Кейси херсонських музеїв є прикладом найсерйозніших порушень міжнародного гуманітарного права, вчинених РФ проти культурних цінностей України. З Херсонського обласного краєзнавчого музею окупанти вивезли найцінніше: колекції зброї, монет, орденів і медалей, ікон, частково археологічних експонатів. Усе це, ймовірно, перемістили на територію тимчасово окупованого Криму, до музею-заповідника «Херсонес Таврійський» у Севастополі. Більшу частину фондів Херсонського обласного художнього музею ім. Шовкуненка розграбували під гаслом «евакуації для збереження культурної спадщини»: зокрема, твори вітчизняних і західноєвропейських майстрів XVII–XX ст. вивезли до Центрального музею Тавриди в Сімферополі. Саму будівлю Херсонського художнього музею російські війська пошкодили систематичними обстрілами вже після деокупації – варто зауважити, що будівля є пам’яткою архітектури та розташована в центрі міста поруч із суто цивільними об’єктами.
Відповідно до законодавства України, усі ці дії підпадають під диспозицію статті 438 Кримінального кодексу України («Порушення законів і звичаїв війни») і їх можна кваліфікувати як воєнні злочини.
Яке найближче майбутнє чекає на вивезені з Херсона культурні цінності? Про це ми поговорили з дійсним членом Українського національного комітету ICOMOS (Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць), членом Національної спілки архітекторів України Сергієм Дяченком. Упродовж 14 років він працював у Херсонському краєзнавчому музеї, два роки був головним зберігачем у Художньому музеї міста, збудував кілька експозицій у Скадовському та Білозерському районних музеях. Нині тренер міжнародної програми ICСROM зі спасіння музейних колекцій у разі надзвичайних ситуацій, експерт громадської організації «Фонд підтримки фундаментальних досліджень».
Звільнення Херсона від росіян відбувалося відносно стрімко, тож вони дуже швидко, варварськи, у співпраці з колаборантами вивозили колекції. Чи не стало все це додатковою загрозою для втрати наших музейних предметів назавжди?
Вони не тільки швидко завантажували, а ще й транспортували абияк, під обстрілами, 270 кілометрів від Херсона до Сімферополя. Думаю, за таких умов частину музейних артефактів безумовно втратили, а крім того, якусь частину могли розграбувати під час перевезення. Слід очікувати, що невдовзі щось потрапить на чорний ринок.
У більш-менш «захищених умовах» розграбовані культурні цінності перебувають лише після реєстрації у новому фондосховищі. Утім, ймовірно, Сімферопольський музей не стане останнім прихистком для колекції Херсонського художнього музею. Ресурсів на обробку та зберігання такої значної колекції немає в жодному музеї Криму. Тому не можна виключати нових переміщень. І вони знову супроводжуватимуться втратами.
На тренінгу «Воєнні злочини проти культурної спадщини України: особливості кваліфікації та доказування» ви розповідали, що найгіршим варіантом стає той, коли окупанти вивозять і колекцію, і документацію на неї. Поясніть, чим документація така важлива?
Річ у тім, що коли виникає загроза окупації, перше, що роблять (принаймні мають зробити) музейники, – це евакуюють найцінніші предмети, а також закривають доступну в інтернеті інформацію про музеї та їхні колекції.
Якщо вивезти не вдалося, то найцінніше намагаються сховати на місці разом з музейною документацією, адже саме вона визначає цінність будь-чого, без неї музейний предмет нічого не вартий. Тому я стверджую, що найбільш критичний сценарій – це коли окупантам вдається прибрати до рук і колекцію, і документацію. У більшості випадків саме інформація про предмет є його доданою вартістю. Це, наприклад, документи атрибуції з автентичності твору мистецтва, його авторства або меморіальності предмета – наприклад, звичайна чорнильниця, але яка належала Тарасові Шевченку.
Фото: facebook/Херсонський Художній МузейНа жаль, здебільшого наші музеї вели облік у паперовому вигляді й дуже рідко дублювали його в електронному. Втрата паперових облікових матеріалів означає, окрім різноманітної атрибутивної інформації, ще й втрату інформації про походження цього предмета, тобто про законність володіння музею цим предметом культурної спадщини, яка підтверджується актом передачі.
