Йога як спосіб відновлення
Через два тижні після адаптації в Люксембурзі, я запропонувала на волонтерських началах проводити заняття на базі Українського дому. Приєднатися могли всі бажаючі. Додатково нам виділили хол і вміщалось 50 чоловік. Оксана Михайленко із ГО “Перспектива” запропонувала мені в рамках проекту на підтримку жінок на платній основі проводити онлайн-заняття. Це був проект, підтриманий програмою USAID від Європейського Союзу. Усі бажаючі могли приєднатися до онлайн-занять безкоштовно, а я працювала за зарплату. Ці заняття тривали до грудня 2022.
На підтримку ЗСУ я почала проводити благодійні заходи. І за власною ініціативою підтримувала жінку з дитиною з інвалідністю, яка мала епілептичні приступи. Я купувала ліки, щомісяця йшло 100 євро, щоб цей препарат доставляти в Україну. Досі підтримую цю дитину, і в неї йде тенденція на спад хвороби.
Щоб зайняти голову, пішла на курси
Йога-практика займала на день не більше трьох годин, і довелося зайняти чимось голову, щоб не лізли погані думки. Записалась на курси англійської та французької мов, а також напрацьовувала навички ведення соцмереж. Після проходження онлайн-навчання у топових блогерів я оживила свою сторінку. І зараз проходжу навчання у ведучого топ-спікера України Івана Гладиря.
Мій син багато чого бачив неприємного і страшного. Це спричинило у нього на кілька тижнів мовчання. Він не говорив, і розговорити його було дуже важко, на це пішло кілька місяців. На сьогоднішній день він активна дитина. У дівчат теж була подібна проблема. Є діти, які бачили обстріли і смерті. Вони приходили кілька курсів реабілітації з психологом у центрах, які в Люксембурзі існують при школах.
Створили українську спільноту
Для жінок важливою була емоційна підтримка. Після йога-практик були чайні церемонії, де ми розмовляли і ділилися практиками одна з одною. У нас був створений окремий чат, куди я надсилала лінки чи роздуми. З часом жінки ожили: у когось відкрилося друге дихання, частина повірила в свої сили і почали шукати роботу. Так з'явилась платоспроможна аудиторія.
Не маю бажання повертатися
За останні сім років, які я жила у Новій Каховці, у моєму оточенні були жінки і чоловіки, які обрали шлях бути українцями, а не прогинатися під російську владу. Серед них виявилося багато волонтерів, які проявилися в нових містах, куди вони виїхали — Одещина, Львівщина, Івано-Франківщина, Київщина. Багато з них з російської мови перейшли на українську. Відбулися внутрішні метаморфози, вони так і кажуть: “Знаєш, коли ми були у Новій Каховці і чули як ти розмовляєш українською, просто було приємно тебе слухати, ми того не розуміли”. Зараз відбулась ідентифікація себе і народу через мову.
Під час занять йогоюЗ того, що я спостерігаю по Люксембургу — спочатку було близько шести тисяч українців. Десь 2000 виїхали, залишилось 4000, але з тих, хто залишився більшість знайшли роботу. Вони розуміють, що в Україні, навіть, якщо найближчим часом і буде припинення війни, ці люди не реалізуються, щоб підтримувати і прогодовувати свої сім'ї. Частина жінок, які виїхали сюди, були самотніми, і вони знайшли тут другу половинку серед місцевих іноземців та успішно вийшли заміж. Вони залишаться тут, і в Україну будуть приїжджати тільки з гостьовими візитами.
novakahovka.city