Ібрагім Зейтуллаєв з літа 2023 року із родиною живе на Золотоніщині. Він, аби вивезти дружину і п'ятимісячного сина з окупованого Генічеська, провів 36 годин в дорозі. А потім повернувся під обстріли через російські блокпости на Херсонщину, щоб забрати батьків.На Черкащині спершу влаштувався сімейним лікарем в амбулаторії, а згодом очолив її. Це третя історія з циклу "Життя з нуля".
Ібрагім, Афізе та дворічний Ільяс — кримські татари з Генічеська, що на Херсонщині. Тікали з рідного міста одразу, як туди зайшли російські війська, розповів голова родини Ібрагім Зейтуллаєв.
"Зненацька все почалося, не очікували, були шоковані, дуже злякалися. Перше, не знали, що робити. Багато було вибухів ракет, дитина дуже злякалася, і ми в перший день виїхали в Івано-Франківську область. Дуже тяжко виїжджали, були дуже великі затори, аварії. Ще поки машину знайшли, на якій виїжджати. 36 годин ми їхали".А потім назад – по батьків, які лишися в окупації.
"Два рази під обстріл попав, 28 російських постів проїхав, коли заїжджав в Херсонську область, фільтрацію пройшов: роздягали, переодягали, допитували, дивилися татуювання, ким працюєш, чи є сліди від бронежилета. Мене врятувало, що я не служив в армії".
За два роки повномасштабної війни родина змінила п'ять міст. На Черкащині – із липня 2023. До переїзду в Золотоношу Ібрагім працював на швидкій у Києві, брав додаткові зміни, але фінансово не потягнув столицю. Тоді знайшов вакансію сімейного лікаря на Золотоніщині."Влаштувався я сюди 22 липня. Працював до жовтня місяця. Тоді у минулого директора закінчився контракт. Мені запропонували стати директоромоловна моя мета — зберегти лікарню, покращити рівень надання послуг. Планів в мене дуже багато".
Протягом двох років повномасштабної, розповів Ібрагім Зейтуллаєв, зустрічав чимало людей. Бувало, чуючи, що він переселенець з окупованої території, відмовляли в оренді житла чи роботі."Тяжко було, коли ми з дружиною в Трускавець попали, ніхто нам не відкрив свою хату, не впустив нас на один вечір. Це дуже мені запам’яталося, є якась образа. Всі хати я обійшов, був готовий платити гроші, щоб дитина зайшла, бо було холодно дуже. ".
Після такого досвіду, за словами лікаря, Черкащина особливо запала в душу."Коли я сюди приїхав, найбільше, що мене здивувало, – це люди. Вони так зустріли мене, ніби, я все життя тут жив. Якщо буде все добре, то планую тут залишитись. Тут спокійно, мені тут подобається і треба розвивати медицину".
Суспільне Черкаси