Тиждень, що минув, видався особливо насиченим на кримському театрі бойових дій. Чи не щоночі Сили оборони точними ударами вражали російську ППО: пускові установки і командні пункти, системи РЕБ. В очікування українських морских дронів окупанти продовжують нарощуватии загородження на підступах до Керченського мосту. Які спроможності все ще має армія РФ у Криму? Наскільки адекватними реаліям є «переможні» заяви про ледь не знищену ворожу військову логістику на півдні? І які наслідки матиме надмірний контроль за інформацією, який взялося впроваджувати командування ЗСУ.
Інтервʼю з Владиславом Селезньовим, військовим аналітиком, колишнім керівником медіацентру Міністерства оборони України в Криму, керівником пресслужби Генерального штабу ЗСУ (2014-2018 рр.) в ефірі програми «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар.
Валентина Самар: Регулярне знищення російських комплексів С-300, С-400 і засобів РЕБ у Криму, звідти також фактично виведені бойові одиниці Чорноморського флоту. Модна було б запитати, а що ж в Криму ще залишається, але керівник військової розвідки Кирило Буданов повідомив, що в Криму з’явилися компоненти С-500. Що це означає для нас і що в Криму ще є?
Владислав Селезньов: В Криму є спалена ворожа техніка, рештки комплексів С-300 та С-400, з’явилися додаткові системи С-300 та С-400, а також окремі елементи С-500. Він, насправді, є найновішим. Достеменно невідомо, скільки таких комплексів є на озброєнні армії РФ. Але відомо, що у 2021 році перший нібито заступив на бойове чергування. Хоча скоріше за все це був такий собі виставковий зразок для промоції цього озброєння на різних виставках озброєння і військової техніки.
Чому таке устаткування з’явилося? Тому що ворог втрачає дуже важливі елементи, які забезпечують парасольку протиповітряної оборони над тимчасово окупованим Кримом. Росіяни несуть реальні втрати: радіолокаційні станції комплексів С-300 і С-400, пускові установки, командні пункти цих систем ППО. У Криму ефективно працюють тамтешні партизани, ефективно працюють українські розвідники, розвідники і не менше ефективно працюють оператори ракетних систем та наші пілоти, які запускають по Криму ракети типу Storm Shadow/SCALP.
Не варто вірити російським пропагандистам, які щоразу розповідають, що всі ракети і дрони збиваються їхніми системами ППО. Буває, але далеко не всі. Я також досить обережно сприймаю відомості з української сторони, коли говорять, що все завжди прилітає туди, куди спрямували. Як завжди, істина ховається десь посередині. Наприклад, під час нещодавної ракетної атаки три ATACMS гарантовано влучили в ціль, декілька ракет ворогу вдалося знищити.
Супутниковий знімок результатів ракетної атаки ЗСУ по позиції російської ЗРК С-400 «Триумф» в районі с. Рубинівка, Джанкойський район, Крим. 12.06.2024 Фото: t.me/kiber_boroshnoНе варто довіряти аналітикам, які стверджують, що у росіян геть погана логістика, що нібито вони неспроможні використовувати керченське паромне перевезення та інфраструктуру Керченського мосту. На превеликий жаль, за винятком двох зруйнованих залізничних паромів, ворог має там ще щонайменше два невеликі автомобільні пороми і три великі, які активно задіють у переміщенні вантажівок з вантажами військового значення. А отже, ті самі додаткові елементи систем ППО С-300 та С-400 ворог спроможний доставити з території РФ до тимчасово окупованого Криму.
Ворог готовий забирати відносно невеликі запаси систем ППО з інших регіонів, де вони прикривають стратегічного рівня об’єкти. Його головна мета – максимально посилити мережу ППО і ПРО Криму та Севастополя, щоб не створити передумов для українських Сил оборони. Абсолютно очевидно, з якою метою ми систематично руйнуємо пускові установки – щоб створити максимально сприятливі умови для нашої авіації. Бо саме на цю компоненту покладається доля ворожих військових об’єктів. Їх у Криму понад 230, саме таку кількість свого часу нарахували незалежні журналісти-дослідники, хоча вони ж самі стверджують за лаштунками, що таких обʼєктів у Криму може бути до півтисячі.
Валентина Самар: В мене також є питання до багатьох дослідників, які роблять висновки, спираючись на недостовірні дані. Наприклад, кажучи, що Путін от-от втратить Крим, бо єдиним логістичним шляхом нібито залишився так званий сухопутний коридор, де окремі іноземні аналітики вже «побудували» залізницю. Або коли кажуть, що Керченський міст більше не використовується у військових цілях. Як зупинити навалу цих «переможних» заяв і що насправді відбувається біля мосту – чи здатні нові загородження захистити його від морських дронів?
