Справжній артист має запропонувати щось більш дієве, ніж особисті почуття: наслідки трагедії Каховської ГЕС у 5 творах

Цей теракт, прояв жорстокого екоциду Російської Федерації на наших землях, став національною трагедією — колективною травмою, яку відрефлексували у своїх роботах українські митці: композитори, художники, режисери та фотографи.

До річниці катастрофи Суспільне Культура розповідає про п'ять творів мистецтва, присвячених підриву Каховської ГЕС.

21 червня 2023 року в межах музичної програми до виставки "Ти як?" агенція "Ухо" презентувала музичні твори, написані після повномасштабного вторгнення. Тоді під дахом "Українського дому" пройшов концерт електронних та електроакустичних творів.

Під час цього дійства відбулося перше і єдине представлення "Дамби" від елекронного музиканта Едварда Сола. Митець народився в Каховці, а на момент удару росіян по водосховищу в містечку перебували його батьки.

У команді "Уха" зазначають, що від початку повномасштабного вторгнення Едвард понад рік не виступав і не писав музику. Тож митець не відразу охоче сприйняв пропозицію виступити на концерті, ще й за кілька днів після трагедії на малій батьківщині — втім, зрештою таки погодився. Цікаво, що Сол задумав альбом про Каховську ГЕС ще понад 20 років тому, але реалізувати його вдалося тільки після такої трагічної події.

Як розповів Едвард Сол у коментарі Суспільне Культура, "Дамба" — це конкретний, тематично нескладний і сфокусований твір. Його логіка дуже проста і навіть дещо прямолінійна. П'єса створена за лічені години впродовж двох днів десь через тиждень після підриву водосховища.

У "Дамбі" історія ГЕС від ії створення до руйнації розгортається на трьох рівнях свідомості:

- фізичне життя (наука, інженерія, будівництво);

- емоційний пласт (труд, мирне життя, дитинство автора на "Каховському морі", війна);

- духовна сфера (історична пам'ять, екологія, містицизм, жертовність).

Автор стверджує, що за звучанням п'єса належить до русла сучасної авангардної електроної музики, саунд-арту, конкретної музики. Фрагментарно простежуються риси нойзу. Для написання цього твору Сол використовував як семпли реальних акустичних інструментів, так і синтетичні фактури, аналоговий синтез та польові записи.

Едвард додає, що він не прихильник ідеї трансляції почуттів у мистецтві:

"Моє завдання — через художні засоби створити умови, щоб слухач сам «прожив» запропоновану історію, отримав власний досвід і особисті переживання на цю тему. Моя роль — організатор отримання цього досвіду. Слухач не має витрачати 40 хвилин свого життя на мої особисті переживання, які нікому не цікаві. Справжній артист має запропонувати щось реальне і більш дієве, ніж особисті почуття".

І викликати емоцію в аудиторії композитору таки вдалося. Він поділився, як один зі слухачів написав відгук невдовзі після концерту, що впродовж всього твору йому хотілося плакати.

Після прем'єри були пропозиції записати й видати "Дамбу", а потім виконувати на концертах знову і знову — але Едвард Сол вважає, що "це було разове виконання як реакція на конкретну катастрофу, і подальша експлуатація втрачає сенс".

Звідтоді за рік митець написав лише одну велику п'єсу на замовлення, тож, зізнається він, війна та удар по Каховці зокрема дуже негативно вплинули на його творчість:

"Війна, страждання та ентропія — останні речі, що мене цікавлять як матеріал для мистецтва. Я остаточно розчарувався у пафосі й моралізаторстві творів на воєнну тематику, навіть якщо вони мають «антивоєнний» посил. Набагато більше, ніж моя власна емоційна травматизація, мене пригнічує катастрофічний вплив цього варварства на довкілля Таврійського регіону, знищення інфраструктури, руйнування меліоративних ресурсів та інші жахіття".

У 2024-му Едвард Сол дещо змінив підхід до створення музики, зробивши крок у бік неоромантизму та постсюрреалізму. Він пояснює це непевним контекстом, дещо розмитою розповіддю, нечітким сюжетом та загалом дещо дивним, "сонним" станом свідомості у своїх творах.

"Це подорож від гармонійного життя природи до вогняного вихору війни, що випалює землю, ліси та все живе. Екологи, сапери, шукачі тіл та зоозахисники намагаються виміряти масштаби трагедії, очистити землю від вибухових предметів, зберегти тварин та відновити втрачені природні ресурси", — йдеться в синопсисі до стрічки.

Назва фільму походить від слов'янської богині природи, яка уособлює матір усього живого. Головним концептуальним персонажем фільму є флора та фауна України. В основі фільму лежить конфлікт між природою та руйнівною силою війни. Фільм складається з трьох актів.

