У біографії «Дзена» не знайдеш карколомних злетів та падінь. Олег закінчив десятирічку, у 1990-92 служив в армії за спеціальністю «водій», там полюбив техніку, звідти джерела його хобі – реставрація раритетних мотоциклів, таких як М-61, М-72 часів Другої Світової війни. Маючи фах столяра, 15 років будував церкви: зводив куполи, покривав їх осяйною золотою бляхою, власне створював красу та духовність по всій Україні, а ще у власній столярній майстерні різьбив меблі, двері, сходи.
Згодом Олег Миколайович став працювати на металургійному заводі, де збагачували титанову руду – ільменіт, а повертаючись на автобусі з нічної зміни 24.02.2022 року, почув віддалені вибухи.
Не перевдягаючись, пішов у територіальний центр комплектування.
Спершу стояв на блокпосту у рідному Новомиргороді, а коли відбувалося доукомплектування нашої бригади, потрапив сюди та зайняв звичну ще з часів строкової служби посаду водія.
«Так, мені подобається моя служба, – трохи сором’язливо посміхається «Дзен». – Був, щоправда, випадок, коли ледь не проклинав її – це коли віз по тоні бензину та дизпалива й потрапив під артобстріл».
А от тим хто його знає, дійсно подобається їздити у відрядження зі старшим водієм. Поряд з цим невисоким, кремезним, надійним, ніби з самої української землі вирослим чоловіком, почуваєшся впевнено та спокійно.
Дивлячись, як він нібито неквапно, але напрочуд швидко й зграбно працює, мимохіть милуєшся ним, та вже напевно знаєш, що разом з ним й такими, як він, ми точно переможно закінчимо цю тяжку роботу під назвою «війна».
За матеріалами пресслужби 124 окремої бригади теритоіральної оборони ЗСУ/Херсонський напрямок.
Український південь