Владислав Селезньов: Щоб не розчаровуватись, не треба зачаровуватись. Я закликаю нашу аудиторію дуже зважено і обережно сприймати будь-яку інформацію. Фактчекінг залишається обов’язковим для кожного споживача інформації.
Ворог поступово втрачає певні елементи логістичного забезпечення. Наприклад, ще донедавна РФ активно використовувала великі десантні кораблі для перевезення військових вантажів до акваторій Севастополя. Ворог втратив «Цезаря Куникова», декілька кораблів-«однокласників», і зараз ці перевезення не здійснює. Ворог має змогу перевозити військові вантажі літаками військово-транспортного призначення, але про великі обсяги не йдеться – надто великі щоденні потреби окупаційного контингенту в Криму, Севастополі, на півдні Херсонської і Запорізької областей. Ворог все ще має змогу здійснювати перевезення за допомогою поромних перевезень, хоча і втратив два з двох наявних поромів для залічних вагонів. Незважаючи на заяви деяких наших топ-посадовців, Керченський міст, зокрема, його залізнічна складова зараз активно використовується для доставки з Кубані на територію Кримського півострова паливно-мастильних матеріалів. Є відповідні фото та відео підтвердження цього факту.
Ворог докладає чималих зусиль для максимального убезпечення споруд Керченського мосту від впливу з землі, з повітря, з води та з-під води. Тотальний контроль усіх і вся, хто в’їжджає на міст як з території окупованого півострова, так і з території Кубані. Неймовірна за кількістю мережа ППО та ПРО розміщена на території Керченського півострова і ближче до Феодосії. Приблизно така ж кількість пускових установок і радарів знаходяться з боку Тамані. Всі вони мають захистити повітряний простір в районі Керченського мосту. Баржі мають прикрити споруду з півдня. Наші морські дрони MAGURA V5 і Sea Baby приходять до опор мосту, оминаючи Кримський півострів, росіяни відповідно готуються. Йдеться не лише про баржі, але і про загородження, сітки, троси, які між цими баржами встановлені, щоб не допустити прориву дронів.
Я залишають прихильником думки, яку озвучив американський генерал Бен Ходжес: Керченський міст реально знищити, але в рамках системної та синхронізованої діяльності морських ударних дронів, дронів повітряного базування, балістичних ракет типу ATACMS і крилатих ракет типу Storm Shadow/SCALP. Як швидко українська армія отримає достатню кількість ресурсів для реалізації цієї місії, прогнозувати важко. Свого часу ми чули заяву генерала Василя Малюка, чинного очільника української служби безпеки, про те, що липень може стати останнім місяцем функціонування Керченського мосту.
Ланцюг з барж через Керченську протоку для захисту Керченського мосту від атак українських морських дронів. 04.06.2024 р. Фото: t.me/atesh_uaВладислав Селезньов: Наскільки дієвою виявилася кампанія офіційних речників Генштабу, яка була спрямована на те, щоб певні проблеми критичного рівня замовчувати? Мовляв, почекаємо кілька днів і історія зійде нанівець, тому що нові виклики, нові інформаційні приводи зітруть з порядку денного проблеми, які були актуальними ще кілька днів тому.
Де-факто, зараз ми маємо серйозні проблеми з мобілізаційною компанією, які і ґрунтуються на тому, що українське суспільство часто не отримує відповіді на кричущі проблеми. Чому це сталося? Тому що визначені категорії посадових осіб, які відповідають за комунікаційні компанії на рівні Міністерства оборони, Генерального штабу, ці місії не реалізовували. Відповідно накопичився цілий прошарок проблем, які кінець кінцем і створили певну таку зневіру, породили недовіру до Сил оборони.
Це серйозний виклик на тлі того, що РФ не приховує своїх алармістських намірів по відношенню до України, вона прагне знищити нашу державу і українство як складову спільноту народів світу. І за таких умов, здавалось б, маємо гуртуватися, радіти нашим перемогам та разом вирішувати проблемні питання, які завжди виникають. Але цього не відбувається. І тут ми маємо серйозну проблему. В який спосіб цілий стос заборон, заперечень та обмежень можуть сприяти нормальній комунікаційній кампанії? Жодним. Це унеможливлює нормальний діалог, пошук компромісів. А це і призводить до певних протестних настроїв, зокрема, у журналістському середовищі, унеможливлює варіанти вирішення тих чи інших проблемних ситуацій.
