон і запропонували стати їх координатором на місці. Вважаю, співало все: час, моє бажання, їх ресурси. Так я очолила херсонський осередок.
Фото надала співрозмовниця
Як формувалася херсонська команда? Адже на той момент в місті не було навіть зв’язку.Не повірите. Шукала людей на всім відомій площі Свободи та інших місцях масового скупчення. Знайомилася, розмовляла, пропонувала долучитися. Було багато випадків, коли містяни самі підходили й запитували, чим можуть допомогти. Наразі утворилася стала команда з 12 людей, які зі мною з самого початку. Ми стали друзями воєнного часу, своєрідною родиною. На будь-який виклик, незалежно від ризику розташування локації, часу доби та складності об’єкта – вони завжди готові прибігти зі своїми лопатами, граблями, сапками та почати працювати. Але наш осередок набагато більше: на розбір завалів іноді долучаються 25-30 волонтерів одночасно. На жаль, через обстріли зараз збирати таку кількість людей небезпечно. Тому поки працюємо в меншому складі.
Волонтерство це не про вік чи професію, але все-таки ви спеціалізуєтеся на будівельній тематиці. Тож кого залучаєте до роботи?
Всіх охочих (посміхається). Наша команда – справжня "солянка" за віком та професією. За віком від 18 до 68 років, а за освітою не вистачить часу все перерахувати: педагоги, юристи, продавці, студенти, лікарі та інші. Дуже класно, що деякі наші волонтери реально спеціалізуються на будівництві. Під їх наглядом ми можемо виконувати більш об’ємну та складну роботу, сказала б, професійну.
Та не має нічого страшного у відсутності відповідного досвіду. Наш рух саме про залучення до роботи непрофесійних будівельників. Всьому вчишся в процесі виконання. Особисто я до повномасштабної війни не мала жодного відношення до будівельної справи. А зараз вмію працювати з будь-якою технікою, наприклад, шурупокрутом, відбійником, циркулярною пилою, перфоратором. Головне дотримуватися техніки безпеки.
Зараз Харківський осередок "Добробату" впроваджує освітній проєкт. Волонтери за бажанням навчаються в експрес-школі будівельників на базах коледжів та інститутів, отримують сертифікати та надалі можуть офіційно працювати за здобутою спеціалізацією: покрівельник, маляр, лицювальник-плиточник тощо. Ми розуміємо, що після Перемоги необхідно буде багато фахівців для відбудови країни. І це буде професія, напевно, №1. Як тільки дозволить безпекова ситуація – ми обов’язково реалізуємо цю ініціативу в нашому регіоні.
Херсон дуже часто привертає увагу волонтерів за кордону. Чи зверталися до вас з такою пропозицією?
Постійно, і це вкрай відповідально. Бо читати про війну це одна історія, жити в ній – зовсім інша. Складно передбачити реакцію людей на вибухи чи дії під час обстрілу. Помилок не має бути. Доводиться багато пояснювати та навчати, і все одно за них хвилюєшся. В нас були дуже класні волонтери з Угорщини. Вони з перших днів повномасштабного вторгнення допомагають в різних містах України. Вразили нас тим, як спокійно переносили атаки росіян на місто та своєю енергією, були готові працювати зранку до ночі. Ще був неймовірний волонтер з Франції, який спеціалізується на дахах. Він поділився багатьма професійними тонкощами роботи, які ми тепер використовуємо. Нині він збирає кошти на нову поїздку до Херсона, з нетерпінням його чекаємо.
Що встиг зробити херсонський будбатальйон за майже два роки існування?
Безперечно багато, хоча й хотілося більше. За останніми зведеннями по області ми зробили понад 180 виїздів на об’єкти соціальної інфраструктури та приватні домогосподарства, з них більше ніж в 100 будинках було повністю розібрано завали. На деякі великі об’єкти доводилося працювати до п’яти днів. Також ми відбудували по одному будинку в Чорнобаївській та Станіславській громадах. Там була заміна вікон, побудова даху та покриття його шифером, укріплення стін. Ще з цікавих цифр – ми перестелили близько 500 квадратних метрів покрівлі.
Фото надала співрозмовниця
В Херсоні, крім звичних робіт, обкладали мішками з піском об’єкти інфраструктури та закривали пошкоджені обстрілами вікна ОСБ плитами. Наприклад, в Херсонському державному аграрно-економічному університеті.
Наразі в нас триває грантовий проєкт від німецьких партнерів в одній з місцевих лікарень. Це ремонт трьох кімнат в укритті, щоб пацієнтам та персоналу було комфортно перебувати там під час повітряних тривог. Спочатку волонтери "Добробату" розчистили одне з приміщень від захаращення та демонтували кілька перегородок. Потім до процесу приступили підрядні організації, бо виконання певних видів робіт передбачає професійну кваліфікацію. Наше завдання на цьому етапі – координувати та контролювати.
Зважаючи на даний проєкт, чи продовжуєте допомагати людям?
У нас є чат-бот куди надходять заявки і я кожного дня їх переглядаю. Проблема в тому, що переважна частина запитів надходить з прибережних зон. Щось робити чи навіть доїхати туди – значний ризик. Останнім часом в Херсоні збільшилася кількість атак дронів, днями від скиду вибухового пристрою загинуло два волонтери, які привезли питну воду. Тож доводиться відмовляти, але тоді намагаємося допомагати людям матеріалами, інструментами чи паливом. А так, де є саме нагальна потреба та дозволяє безпекова ситуація – ми працюємо. Наразі переважно в приміщеннях, мінімізуючи знаходження на вулиці. Бо в Херсоні не буває тихо… Тому поки ось таке балансування…
Чи потрапляла команда під обстріли?
