Про помилки в уявленні масштабів, про реальність та нереальність потреб міста, про всенародну допомогу і як місто справляється з лихом, пише у Facebook волонтер Діана Макарова, яка з колегами працювала в постраждалому від повені Херсоні і навколишніх містах і селах.
«1. Перша грандіозна помилка — уявлення, що Херсон затоплено ледь не повністю, — пише Діана Макарова. — Виявилось, що багато хто саме так і бачить картину. Насправді варто розкрити карту і можна навіть не відходячи від комп’ютера побачити, що затоплено низові райони і Острів. Більшість міста неушкоджена (водою) і якщо потребує допомоги, то звичайної допомоги будь-якому обстрілюваному прифронтовому місту.Плюс допомоги потребують прибережні райони областей.
2. Уявлення про Херсон як про густозаселене місто. Насправді Херсон майже порожній. В розмові зі змученим втомою ДСНСником вистрибнула цифра:
— В Херсоні лишилось близько 50 тисяч людей, та й то з них велика частина людей це служби, поліція, ДСНС, медицина тощо. — сказав він.
Так, вулиці виглядають порожніми. Лікарня теж не надто перенаселена, але води потребувала. Потребували води і ДСНС, але наступного дня вже відмовились, порадили або везти на Берислав, або роздати людям на вулицях.
Діана МакароваВсі ці служби, скажу щиро, вже змучені колонами бажаючих допомогти Херсону. Картина схожа на ту, яку ми бачили в Авдіївці 2017 року, коли в лютому почались сильні обстріли і вся країна погнала колони з допомогою маленькому містечку. Тоді квартири й будинки жителів міста перетворювались на склади секонду і бакалійні лавки. Люди гребли додому крупи центнерами, консерви тонами, а країна везла і везла.
Здається, і зараз Херсон вже трохи захлинається в горах одягу, продуктів, я вже мовчу про фури з домашнім консервуванням, ой мамо… Нам здалось, що потрібна лише вода, та й то…
4. … а вода лежить під сонцем за кілька кілометрів до Херсону. Там організовано такий спонтанний хаб, де частина волонтерів звалює привезену допомогу. Лежать гори бутлів з водою, недбало звалені і навіть неприкриті від південного сонця. І виникає два питання:
— коли її будуть розвозити по нужденним районам? А таких чимало, ми самі бачили ці райони і ділили воду між людьми
— що ж то за волонтерство, яке так хоробро мчало до Херсону і навіть не доїхало?
Є ще одне питання. Для чого оце «волонтерство» перло цю воду? Щоб звалити її на трасі і поставити «галочку» у відомості?
5. Трохи хоробріше волонтерство все ж доїздить до Херсону і табориться на околиці. Там організовано державні склади. Туди звалюється крам, який довезли ці хоробрі волонтери. Колони брендованих машин з логотипами фондів і грізними написами ВОЛОНТЕРИ стоять вздовж дороги, очікуючи на чергу поставити власну «галочку», здавши підмогу на склади. Коли й куди потім поступає ця допомога, ми не встигли взнати. Але, повторюю, райони, в яких води ВЖЕ немає, і досі регулярного підвозу цього продукту не мають.
Ми вирішили не зупинятись на цих хабах і поїхали безпосередньо до постраждалих районів. І от що ми побачили.
6. Тут працюють втомлені люди. Майже немає вже брендованих машин, майже немає написів, що ось, приїхали ВОЛОНТЕРИ. Тим не менш вони тут є, і чимало. Тут заводяться човни, тут інші човни гребуть веслами. Час від часу привозять з води людей та тварин. Йдуть обстріли. Тоді нікого на воду не пускають, але відчайдухи знаходять шпарини. Ми шпарини теж знаходили, але на воді не працювали. Наші човни виявились заслабкими, та військові були раді й цим. Військові та ДСНС сильно працюють по порятунку людей та тварин.
Реально йде боротьба за кожну живу душу. Ми бачили, як звістка, що ось в такому-то домі на даху сидить кіт, передавалась цепочкою. Люди перечікували обстріл, щоб вирушати за тим нещасним котом. Місцеві люди при нас виловили з води одразу сімох собак. Тобто, рятують всіх, кого можуть врятувати.
7. Є ще робота по довезенню продуктів та води тим людям, що лишились в затоплених будівлях (в основному багатоповерхівках) Рятівники ризикують життями, щоб доправити їм їжу та воду, і виникає ще питання:
— А якого чорта ті Робінзони сидять і наражають рятівників на небезпеку?
Небезпека очевидна і неабияка. Я, мабуть, за останній рік роботи на фронті стільки не присідала на землю, скільки за два дні у Херсоні. Розумніші люди при цьому падали і розпластувались на землі, особисто мені ще цей навик треба відпрацювати.
