"Твій дім там, де частина твого життя", вважає переселенець із Херсона Дмитро Сивак. Щойно розпочалося повномасштабне вторгнення разом із дружиною, двома дітьми та собакою вони евакуювалися на Черкащину. Сподівалися, що на декілька тижнів. А після підриву Каховської ГЕС зрозуміли – повертатися їм нікуди.Шлях не одразу привів на Черкащину. Це — сьома історія із циклу "Життя з нуля".
Виїжджали з Херсона гуртом: дружина, донька та собака, розповів Дмитро Сивак. Спочатку поїхали до родичів дружини у Львів.
"Ми там прожили десь півтора року. Ми коли почали жити у Львові, то думали — це ж тимчасово, в нас все закінчиться і ми повернемось додому. Але коли вже було затоплення Каховської ГЕС і нашого будинку не стало, то вже тоді, відповідно, стало таке чітке розуміння що ми не повернемось додому", — пригадав Дмитро.
Пів року тому вирішили переїхати на Черкащину, звідки родом він сам:
"Ми ще не зовсім впевнені, чи ми на постійно жити, чи не постійно. Знаєте, як дуже важко, коли щось мав. Дуже важко щось втрачати. багато працювали, досягли. Зараз дуже хочеться хоча б приблизно те саме що у нас було, а цього ніколи не буде. І ти це головою усвідомлюєш, але немає усвідомлення в душі".
Про колишнє життя нагадають лише декілька фото на стіні, показує Олена Сивак."На жаль, ми із собою нічого не змогли забрати, але забрали гарні спогади. це місце, де ми жили: тут наш сосновий ліс де ми гуляли з собакою, пили каву, відпочивали, дихали повітрям. Це наше море чорне".
Нагадують про рідний дім і квіти, які так любила вирощувати у Херсоні, додала дружина Дмитра — Олена.
"Я сьогодні навіть була у Діми на роботі, то його співробітниця каже: я знаю, що ви любите квіти і вона мені — вазончик. Я кажу: завжди дякую".
Найменша донька Мая показала свої роботи. Вона малює. Додала, хоч тут і має багато захоплень, але за домом сумує:
"Ну трохи не вистачає нашого озера яке було навпроти нас, не вистачає майданчика, який ми робили. Ми жили разом з дідусем і бабусею, а зараз ми в різних квартирах живемо.
Дмитро ж тут, на Черкащині, втілив давній задум – власний погріб із домашньою консервацією.
"У нас там дуже близько ґрунтові води й погріб зробити нема можливості впринципі фізичної. А тут вже повноцінний погріб. Відповідно, ми маємо заквашені помідори, огірочки, капусточку, картоплю спустили".
Та найголовніше, що вдалося започаткувати на Шполянщині, – будівництво мотузкового парку та відкриття гуртка зі спортивного туризму, розповів Дмитро. Цим захоплюється понад двадцять років."Я вчу їх командної роботи Оце моє найбільше бажання, щоб ці діти вони трималися один одного і були командою в подальшому житті. Я вмію це робити, я це роблю. Я зараз не стріляю, але я можу подати патрони, правда. Кожен має робити щось на благо. Тут я з дітьми відчуваю свою потребу. Там я волонтер, там я тягаю машини, щось збираю".
Одна з учениць Дмитра — Анна додала:
"Це дуже круто, що діти можуть щось нове знайти, нові заняття якісь і вони розвиваються, різні вправи роблять, вони тут спілкуються всі разом. Це дуже круто".
Суспільне Черкаси