У радянські роки молодь вчили «істинну історію» на курсах з історії КПРС та історії СРСР. А зараз на окупованих територіях України теж саме хочуть впроваджувати росіяни.
Яку історію у СРСР викладали у школах та університетах? Та як зараз цю традицію переписування історії впроваджують росіяни на окупованих територіях України?
Радянське минуле історії в школі
Ще у далекому 1934 році радянський уряд своєю постановою зобов’язав школи усіх республік вивчати історію ВКП(б). Такого предмета, як «історія України», взагалі не існувало. Хоча була історія УРСР, на вивчення якої виділяли у 7-8 класах 36 годин. Тобто проводили один урок на два тижні. І проводили ці уроки переважно останніми. За інформацією деяких дослідників, вчителі іноді ці години використовували для вивчення історії СРСР.У вищих навчальних закладах ситуація була не краща. Вивчення історії КПРС та постулатів «вождя народів» – це було обов’язково. Не мало значення, на якій спеціальності навчався студент. Марксистську науку повинні були знати усі. Уявляємо, з якими труднощами доводилося молоді писати дипломи та курсові. Чи ти вчишся на математика, чи на хіміка, чи на біолога, у всі студентські наукові роботи треба було вставити цитату з трудів Леніна та Маркса.
Що тут сказати? Все це можна підсумувати лише цитатою відомого українського режисера Олександра Довженка: «Їх не вчили Батьківщині – їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не вчили історії…»
Реабілітація Сталіна, або «справжня історія» від росіян
Російські окупанти не відстали від своїх попередників та навіть у дечому їх перевершили. Ще минулого року вони представили новий підручник з історії Росії для старшокласників. Він призначався для розповсюдження у тому числі для окупованих територій України.Його автором став російський політик Володимир Мединський, який був міністром культури Росії у 2012 – 2020 рр., а зараз – помічник очільника Кремля Путіна. Також співавтором став ректор Московського державного інституту міжнародних відносин Анатолій Торкунов.
І що в ньому? Автори підручника стверджують, що «не все так однозначно» зі Сталіним. І він начебто був видатним діячем. Але автори це роблять достатньо хитро, на даючи йому власну оцінку. А хочуть, напевно, підвести до такої думки дітей через згадки про нього сучасників.
А, наприклад, голодомор 1946-1947 років у цьому підручнику пов’язують лише «з посухою та неврожаєм». І взагалі російські історики заперечують усі три голодомори в Україні. Післявоєнна доба в СРСР змальовується як «золотий період». А Захід та США зображується, звісно, як зло та агресори.
У підручнику замовчують про персональну роль Сталіна у депортації кримських татар у 1944 році. Їх депортували з півострова до Середньої Азії, надумано звинувативши «у посібництві окупантам» у роки Другої світової війни. При цьому, пишуть в підручнику, начебто у засланні ними опікувалася місцева влада. Ось так намагаються створити уявлення в дітей, що радянська влада наче ставилася до «зрадників» з потуранням.
Також є й про ностальгію за радянським минулим. Тут просто достатньо навести з підручника цитату очільника Кремля Путіна: «Найбільша геополітична катастрофа – розпад СРСР». Схоже на дежавю. У радянський період цитували генсеків, а зараз у Росії – Путіна.
Звісно, не обійшлося без війни РФ проти України, яку росіяни називали спочатку “СВО”, а нещодавно очільник Кремля дав іншу назву – “український конфлікт”. У підручнику автори використовують звичайну методичку пропаганди. Тут все! Біолабораторії, київський режим, «громадянська війна» та інші російські штампи. Головною причиною автори підручника «визначили» вступ України до НАТО. І тут учнів намагаються переконати, що війна наче превентивна: «якби не ми перші…». А українців змальовують як націю, якої не існує.
Тонкою ниткою через весь підручник подається теза про те, що РФ – це «миротворець», а Захід та США – це «агресор».
Ось таку пропаганду намагаються насадити росіяни дітям на окупованих територіях.
Єгор Сидорович, Вгору