8. — Чи була можливість вийти, коли пішла повінь? — спитали ми у людей, які організовано ВИЇХАЛИ з затопленого Острова. Виїхали на машині, навіть не вибігли, не вийшли.
— Так, можливостей було за край. — відповіли нам ті. — Вода надходила поступово. Ще вночі першої доби затоплення люди могли виходити пішки, а виїхати можна було й раніше.
Тобто, відбулось все як завжди. Одні цінували більше за все життя свої і рідних, інші цінували більше за все нажиті речі.
— Ну, хтось старий, хтось лежачий. — виправдовували нам тих, хто лишився.
— Але вони теж могли встигнути евакуюватись, засоби для цього були. — тут же поправлялись вони.
Тобто, з моментом евакуації влада більш-менш справлялась, принаймні в місті. Інша річ, що доки рак не свисне, люди не вийдуть. От рак і свиснув.
9. Найболючіше — діти. Дітей у Херсоні мало. На вулицях, близьких до берега, ще менше. Але вони все ж є. Чому люди сидять під обстрілами, на повені, ризикуючи дітьми?
— Та нічого! Пережили окупацію, переживемо й повінь. — всміхаючись, відповідають нам їхні батьки.
Не коментую. Бо я таких матірних слів не знаю.
10. Але херсонці загалом — це щось неймовірне. Це місто я раніше не знала. А воно повне української мови. Вона або побутова, або люди невимушено переходять на спілкування українською, і мова в них досить добірна. Я з Запоріжжя родом, в нас більш суржикована.
Херсонці неймовірні ще й ставленням до тварин. Ми бачили чергу за кормами. То були люди, які підібрали покинутих котів та собак і тримають вдома, у дворах, в квартирах.
— Є люди, які наразі тримають по сорок котів. — пояснили нам в котячому притулку. Це притулок для старих та покалічених котів.
Ми бачили також притулок для собак. Там жодної породистої, всі підпарканні. Їх сотні, в них немає особливих ставок на щасливе майбутнє в сім’ях з власними двоногими — але вони вгодовані, здорові, веселі. Саме туди, у ці притулки, везуть корм для тварин як зооволонтери, так і звичайні люди. І туди ж приходять за своєю пайкою люди, що не змогли пройти повз викинуту тварину і зараз мають по три, п’ять, сім собак та безліч котів. А коли простий дядько з тієї черги каже тобі:
— А скільки загинуло, господи… — і ти бачиш, що для нього це біль, то ти розділяєш цей біль.
11. Хто працює на лівому березі? Далі тиша. Не буду розповідати, хто саме і що вони роблять, досить того, що вже в новинах розповіли дай боже, а чи вірніше, не дай бог. Хоча ми бачили їх, ми з ними говорили. Вони були такими ж брудними, пітними, втомленими, як і ті, що валялись поруч з нами під обстрілами на правому.
— А чому голова в пластирі? — спитали ми в одного.
Невдало пірнув. Гадав, там глибоко, а напоровся на затоплений дах.
Стоять перед нами, жодного бренду на авто, жодних однакових футболок та бейсболок, як у врочистих брендованих волонтерів. Червоні від сонця обличчя, щасливі. Що ось сьогодні живі і діло зроблене. Завтра ще попливуть.
Такі ж, як задовбані військові, як втомлені поліцейські. І як ті місцеві, що казали нам:
— А, ви з Києва? Тримайтесь там. Вас же так криють.
І ми навіть не знали, що відповідати їм. Якщо нас «так криють» — то що ж тоді у вас, люди?
12. І про організацію допомоги. Вона частково провалена. Якби я не бачила черг за водою, якби не бачила, як люди підтоплених і близьких до них районів потребують чистої води — я б цього не казала. І при цьому всьому один державний працівник, скептично всміхаючись, нам каже:
— Ой, та це ж люди. Вони будуть гребти впрок, не вірте їм.
Цинічненько звучить.
І от чому. В одному з тих райончиків, де вже нестача води, де близько повінь і обстріли, де, за словами держпрацівника, люди будуть гребти воду впрок і про запас — ми мали близьких родичів члена нашого екіпажу. Тож могли взнати картину з перших рук.
Хліб возять Воду майже не возять. І тут ми знову згадуємо про гори бутлів води на узбіччі, за кілька кілометрів від Херсону, де слабкодухі волонтери можуть лишити привезене. І про склади при в’їзді до міста, де згружають допомогу трохи хоробріші волонтери. Також ми згадуємо колони допомоги, які ми зустріли на зворотньому шляху, і забивались, яка частина з цих фур та бусів дійде БЕЗПОСЕРЕДНЬО до стражденних районів.
