Надія на те, що ЗСУ незабаром проженуть російських окупантів і з лівобережжя Дніпра, додає сил жителям деокупованої частини Херсонської області. Росіяни продовжують обстрілювати з протилежного берега Херсон та його околиці. У більшості сіл досі немає електроенергії, дороги заміновані, гуманітарну допомогу везти складно й небезпечно. Про те, як живуть і виживають люди на звільнених територіях, де досі не вщухає ворожа канонада, інформує FREEДОМ.
Вісім місяців страху. Так російську окупацію згадує мешканка Херсонської області Вікторія Яківна. Спочатку в село, де вона мешкала, зайшли бойовики так званої “ДНР”, потім — росіяни, згодом з’явилися буряти та “кадировці”.
“Найгірші — “кадировці”. Вони й телят крали, взагалі скрізь лазили та все крали”, — розповідає вона.
За словами Вікторії Яківни, окупанти ставили свої танки і гармати в селі на вулицях, між будинками жителів. Місцевих використовували як живий щит.
“Вони знали, що по хатах не будуть стріляти, а самі стріляли. Якби наші почали стріляти по них, то будинків би в нас не було”, — каже жінка.
Українські військові звільнили село в Херсонській області в листопаді 2022 року. Для селян тепер це — найцінніші спогади.
“Та ви що! Ми були в шоці, коли побачили наших, ми кричали. Дуже раді були. Уже не могли дочекатися. Вісім місяців — це як вісім років”, — ділиться спогадами мешканка села Наталія Грищук.
Залякування, побої, знущання — усе це пережили місцеві під час окупації. Мешканка села Світлана розповіла, як окупанти відбирали в людей телефони, побоюючись, що вони здають ЗСУ їхні позиції. Довелося закопати мобільні.
“Вивів мене на город, у нас город — приблизно гектар, змусив сісти на коліна. Сіла. Прикладом у голову і питає: “Де телефон?”. Немає. У погребі мене, батька, чоловіка били через ці телефони. Я тільки просила одне: не чіпайте старих. Але вони і їх били”, — згадує Світлана Самородна.
Крім того, росіяни забрали все, що могли забрати: і автомобілі, і меблі, і побутову техніку.
“Бачили б ви мій будинок! Мені ніде просто жити. Розтягнули все: ні посуду, нічого. Навіть доньчине випускне плаття забрали”, — каже місцевий житель Назар Рекшинський.
На залишених позиціях росіян — усе упереміш: і награбоване, і штабні документи, і снаряди, які так і кинули тікаючи. На додачу — гори сміття.
“Загалом, це — алкоголь, енергетичні напої. Поруч стоять іконки та сміття. Тобто, якщо подивитися, вони не жили тут, а існували, як собаки, істоти”, — пояснює пресофіцер 126-ї Окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ з позивним “Чернець”.
Поміж полів — сліди запеклих боїв, що відбулися під час визволення Херсонської області. У різних місцях стоїть знищена техніка противника, згорілі танки, БТРи та БМП. Але головний експонат цього музею просто неба — це броньовані машини, які російська пропаганда називає гордістю своєї оборонки.
Тікаючи, загарбники руйнували все на своєму шляху. Приміром, опору високовольтної лінії росіяни обклали вибухівкою і підірвали. У найближчих селах досі немає електропостачання. Але найбільша проблема — міни, якими окупанти буквально всипали околиці. Місцеві пасуть тепер корів із ризиком для життя.
“Я змушений пасти, бо люди бояться: тут заміновано все навколо”, — зізнається Назар Рекшинський.
“Дуже багато після себе росіяни залишили замінованих доріг. Усе, що можна було зробити, щоб саме цивільному, мирному населенню було якомога гірше, все це було зроблено”, — зазначив начальник групи військово-цивільного співробітництва Микола Павленко.
Наразі в цій частині регіону перебуває 126-та Окрема бригада Територіальної оборони ЗСУ. Окрім виконання бойових завдань, військові підтримують цивільне населення, адже через близькість фронту місцева влада не завжди в змозі вирішити те чи інше питання.
“Наприклад, одне з таких питань — це доставка гуманітарної допомоги в ті населені пункти, ті села, які перебувають під обстрілом країни-агресора. Військові зараз — це, фактично, представники української держави на місцях”, — звернув увагу Микола Павленко.
Нині життя в селі потроху повертається. Попри загрозу обстрілів, що зберігається, відновлюють роботу і магазини, і підприємства, а місцеві, зі свого боку, палко бажають, щоб якнайшвидше була звільнена від загарбників і лівобережна частина Херсонської області.