«Буду і працювати, і спілкуватися. Бо в мене дали світло і необхідно поки воно є домалювати тубус гарячим клеєм. Потім електрики не буде ще 4 години. Загалом нині все підлаштовую під графік відключень, намагаюсь якось адаптуватися, гадаю як всі ми. Але ж я людина технологій і сучасні пристрої дозволяють звільнити руки під час розмови. Тому все вдасться, поєднаємо дві справи. Гаразд?»
Ось так несподівано розпочинається наше спілкування з новокаховським художником Максимом Кільдеровим. Тому періодично крім відповідей на наші питання ще й чули звуки процесу, а також коментарі автора щодо своєї роботи. Ці «вставки» – і в тексті.
Наразі хлопець оселився у Вінниці, де продовжує свою діяльність як митець та волонтер. Про життя на новому місці, творчі проєкти та допомогу військовим – читайте далі у матеріалі.
Який час – такі й матеріали
Гільзи, тубуси від РПГ, ящики з під снарядів, а ще протитанкова міна та навіть «Джавеліна». Все це відтепер для новокаховського художника Максима Кільдерова, який працює у техніці неоорнаменталізм не просто військові артефакти, а полотна для його робіт.Я завжди працював з матеріалами, які оточували мене, неважливо від їх походження чи типу покриття. Ось зараз в нас такий час, тому і працюю з військовими об’єктами. Але, насправді, це дуже класний напрямок. Не треба зараз сприймати ці слова відносно війни. Це жахливо, безумовно. Я говорю про інше. По-перше, з точки зору візуальної естетики ті ж тубуси від РПГ виглядають «потужно» і це дійсно досить цікавий матеріал для роботи. А по-друге – все це можна конвертувати у допомогу нашій армії та наблизити Перемогу», – розповідає Максим.
В умовах війни українські митці залишилися фактично без заробітку. Тому ця історія не лише про донат для ЗСУ чи волонтерів, а й про виживання художників. До того ж створення ось такого умовного прецеденту – це гарний шанс для молодих талантів заявити про себе та просто заскочити в арт-ринок за межами нашої країни, де більш широка і платоспроможна аудиторія», – зазначає Максим Кільдеров.
Бувають різні кейси. Наведу два приклади. Перший – конкретний підрозділ надає мені для роботи гільзи. Я їх розмальовую та продаю. І значний відсоток з продажу віддаю на потреби саме цих хлопців. Другий – це коли військові просять мене створити щось, аби влаштувати благодійний аукціон. Для цього вони дають мені два тубуси від РПГ: один я залишаю для власних цілей, а інший, з моєю роботою, віддаю їм. Нещодавно, на одному з таких заходів мій лот за 40 хвилин був проданий за 60 тисяч гривень. Всі ці гроші підуть на допомогу хлопцям під Бахмутом», – пояснює Максим.
«Зараз, секунду…», – просить почекати нас художник, а вже за кілька хвилин додає, що згаданий раніше тубус належить до серії виробів з концепції «Хто до нас прийде з мечем, той від меча і загине». Бо це трофей – російське РПГ, яку наші військові здобули під Бучею в зарядженому стані та потім відпрацювали нею по ворогу. Виглядає робота не менш символічно – чорний тубус розписаний чорною фарбою.
Я не вигадаю високих надуманих концепцій, не хочу брехати самому себе. Є митці, які через свої роботи рефлексують на тему війни. Я ж просто, умовно, займаюся декоративно-прикладним мистецтвом, новий Петриківський розпис назвемо це так. І все це робиться для того, аби трансформувати колишнє знаряддя смерті в творчий об’єкт. Бо мистецтво здатне проростати крізь всі пласти війни», – не приховує наш герой
Побачити та пройнятися філософією новокаховчанина вже можна і в рамках виставок. Наразі у музеї Вишгорода представлена масштабна інсталяція з військових артефактів авторства Максима Кільдерова.
Експозиція називається «Битва за Київ», – розказує митець. – Бо всі роботи виконані на тому, що залишилося після відступу російських військових з Київської області. Там все: від гільз до залишків ракет. При цьому як українського походження, так і ворожого».
Зашифровані сенси
«Так, опа… Ай, клей гарячий…», – чуємо ми і одразу запитуємо, як в творчості Максима з’явився цей інструмент. Адже раніше митець працював виключно балончиками з фарбою та спеціальними маркерами.Всі великі відкриття робляться випадково. Так сталося і в мене. Це був «ляп» в роботі, який дав поштовх для чогось більшого, – сміється у відповідь Максим Кільдеров. – Я робив невелику інсталяцію з гільз, які склеював гарячим клеєм. І в мене випадково впала капля, яку чомусь не помітив. Вже покривши роботу фарбою – я виявив цей дефект. Однак це виглядало так прикольно, такий 3-Д ефект. І я подумав, а чому б не помалювати клейовим пістолетом та не розвинути все це в напрямку скульптингу. Ось так і догрався».
Тож тепер процес роботи над військовим артефактом для художника виглядає так: надання фактури гарячим клеєм, покриття фоновим кольором, розмальовка окремих елементів додатковими відтінками.