Я сподіваюся, що новопризначений спікер головнокомандуючого ЗСУ Олександра Сирського зможе цю проблему вирішити. Бо наскільки мені відомо, зараз в системі Страткому відбувається масштабні зміни, заходить нова команда. Мені невідомо, попередній чи новій команді належить ініціатива щодо обмеження доступу журналістів до інформації, пов’язаною з діяльністю ЗСУ. В будь-якому разі, хто б не очолював цей напрямок, має розуміти: війна, яку ворог розв’язав проти України у лютому 2014 року, є гібридною. І в цьому сенсі інформаційна складова є дуже вагомим чинником ворожої інформаційної агресії. Ми маємо бути максимально ефективними в цьому протистоянні. Якщо ми будемо витрачати по три доби на узгодження тих чи інших тез, ми програємо. Довіряти варто. Зазвичай речниками стають люди професійні, які мають відповідний бойовий досвід, відповідний фах та знання. Недовіра до них створює певні проблеми. Час від часу я чую, що наші ключові речники змушені погоджувати свої тези з кількома цензорами. Як у такому випадку можна оперативно реагувати на виклики, які постійно виникають у зв’язку з російсько-українською війною? Потрібна трансформація. Відсутність оперативного доступу до інформації у представників медіа може вилитись у серйозну кризу.
Я розумію, що слово – зброя, і її треба використовувати максимально обережно. Не наражати на смертельну небезпеку наших воїнів під час виконання завдань, дуже обережно поширювати інформацію щодо місць дислокації, розташування, кількісного та якісного складу тих чи інших підрозділів. Але в межах відкритої інформації всі процеси мають бути максимально прозорими і оперативними.
Валентина Самар: Попри все ми будемо продовжувати нашу роботу, зокрема, у прифронтовій зоні. Минулого тижня наші кореспонденти повернулися із Нововоронцовської громади. Люди, які повернулися у звільнені села, змушені знову виїжджати. Тому що Росія буквально випалює правий берег Дніпра.
Знищений обстрілами окупантів будинок у Нововоронцовській громаді на Херсонщині, червень 2024 року. Фото: investigator.org.uaЛогіка ворога очевидна. Питання в тому, що ми маємо робити? Знищувати ворожі реактивні системи залпового вогню, артилерійські системи, мінометні розрахунки, літаки-носії керованих авіаційних бомб. Щодоби ворог використовує по нашій землі понад 80 КАБів. На різних ділянках фронту їхня кількість може відрізнятися, але ключове: кожна КАБ – це 250 і більше кілограмів вибухівки. Вирви, які залишають по собі КАБи, можуть сягати 6-8 метрів глибини.
За таких умов, наявність додаткових систем ППО класу Patriot чи винищувачів F-16 дозволять нам мати паритет. За інших умов, перебування цивільного населення на тих територіях є смертельно небезпечним.
Валентина Самар: Багато розмов про F-16 і побоювань, а чи готова Україна їх приймати, оскільки в нас немає ангарів, немає підземних летовищ. Ворожі пабліки публікували відео ударів по летовищу в Миргороді, де наші СУшки стоять просто неба. Щось робиться для убезпечення літаків чи всі F-16 будуть стояти в Польщі?
Владислав Селезньов: У Польщі чи на летовищах у західній частині України – достеменно невідомо. Зрозуміло, що чим далі від лінії бойового зіткнення вони будуть базуватись, тим менше бойових можливостей буде у цих літаків. Бо перш ніж дістатися території, де мають виконувати бойове задання, вони будуть змушені долати сотні кілометрів територій, а потім повертатися назад.
Історія дуже важлива, і ви ставите абсолютно слушні питання. Де мережа бетонованих ангарів, які б надійно та гарантовано захищали нашу авіаційну техніку? Де системи антидронові та системи моніторингу дронів в повітряному просторі? Згаданий вами епізод щодо Миргорода говорить про те, що ворожі дрони спроможні безкарно занурюватись на територію нашої країни на відстань до 150 кілометрів. Чому не працювали відповідні підрозділи вогневої підтримки? Чому не була задіяна авіаційна техніка для знищення розвідувальних дронів? Відповіді на ці питання суспільству, серед інших, має дати Управління стретегічних комунікацій. Це кризова ситуація, яка потребує негайної реакції. Має бути раціональний і абсолютно відвертий діалог між українськими силами оборони і українським суспільством. Бо відсутність відповідей на такі кричущі питання, породжує недовіру. А недовіра в нинішніх умовах є смертельно небезпечною.