Херсон на початку повномасштабного вторгнення майже одразу опинився під контролем росіян. Зламати людей там росіяни не змогли ні катівнями, ні теперішніми обстрілами. Херсон уже український, але частина області досі лишається під контролем загарбників - за свою свободу там борються, йдеться в ТСН.
Як окупанти заходили в Херсон, що робили українці, першу кров і розгін мітингів, як жив Херсон від початку окупації і дотепер - все бачив світ очима місцевого фоторепортера 48-річного Олександра Корнякова, співробітника місцевого Інтернет-видання.
Хронологію подій в Херсоні можна відстежити за його світлинами. “Перший мітинг був на початку березня, він був найбільший. Десь приблизно до 15 тисяч людей було”, - каже Олександр.
Тоді Херсон вже в облозі - ворог заходить з боку тимчасово окупованого Криму. З іншого боку - на Миколаївському напрямку - вже тривають бої, а Херсонщина вже відрізана від телерадіомовлення.
На протести виходять тисячі людей і так вдається розвернути першу колону ворожої техніки. Далі замість звичайної армії в місто заходить путінська Росгвардія і починаються силові розгони. Російські силовики, навчені в себе вдома розганяти протести за хвилини, від херсонців такого спротиву не очікували - вони страйкуватимуть понад 20 днів. На околицях місцеві кидаються під танки, попри зброю, в місті ллється перша кров. Українців затримують по 400 людей за раз.
“Я знаю приклади, коли вони людей хапали на вулиці, били і вивозили до Дніпра з мішком на голові. Вони почали їздити по домівках, людей просто хапали на вулицях. Коли почалися репресії - коли забирають твоїх знайомих - ти розумієш, що завтра прийдуть за тобою. Люди почали виїжджати”, - пригадує Олександр.
На фото зроблених Олександром є люди, які впродовж наступних місяців зникатимуть на підвалах, декого ніни вже немає серед живих, дехто - в полоні. “Хтось каже, що вони десь в Криму сидять. Хтось каже - що про них взагалі нічого невідомо. Багато людей таких є”, - розповідає фотограф.
Одного з тих, хто на світлині Олександра, ТСН вдалося відшукати - на підвалах окупантів Андрій Андрущенко провів 47 днів. Він - один з тих, хто на початку великої війни вступив до лав муніципальної варти, а коли над містом з'явився триколор - пішов в підпілля. “Згуртувалися, розбили умовно територію нашого міста на квадрати, за якими призначили відповідальних людей і почали патрулювання. По-перше з метою протидії мародерству. По-друге - це був масовий збір інформації. Про блокпости, про кількість техніки що рухається”, - розповідає юнак.
Його зброя - очі, а ще - написи на стінах - послання окупантам хлопець сотнями і потайки залишав по всьому місту. “Багато я малював закликів вбивати русню. Дуже багато зусиль приклав, аби воно так і відбувалося. Це самозахист, я це так розумію”, - каже Андрій.
День за днем окупований українській Херсон все більше нагадує російську глибинку. Олександру довелося відмовитись від фотокамери і знімати лише на телефон. “Люди, які виросли в 90-тих кажуть, що це було навіть гірше ніж у 90-тих. Стихійні ринки з’явились на кожному кроці. Роботи ніякої майже не було. Чим люди могли заробляти - це друг другу щось продавати. Одні продають там носки, інші продають там контрабандні сигарети. Хтось продавав рибу-м’ясо”, - пригадує фотограф.
Відео з окупації того періоду у Мережі обмаль, в місті вже на повну працювала російська пропаганда, Херсон готують до псевдореферендуму. “Вони з перших днів привезли свої знімальні групи. Те що вони розповідали і те що відбувалося насправді - це як небо і земля. Був великий запит на інформацію. Я знімав для того, щоб показувати те, що відбувається в Херсоні”, - додає Саша.
Фотограф Олександр і такі як він - лишаються чи не єдиними засобами інформації тоді, фотографії облітають увесь світ. Олександра вже тоді вже шукають окупанти, на пресу полюють. “Кожного дня думаєш, ну все. Зараз встановлять хто це, і вночі там чи зранку приїдуть, заберуть. Доводилося спати лягати вдягненим, бо не хотілося, щоб росіяни витягнули тебе у спідньому. Приходив додому, швидко скидав фотографії - виходив з акаунта, видаляв фото з флешки і чекав ранку. Щоб знову піти”, - переказує свої побоювання фотограф.
Коли у місті затримують журналістку загальнонаціонального каналу - фотокореспондент Олександр починає переховуватися, згодом таки виїжджає.
“Мене спіймали насправді, бо хтось здав. Тобто вони прийшли до приміщення, де був я та декілька моїх товаришів. Просто поклали всіх в підлогу і спитали де Андрущенко”, - додає свою розповідь Андрій.
Як хлопцеві вдалося вижити, він дивується і сам. Його били, знущалися, а коли черговий слідчий загубив його справу, просто відпустили. Він знову гуляє по вільному місту і як раніше, продовжує знущатися з окупантів.
Херсонщина 2022 - це місце запеклих боїв, тут випалені цілі села, багато поруйнованих будинків. Частина області досі лишається окупованою. В сам Херсон після звільнення додому потрохи повертаються люди. “Приїжджав президент. Везли багато журналістів. Я зміг акредитуватися і приїхав 14 листопада. Коли вже всіх там журналістів збирали і казали, поїхали додому, я кажу - я вже вдома”, - пригадує Олександр.
Серед фотографії зроблених Олександром, пів сотні, які стали частиною виставки “Незламний Херсон”, яку вже показували за кордоном і майже в кожному місті України. Нині - колекцію на зберігання передали до місцевого краєзнавчого музею.
Олександр продовжує фотографувати, у рідному місті фіксує російські злочини. “Страшно, інколи робиш знімок, а потім лише придивляєшся. Людину привалило. Війна для Херсону триває”, - каже Олександр.