13. Взаємодія влади Херсону з волонтерами частково провалена. І тут провина кожної сторони. Якщо реакція країни на трагедію Херсонщини була «біжать-помогать» — то влада дуже мало зробила для того, щоб спрямувати цей потік до правильного русла.
При цьому владні структури і чиновники навдивовижу чемні, вони і раді щось підказати й допомогти-спрямувати допомогу в правильне русло. Але не можуть. Таке враження, що вони теж захлинаються в потоках потрібної і непотрібної допомоги.
Хоча здається, що парочка білбордів на в’їзді вирішила б частину проблеми — але так, в чиновників збільшився б шквал дзвінків. А вони й так їх отримують — я уявляю собі! — тисячами. При цьому, повторюю — державні службовці чемні, терплячі у спілкуванні. Де сили беруть?
А волонтерство — що ж, тут як є, як завжди буває. Біжати-помагати. А от взнати, чим саме допомагати, намагаються лише одиниці.
Слухайте, я не включаю менторство, мені просто є з чим порівнювати. Ми волонтери не цивільні, ми фронтові, але коли працюєш на фронті з року в рік — обов’язково візьмеш участь в порятунку того чи іншого села, міста, району, який потерпів найдужче. Ми бачили адміністрації, які взагалі не хотіли працювати, приходились запускати їх в політ з носака, як птицю горду їжака — доки не буцнеш, не полетить. Ми бачили адміністрації, які навдивовижу чітко справлялись з потоками допомоги. Ми бачили навіть адміністрації, які взагалі мало потребували допомоги, справлялись самі, на державному рівні. Тож маємо змогу порівнювати. Аж хочеться закликати:
— Волонтери, тримайте зв’язок з державними інституціями!
— Державні адміністрації! Мало направляти волонтерів на склади та придорожні хаби. Використовуйте нас максимально конструктивно, раз ми вже до вас пригриміли і рвемося до бою.
Бо отой придорожній хаб з водою, зваленою на узбіччі, попелом Клааса стукає в мою душу. Кілька волонтерських бусів перевезли б ту воду безпосередньо людям. І навіть коли люди брали б воду про запас (цікаво, як це — вода про запас там, де взагалі пити воду з кранів, криниць та скважин НЕ МОЖНА) — нехай беруть. Їм ще повертатись до своїх домівок, коли вода спаде.
14. Не варто так яростно кричати, що світ про нас забув в трагедії Херсонщини та Миколаївщини. В Херсоні звучать іноземні мови. Ми бачили англійців, данців, поляків. Ми бачили зведені екіпажі рятівників з Європи. Ці люди відчайдушні. Підмога з інших країн теж очікується. Представники ЗМІ різних країн присутні, хоча й в гомеопатичних дозах.
Отже, висновки:
— в катаклізмах та катастрофах українці мають абсолютну потребу рятувати потерпілих, простягувати руку допомоги тим, кому наразі найгірше
— не всі ті волонтери, на яких написано, що вони ВОЛОНТЕРИ. Донаторе, дивись, кому донатиш. Дехто працює для «галочки» у відомостях.
— місцева владо, вивісь ти якісь номери телефонів на в’їзді, бо до тебе ж їде нова сила-силенна допомоги, ти ж захлинешся в цих потоках. І запускай по інтернету списки ПОТРІБНОГО. Бо можна лишень уявити, скільки довезено до Херсону непотрібного та неактуального.
Люди, які і зараз збираються до Херсону. Прибрали б ви з ваших фур ті закрутки, той секондхенд. Ви ж тільки уявіть гори всього цього вже привезеного.
ПІДВІЗ ВОДИ РЕНТАБЕЛЬНИЙ ЛИШЕ КОЛИ ВОДА ЦЯ БЕЗКОШТОВНА. Бо купувати воду десь у Львові чи Києві і перти її до Херсону — їй-богу, вона буде золотою. То ж нащо так розбазарювати народні гроші?
— Вода в Херсоні буде. — сказав нам втомлений ДСНСник. — В нас місто скважин. Звичайно, частина з них вже є непитними. Але більшість лишається чистими.
Примітка. Електрики в районах, близьких до затоплених, немає. В нас просили невеликі генератори на сім’ї з 2−5-7 людей. Натомість ДСНС чомусь від генераторів відмовились.
Примітка. Область. Білозерка, Комишани, Берислав (берегом не проїдете, їхати через Кривий Ріг) Ось і щойно зателефонували військові з одного з напівзатоплених сіл, просять зарядні станції. Бо електрики немає і не скоро буде.
— Ми тут відрізані. — сказали нам. — Єдину дорогу розвезло, ми як на острові.
Херсонщина і є наразі острів — острів, на якому найкраще відбилось прагнення українців допомогти одне одному. І це найголовніше".
Ірина ЛЯСОВА, «ФАКТИ»
Фото в заголовку Петра Батанова