Неодноразово, на жаль. Дуже добре пам’ятаю перший раз, в грудні 2022 року. Це було передмістя Херсона та обстріл з РСЗВ (реактивна система залпового вогню, – ред.). Ховатися було нікуди… Чесно, було страшно, але ми закінчили "fast recovery" будинку. Подивиться на наш мікроавтобус. Його трішки прошило наскрізь уламками та деякі вікна вилетіли, але їздить.
Дуже хотілося б допомогти всім. Однак коли на вагах здоров’я волонтерів чи будинок, то команда обирає перше. Вважаю, що нам треба пережити цю війну, максимально зберігаючи життя людей. Бо потім просто відбудовувати буде нікому.
Здається спектр допомоги херсонського осередку нестандартний у порівнянні з іншими командами?
Дійсно, тільки херсонський батальйон відрізняється нестандартним підходом у своїй роботі. Усе через події в регіоні. Наприклад, коли сталася катастрофа на Каховській ГЕС і було підтоплення територій – ми брали участь в пошуково-рятувальних операціях, евакуйовували людей та тварин, ліквідовували наслідки. Прибирати будинки від мулу, мертвої риби, сміття через сморід було найважче. Також ми допомагали ДСНС, водоканалу та іншим службам закривати термінові потреби в розхідних матеріалах. Ми закликали наших партнерів везти до Херсона не питну воду та їжу, а гумові чоботи заброди, респіратори, індивідуальний захист, лайфлети, мастило, мийки високого тиску. Вдячні, що нас чули.
Які населені пункти Херсонщини на сьогодні потребують найбільшої уваги щодо відбудови?
Не можна виділити якусь одну громаду, але, гадаю, що це селища, які межують з Миколаївською та Дніпропетровською областями. Тому що вони довгий час знаходилися в зоні активних бойових дій і були фактично знищеними ворожими обстрілами. І якщо зараз безпекова ситуація дозволяє там працювати – виникає інша проблема. А саме як туди доїхати? Дороги прострілюються з лівого берега російськими військовими чи в поганому стані, через це шлях може займати до чотирьох годин в один бік. Тоді треба їхати з ночівлею, а в кожного свої родини, яких не хочеться залишати самих.
Фото надала співрозмовниця
Ця проблема вирішується. Відтак наразі триває ремонт однієї з трас в бік Миколаєва. По завершенню зможемо їздити в умовно безпечні села за цим напрямком. Тому вже ведемо перемовини з партнерами, аби знайти близько 150 тисяч гривень на відбудову будинку в селі Калинівка. Працювати будемо разом з Миколаївським батальйоном, бо населений пункт знаходиться на кордонах наших регіонів. І такою командою зможемо впоратися з усіма визначеними завданнями за два дні. Натомість в Станіславський район, де нас дуже чекають, зможемо поїхати лише коли дозволить безпекова ситуація. Тут вся надія на ЗСУ.
Не чекати, а одразу заходити для відбудови. Чому це важливо?
Тому що люди повертаються додому. Я бачила це в знищеному вщент селі Посад-Покровському. Коли ми тільки починали працювати – там проживало десь 10% населення і з кожним днем ця цифра збільшувалася. Зараз, напевно, 80%.
Відбудова дає впевненість, що життя повернеться у звичний ритм, умовне коло нормальної повсякденності. Так, як було до повномасштабної війни вже не буде, але це рідна земля. А ще, відбудова показує, що людям довкола не все одно що в тебе не має будинку, вікон, даху. Про тебе думають, тобі допомагають. Це мотивація рухатися далі, що все буде добре, треба пережити важкі часи. Все це надія, яку необхідно мати людям в серці для спільної розбудови нашої країни.
Водночас із житлом необхідно відновлювати інфраструктурні об’єкти. Це взаємозалежні речі. Бо жителі мають кудись звертатися за медичними послугами, вести дітей в школу чи корисно проводити дозвілля. Соціальні потреби мають бути забезпечені. Тому це питання завжди на часі. Але, на мою думку, робити це потрібно раціонально, зважаючи на ситуацію. Ставити вікна в школу в червоній зоні, де діти не навчаються офлайн і де може статися обстріл щодня – не доцільне використання фізичних та матеріальних ресурсів.
А що найбільше вражає під час вашої роботи?
Реакція людей, коли волонтерам вдається дістати з-під завалів будинку (пряме влучання) чи розкопати серед згарища цінні для них речі. Ми знаходили вцілили фотоальбоми, фарфорові чашечки, документи. Завжди дбайливо ставимося до них, очищаємо та передаємо господарям. Їх очі сяють і вони починають згадувати історії цих речей. В такі моменти розумієш, що це останні ниточки, які тримають людину за це місце, за їх дім.
Фото надала співрозмовниця
Які подальші плани команди?
Працювати. Команда кожного ранку пише, що треба кудись їхати та щось робити. Вони все розуміють стосовно безпеки, але бажання допомагати переважає. Я їх розумію. Тож чекаємо результати відбору по громадах до державних проєктів з відбудови. І будинки, які не потраплять в програми, будемо брати в розробку. Маємо плани й на лівий беріг. Щойно його звільнять – готові гребти на човні, який припасений спеціально для цього. (посміхається). Ми пам’ятаємо про наших людей там і маємо стратегічний запас необхідних речей, наприклад генератори.
Боятися, жалітися та здаватися – це не про Херсонщину, не про Україну. Наші військові стійко боронять країну на фронті, а ми створюємо надійний тил. Війна це довгий та виснажливий марафон, який українці повинні бігти сьогодні. Не має часу втомлюватися, сумніватися чи відкладати – тільки вперед, до Перемоги.
Ігор Льов
Яніна Надточа
intent.press