Ще до повномасштабної війни режисер Дмитро Грешко та продюсерка кінокомпанії UP UA STUDIO Поліна Герман почали розробляти проєкт про вплив міст і суспільства на природу та екологічний стан в Україні. Після вторгнення у 2022-му команда вирішила переформатувати стрічку і сфокусуватись на наслідках техногенного забруднення через бойові дії.

На думку творців стрічки, навіть попри складність ситуації, дуже важливо фіксувати військові екозлочини Росії та руйнування природних ландшафтів і екосистем."Іноді кажуть, що для того щоб зрозуміти, як розв'язати проблему, ми повинні спочатку оцінити її масштаб. Зараз екологічна ситуація в зоні бойових дій катастрофічно погіршилась. Багато територій заміновані або забруднені внаслідок обстрілів. Ці та інші військові злочини проти природи та людини повинні бути задокументовані та висвітлені у світі. Цікаво також дослідити, як природа відновлюється в закинутих містах і локаціях та після техногенних катастроф і війни", — наголосив Дмитро Грешко.

Зокрема, у "Дівії" зафіксували наслідки удару по Каховській ГЕС. Після того як росіяни підірвали водосховище, команда поїхала у Херсон та околиці знімати наслідки трагедії.

"Ця трагедія у фільмі відіграє значну роль, адже показує, що завжди може стати гірше і немає меж злодіянням росіян", — сказав Дмитро Грешко у коментарі Суспільне Культура.

Режисер поділився, що на "Дівію" його надихнули такі фільми, як "Барака" (1992) та "Самсара" (2011) режисера Рона Фріке; "Бегемот" (2015) режисера Чжао Ляна та "Дім" (2009) фотографа Яна Артюса-Бертрана та режисера Люка Бессона; а також "Кояніска́ці" (1982) — документальний фільм Ґодфрі Реджіо.

У фільмі застосовували статичну зйомку зі штативу та динамічну аерозйомка з дрону для передання масштабності, а також для створення сюрреалістичного ефекту, коли реальне спостереження сприймається як щось нереалістичне.

Фільм супроводжуватиметься оригінальною авторською музикою, яка буде підсилювати емоційні елементи сцен та створювати враження безперервності фільму й подій у ньому. Натхненням до аудіосупроводу стали альбоми виконавців Apparat (альбом Soundtracks: Dämonen) та Jóhann Jóhannsson (альбом Gold Dust).

За словами Дмитра Грешка, фільм вийде на початку 2025 року.
Опера GAIA-24

У травні відбулася прем'єра опери GAIA-24 композиторів Іллі Разумейка та Романа Григоріва, у якій теж рефлексується підрив Каховської дамби. Зокрема, її показали в Києві та Роттердамі.

Ілля Разумейко поділився із Суспільне Культура, що команда також планує восени та взимку презентувати проєкт у Відні, Венеції та Берліні.

Проєкт отримав підтримку в межах програми (re)connection UA від ЮНЕСКО.

"Коли земля дарує щедрий урожай — треба чекати на велику війну. Коли висихають моря, річки змінюють свої річища, а ліси стають непридатними до життя через радіацію — імперія скоро впаде. Коли наступає кінець світу — земля та небо зливаються в єдине ціле. Так Гая, Гея, Терра, Мага, Мати Гая промовляє до нас", — йдеться в описі до опери.

GAIA-24 складається з трьох актів та містить алюзії на теорію Гаї, яку розвивав французький філософ та антрополог Бруно Латур:

Songs of Mother Earth (Пісні Матері Землі);

Cabaret Metastasis (Кабаре-метастази);

Dance for Mother Earth (Танці для Матері Землі).

Композитори зазначають, що Латур помер у жовтні 2022 року, але його останній опублікований текст присвячений війні Росії проти України:

"Цю війну він порівнює із війною людства проти природи та нашої планети, згадуючи «Царя Едіпа» Софокла, та говорячи про Europe in interregnum — Європу в часи Міжцарів'я".

Відеоматеріали були створені в жовтні 2023 року на східному узбережжі острова Хортиця. Музику, лібрето, режисуру, драматургію, сценографію придумали композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко.

Для створення композиції в річку занурили фортепіано і записали звуки на підводний мікрофон.

Як у рецензії на оперу зазначає Шарлотта Гіґґінс для The Guardian, цей двогодинний твір — музичний колаж із народних пісень і мелодій кабаре, класичних творів Шенберга та Шуберта, шматочків техно і дез-металу, а також фрагменту пісні Дуа Ліпи.

"Це складна історія, тому що підрив Каховської дамби був екоцидом. Але так само можна назвати й будівництво її Сталіним, адже це було погано для річки, місцевості та для історичних пам'яток, які затопило. Це було своєрідне насильство над природою, як і Чорнобиль чи висихання Аральського моря. Всі ці події є наслідками російської колонізації у різних її формах", — пояснив Разумейко в коментарі The Guardian.