Моя робота – це постійний фрістайловий процес – ніколи не знаєш, що вийде у фіналі. Я творю без ескізів, але без закладених сенсів все рівно не виходить. Без цього навіть працювати не цікаво. Тож або це буде концепція, яка зараз в мені на душі, або це буде вписана історія, з тих подій які відбуваються довкола мене», – зазначає Максим.
Ці слова вже через деякий час підтверджуються просто під час нашого інтерв’ю.
Мені дуже подобається моя ідея з кавуновим камуфляжем. Це комбінація кольорів: чорного, зеленого та красного. В ній вже виконано кілька тубусів та гільз. Хотілося би ще зробити таку форму. Пошити її зі шматків чи заморочитися, розписати вручну однотонну тканину акрилом для одягу, – мріє Максим. – Хоча зараз же актуальний сніжний камуфляж, поєднання чорного та білого. Точно! Треба повернутися до цієї історії та подумати над цим. Це буде цікаво для роботи…».
Ціна ймовірніше буде десь 50 доларів за одну штуку. З цих 300 гільз кошти за 200 будуть поділені порівну на допомогу Новокаховській волонтерській організації «Humanity» та нашим військовим з міста. В останньому випадку поясню, це хлопці – новокаховчани, які воюють в різних підрозділах та на різних напрямках. Я з ними на зв’язку і вони кажуть, що саме їм необхідно. Це може бути донат і на медицину, і на дрон, і на авто тощо».
Творчий слід у Вінниці
Наш герой ще може довго розповідати про свої ідеї, однак ми ненадовго вириваємо його з творчої атмосфери та дізнаємося про повсякденне життя. А саме як сприйняла вимушеного переселенця громада Вінниці.Я не можу сказати, що в мене були з чимось проблеми. Напевно тому, що я не реєструюсь як переселенець, там взаємодія з владою чи місцевими волонтерами для отримання фінансової і гуманітарної допомоги. А я працюю зараз на Америку та Європу – можу самостійно закривати свої потреби. Навіть більше того, я ще й можу допомагати волонтерам у Новій Каховці та військовим з нашого міста, яких я знаю особисто. А взагалі я здебільше вдома перебуваю. Все що мені потрібно – це місце для роботи та продуктова крамниця поруч», – ділиться Максим Кільдеров.
Чуємо шурхіт паперу та фразу Максима: «Ок, все нормально».
Це я передивляюсь тубуси, які проходили перевірку для отримання документації для вивозу їх з країни. Маю відправити ці роботи до Нідерландів. Для цього необхідно підтвердити, що це вже відстріляний військовий об’єкт. Він не може бути застосований повторно і не містить ніяких вибухонебезпечних елементів. Дивлюся, чи не заціпилась та не обдерлась десь фарба», – одразу ж пояснює художник.
А ще в місті класна арт-спільнота. Колеги постійно якісь проєкти мені «підганяють», а також ми разом щось нове створюємо», – додає Максим Кільдеров.
У такий творчій співпраці у Вінниці влітку з’явився мурал, присвяченій рідному місту митця. Арочний перехід по одній з міських вулиць прикрасили написи різного кольору та розміру лише з одним словом «Нова Каховка».
Коли мені запропонували зробити цей проєкт, я певний час думав над концепцією, – ділиться Максим. – Хотілося розповісти про своє місто, бо про нього дійсно мало згадують в новинах. У ці дні у Новій Каховці стався перший «приліт» по житловому району, на жаль, з жертвами. І я зрозумів, що не хочу працювати через якісь алегорії, а зроблю це максимально прямо. Так і з’явилася ідея розписати стіни лише назвою населеного пункту. Це своєрідний крик: «Подивиться на це місто: воно існує! Там не просто війна, там окупація. Люди страждають фізично та морально…» Нині ж, це ще й працює як нагадування, аби про мій дім не забували».
Мені попався класний хазяїн будинку. Я йому просто запропонував розмалювати «беспонтовий» паркан і він погодився. Результат власника приголомшив, а через кілька тижнів він дав добро і на розпис будинку. Навіть сам притягнув драбину, аби я ще й димар заціпив. Бо дах я не планував робити взагалі: високо і матеріал не той», – розповідає Максим Кільдеров.
В свою чергу власник будинку Андрій Гаврилов ділиться:
Коли я побачив вперше паркан – добу не спав. Було важко погодитися на подальший розпис, бо це було дуже незвичайно. Але потім сподобалося і мені, і сусідам. Ці малюнки задовольняють всіх, тож я дав дозвіл творити Максиму далі».
Та попри шалений темп сьогоднішнього життя Максим Кільдеров не приховує, мріє повернутися до Нової Каховки:
Відчуття, що ти не можеш приїхати в будь-який момент додому – сковує внутрішньо. Це дуже складно усвідомлювати. Так, я буду розвиватися далі: шукати перспективи в нашій країні та закордоном. Але де б я не був – я завжди буду новокаховчанином і хочу мати можливість ВІЛЬНО жити на малій Батьківщині. Тому я дуже хочу аби місто якскоріше було деокуповано. І я роблю для цього те, що можу!».
