- Що означає таке визнання окупаційної адміністрації? На що воно вказує?
- Як реагувати на повідомлення із фронту? Про що важливо пам'ятати?
- І яка різниця між реальними бойовими діями і тим, як війну подають у медіа?
– Окупаційна влада Херсонщини підтверджує перебування українських військових на Лівобережжі. ОК «Південь» також заявляє про це. І каже про те, що відбувається витіснення на лінії від 3-ох до 8-и кілометрів. Очільник Офісу президента Андрій Єрмак про це сказав. Скажіть, яка ситуація на Лівобережжі сьогодні?
– Мені ось ця війна-онлайн особисто не дуже подобається. Тому що коли це все переходить буквально в прямий етер – це не дуже добре відображається у тому числі на діях підрозділів ЗСУ.
Ситуація там непроста. Я закликаю всіх не малювати собі «повітряних замків».
Так, ЗСУ вогневим контролем і діями піхотних підрозділів, аеророзвідкою, дронами працюють на лівому березі Дніпра. Проте казати, що зараз відбуваються якісь стратегічні проривні дії, не можна.
Йде просто така монотонна, рутинна бойова робота, яка, я думаю, затягнеться не на один тиждень, а, скоріш за все, не на один місяць. Тому що бойові порядки окупаційної армії дуже добре підготовлені до оборони. Їхня глибина досить серйозна. Сил та засобів у них вистачає.
І те, що росіяни і колаборанти визнають те, що там перебувають підрозділи ЗСУ, насправді свідчить про те, що вони звертають на це серйозну увагу і відповідно будуть прикладати зусилля для того, щоб там не відбулося стратегічного прориву.
Щоб досягти серйозного успіху, нам доведеться докласти неймовірних зусиль. А переможними реляціями з телеекранів і якихось посадовців, які не мають жодного відношення для управління ЗСУ, цього точно не досягнути.
– Все ж, на Вашу думку, на що вказує той факт, що окупаційна адміністрація Херсонщини визнала наявність плацдарму ЗСУ на Лівому березі Дніпра? Може вони не очікували там наступу?
– Якби вони не очікували наступу ЗСУ на Лівобережжя, вони не будували б там польові фортифікаційні споруди. А вони у них дуже потужні.
І от я особисто хотів би бачити більше в етері про потужність російської армії для того, щоб українці усвідомлювали, з чим ми маємо справу, що це далеко не «чмобіки» і не армія, яка «от-от збирається втекти», а ворог, який прийшов, окупував цю територію і не збирається її віддавати.
Тому що, не дивлячись на те, що у них застарілі зразки озброєння, і вони в принципі для сучасної війни, для наступальної, можна сказати, показали свою нездатність, але для переднього краю в обороні їхні мінні загородження, їхні підрозділи, зокрема танкові, їхня авіація – вони досить ефективні.
Уявіть собі, що таке намагатися вести наступ з болотяної місцевості на укріплення, які захищені мінними полями і постійно піддаються атакам, з вогневим впливом з тих видів озброєння, які тільки що я перелічив.
Крім того, не треба скидати з ваги, їхні мобілізаційні спроможності. Тому що народу у них вистачає. Знову повторюся, не можна недооцінювати потенціал російської армії.
Я ще раз повторю: це буде продовжуватися не один тиждень, а, скоріше за все, не один місяць.
– Тобто російська армія на території нині окупованого Лівобережжя посилюється для того, аби не допустити просування ЗСУ? Хоча, і без того, там укріплення, які побудовані за час окупації, є значними.
– У них глибина оборони, якщо подивитися на карту, вони можуть собі дозволити тримати резерви в багато десятків кілометрів від переднього краю.
Як тільки вони бачать загрозу, відразу висуваються їхні механізовані підрозділи, вилітає авіація, яку ми не можемо контролювати на такій відстані. Тому такі «гойдалки» продовжуються тут вже багато тижнів.
І, чесно кажучи, я трошки здивований, чому зараз пішов пік уваги до саме цієї ділянки. Не знаю. Але ми маємо просто виконувати свою роботу. Що і роблять ЗСУ.
При тому, що знов-таки хочу підкреслити, що відбувається просування ЗСУ не тільки на цій ділянці, а вздовж всього південного фронту. Про це теж треба казати.
– Для цього ми запитуємо тих, хто на фронті.
На тимчасово окупованій частині Херсонської області низка населених пунктів через російську агресію стали безлюдними. Про це «Новинам Приазов’я» (проєкт Радіо Свобода) розповіла керівниця Олешківської міської військової адміністрації.
Що ви бачите у населених пунктах поблизу Дніпра? Яка ситуація там? Чи пробуває там зараз російська армія також, можливо, якось посилити свою присутність, чи, навпаки, звідки окупаційна влада вивозить людей? От що відомо вам?
– Справа в тому, що у нас же ж є не тільки Лівобережжя, а й є Правобережжя. Так от, Правобережжя – ми всі бачимо з новин, зокрема Херсон, де просто кожного дня піддається обстрілам російських артилерійських підрозділів.
Тобто казати про те, що тільки ми просуваємося на лівому березі і не несемо втрат на правому березі, теж не можна. Треба казати про те, що росіяни намагаються тримати під контролем наші позиції на правому березі.
Звичайно, на лівому березі ті ділянки, які безпосередньо прилягають до зони бойових дій, їх можна порівняти знов-таки з усіма населеними пунктами вздовж всієї лінії фронту. Ми бачимо, що таке Бахмут, ми бачимо, що таке Мар’їнка, ми бачимо, що таке села на Запоріжжя, які знаходяться в зоні бойових дій. Тут суцільні руїни!
Я не знаю, можливо, якісь поодинокі місцеві жителі ще залишилися безпосередньо в тих невеличких селищах, але я думаю, що це, скоріше, виняток.
А ось тим людям, які зараз у Херсоні, наприклад, або в Олешках теж – їм там дуже непросто.
Я дуже сподіваюся, що нам вдасться найближчим часом просунутися для того, щоб убезпечити всіх мирних жителів не тільки на правому березі Дніпра, а й на звільнених територіях Лівобережжя.
Валерій Прозапас, офіцер 36-ї окрема бригада морської піхоти, брав у участь у Революції гідності, у 2014-му році пішов добровольцем на фронт.