Гіґґінс схарактеризувала третю, фінальну частину опери як "хриплу, люту, радісну суміш посилань на панк, рок, реп і кей-поп, перш ніж настрій знову зміниться, щоб привести твір до меланхолійного, інтимного завершення".Цикл фотографій Desperations of Landscape Яни Кононової

Desperations of Landscape ("Відчай ландшафту") — це мистецьке дослідження екологічних наслідків російсько-української війни. Воно зосереджене на створенні просторових образів постраждалих від війни ландшафтів і розміщенні цих образів у візуальній традиції зображення катастроф, а також в індустріальній та геологічній історії України.

Після підриву Каховської гідроелектростанції 6 червня 2023 року фотографка Яна Кононова приїхала в село на Херсонщині, щоб працювати над циклом про цю екологічну катастрофу.

Виданню Bird in Flight мисткиня розповідала, що зробила кілька світлин: на них зафіксувала евакуацію місцевих, яких поліція та волонтери вивозили на човнах, мертвих тварин тощо. Згодом вона потрапила й до Херсона, але фотографувати там не змогла, адже вся прибережна лінія була оточена військовими та поліцейськими.
На третій день дослідження трапилася сильна злива — і єдину дорогу, що зв'язувала село із зовнішнім світом, затопило.

"Я опинилася у замкненому просторі. Село було недалеко від українських позицій, тому час від часу, лежачи на ліжку, я чула звуки артилерійських виходів. Наприкінці дня, насиченого війною та видами квітучих маків, тривога відступала. Відчуття загрози й почуття безпеки зливалися. Я відчувала щось середнє між сном і трансом", — розповідала Кононова.
За словами фотографки, у роботі вона робила акцент на образ простору. Тут вона намагалася показати ключовий смисловий контраст: між емоційним напруженням людей, які переживають війну, та буденністю.

До циклу належать також світлини із Запоріжжя та Нікополя.
Загалом цикл Desperations of Landscape складається з таких блоків:

Серія колажів "Паломництво"

У цих світлинах та фільмі, який їх супроводжує, авторка використала символіку паломництва, щоб пов'язати географічну, космічну та технічну реальності. Вони засновані на фотографіях і відеозаписах людей, які вирушають у романтичні сімейні прогулянки нововідкритою землею: маленькими островами і скелями, що з'являються з-під води, розташованими в небезпечній близькості від колосального фронту тиску гідротехнічних споруд станції на Дніпровській ГЕС.

Зображення цих колективних подорожей до скелястих височин і піщаних мілин, поряд із жахливими монументальними спорудами греблі, надихають на роздуми про взаємозв'язок між людською уявою, землею і технікою.

Серія "Відчай"

Ця частина циклу створена на основі фотографій людей, які відпочивають на центральному міському пляжі Запоріжжя, з акцентом на мілководді. У ній розглядається різкий контраст між спокійними сценами повсякденного життя та катастрофою, що розгортається на задньому плані.

На сайті проєкту йдеться, що тут авторка використала мотив міражу, що традиційно асоціюється з відчаєм у візуальній та літературній традиції романтизму.

"Земля піднімається двічі: спочатку в документальній манері через фотографію, а потім у фантастичній реалізації колажу. Для їхнього створення я черпала натхнення в чорно-білих топографіях китайського пейзажного живопису часів династії Сун, де відсутність лінії горизонту створює простір, що нагадує печеру або утробу", — пояснює Кононова.

Серія "Вид на ДніпроГЕС у становленні"

Вона складається з фотографій, що зображують конструкцію греблі з дещо інших ракурсів, демонструючи скелі та мілководдя, що оголилися перед нею через зниження рівня води в Каховському водосховищі.

"Ця колекція підкреслює складність вибору одного вирішального, найбільш репрезентативного знімка для документування історичної події, особливо коли фотограф занурений в історичний процес. Серія використовує лінію будівництва дамби як нитку, що зв'язує всі зображення, ніби одержимість цією лінією є основою для такого вибору", — наголошує мисткиня.
Виставка "Третя світова війна" Ігоря Гусєва

У січні Одеський музей сучасного мистецтва повідомив, що в Парижі відбудеться урочисте відкриття виставки творів українського художника Ігоря Гусєва. Його проєкт присвячений наслідкам теракту на Каховській ГЕС та "Третій світовій війні".

Митець відобразив власне сприйняття трагедії на Каховській ГЕС за допомогою штучного інтелекту. Він працював над цією виставкою півтора роки.

Для створення робіт Ігор Гусєв використав власну методологію "нейромодернізму".

"На його думку, оскільки реальність під час війни змінюється майже кожен день, візуалізація цього процесу сприяє кращому розумінню всього, що відбувається навколо нас", — йдеться на сторінці музею у Facebook.

Виставка тривала з 25 січня по 29 лютого в Культурно-інформаційному центрі Посольства України у Франції.