«Менi тiкати не було куди, я й зосталася. Був сильний обстрiл, дах з хати зняло, вiкна повибивало, стiна дала трiщину, але я лишилася жива.У нас всiлякi були…i росiяни, i буряти, кричали голосно, обшуки влаштовували, за чоловiками питали. Жорстокi були, якось кажуть менi:
– Мать, дай сигарети…
А я кажу:
– Та нема у мене.
А вiн менi:
– Як найду, пальцi вiдрубаю.
А я його тодi й запитую:
– Синку, скiльки ж тобi рокiв, що ти до нас прийшов пальцi рубати?
А вiн менi:
– 22…
Важко було. Свiтла, газу немає досi. Але Бог почув нас, привiв нам добрих людей…»
– Мать, дай сигарети…
А я кажу:
– Та нема у мене.
А вiн менi:
– Як найду, пальцi вiдрубаю.
А я його тодi й запитую:
– Синку, скiльки ж тобi рокiв, що ти до нас прийшов пальцi рубати?
А вiн менi:
– 22…
Важко було. Свiтла, газу немає досi. Але Бог почув нас, привiв нам добрих людей…»
Пiсля звiльнення бiйцями ЗСУ селища вiд росiйських окупантiв восени минулого року, ще досi нiби чути стогiн пошарпаних будiвель, подекуди через чорнi очi вiкон, темнi порожнини пострiляних дверей, завивання вiтру пiд дахами, накритими простим полiетиленом…Команда тернопiльських будiвельникiв завершує вiдновлення будинку Галини Матвiївни. Уже перекрито дах, на черзi монтаж вiкон й вiдновлення благоустрою.
golos.te.ua