Варто розуміти, що звірка предметів і документації є процесом кропітким, вона триває місяцями й роками, а тому нам максимально важливо жодним чином не сприяти цій роботі загарбників. Йдеться про витоки інформації про ідентифікацію творів мистецтва та музейних експонатів в інформаційний простір.
Чому інформація про музейні колекції повинна бути закритою? На що це впливає, поясніть детальніше?
Від кількості згадувань в інформаційному просторі фізично зростає ринкова вартість музейних предметів – це з одного боку. З іншого – не всі музейні установи погодяться тримати в себе засвічені предмети колекцій, вони будуть намагатися їх передати іншим. Це теж поганий варіант, адже розпорошення цільної колекції сильно зменшує можливість її повернення. Існує правило з міжнародного досвіду рятування колекцій у надзвичайних ситуаціях: тільки-но під час збройного конфлікту чи стихійного лиха стається розграбування, будь-яка інформація щодо музейної колекції повинна повністю закриватися. Усі подальші роботи з визначення втрат, виявлення їх в інших місцях проводяться суворо конфіденційно. Витік даних є неприпустимим.
Фото: facebook/Сергій Дяченко
Чи багато українських музеїв мають повний електронний дубльований каталог своїх колекцій?Думаю, що, на жаль, одиниці. Херсонський художній музей дублював у електронній формі книгу вступу та інвентарну книгу повністю. А от Херсонський краєзнавчий музей – ні.
Інвентарна книга є основним документом реєстрації колекції музею, у ній предмет колекції потрапляє до своєї групи зберігання. Живопис, наприклад, кодується літерою «Ж», скульптура – «С», книги – «К», декоративно-ужиткове мистецтво – «ДУМ» і таке інше. В інвентарній книзі предмет отримує інвентарний номер, він наноситься на предмет зберігання. Якщо це, скажімо, картина – то на зворотний бік рами картини, причому так, щоб номер неможливо було відокремити від предмета.
Книга вступу є документом першого рівня реєстрації предмета зберігання. У ній реєструють за хронологічним порядком будь-який новий предмет колекції, затверджений до вступу Музейною радою (за її наявності). Книга вступу універсальна, адже там зафіксовані зразу всі предмети колекції, але описи дані коротко і часто з первинною атрибуцією, яка надалі може бути уточнена, може змінитися.
Існує чимало інших нюансів музейного обліку. Колись я порахував, що аби перевести в електронний вигляд фондові книги Херсонського краєзнавчого музею, потрібні були б додатково до штату десять осіб і 10 років щоденної роботи. Мова йде про перепис 300 тисяч предметів колекції за різними специфічними групами, що можуть зробити лише фахівці з цих груп, а не будь-хто.
Previous
Фото: facebook/Alyona Kravchenko
Фото: facebook/Alyona Kravchenko
Фото: facebook/Alyona KravchenkoЯкі прогнози можна зробити щодо найближчого майбутнього колекцій з музеїв Херсона?
Здебільшого невтішні. Втрата супровідної наукової документації перетворює переміщені колекції для приймаючої сторони в якомусь сенсі в «науковий непотріб». На відновлення інформації підуть роки.
Російські окупанти або законсервують херсонські колекції в спеціальних приміщеннях до моменту створення фактично нових музейних структур з окремим штатом, або вони потраплять на чорний ринок. Відповідно, зменшиться можливість повернення цих культурних цінностей в Україну.
З іншого боку, втрати облікової документації надзвичайно ускладнять роботу і для наших фахівців. У цьому випадку дуже важливими є люди, які працювали та знають ці колекції, а також фахівці з окремих груп колекцій (археології, зброї, нумізматики, живопису й таке інше).
А втім, у будь-якому разі для України відновлення інформації про колекції стане простішим процесом, ніж для ворога. Фізично ми маємо більше інформації, у тому числі дублювань у вищих органах управління, маємо більше компетентних співробітників, які краще знайомі з місцевим контекстом.
Проєкт “Воєнні злочини в Україні: музеї та нематеріальна культурна спадщина під прицілом” реалізує громадська організація “Фонд підтримки фундаментальних досліджень” – член Коаліції “Україна. П’ята ранку”. Він є частиною проєкту “Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства”, що впроваджується Ініціативним центром сприяння активності та розвитку громадського почину “Єднання” за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Фото: facebook/Херсонський обласний краєзнавчий музейІрина Назарчук, журналістка
LB.ua
