“І тут варто зазначити, що на півдні України партизанський спротив не припинявся. І окупанти, щойно увійшли до Херсона та області, стали забирати людей — насильницьке зникнення це називається. Ну, а зараз дедалі більше людей просто зникають з вулиць”, — заявила правозахисниця.
За її словами, у селах ситуація ще гірша — люди голодують і масштаби зникнень катастрофічні.
“Чесно кажучи, страшно уявити, що ми дізнаємося та побачимо, коли Збройні сили України звільнять великі території Херсонської області. Тому що зв’язку немає з кінця травня, люди ледве намагаються якось виходити на зв’язок, але українського зв’язку мобільного немає, інтернету в селах немає. Тому про ситуацію в багатьох селах ми просто не знаємо”, — зауважила Бімбірайте.
“Але жителі півдня України, Херсона, багатьох міст Херсонської області виходили на масові мітинги проукраїнські та відкрито в обличчя окупантам казали: “Ідіть додому, ми на вас тут не чекали”. Так, вони спробували роздавати гуманітарку, але нічого до ладу в них не виходило. І досі вони не можуть налагодити жодної галузі життєдіяльності. Хоча за всіма міжнародними конвенціями вся відповідальність за забезпечення людей лежить на окупантах. Не було жодних “зелених коридорів”, немає можливості офіційно безпечно виїхати. Людям немає можливості безпечно завезти продукти, медикаменти, все, що необхідно”, — каже правозахисниця.
Бімбірайте розповіла, що окупанти ходили по квартирах військових, правоохоронців, потім виманили та захоплювали журналістів, представників місцевої влади. Їх били і катували.
“Ті, кого випустили, кажуть страшні речі, але доля багатьох невідома. Як, наприклад, мер Голої Пристані Олександр Бабіч. Досі немає жодних відомостей про його місцеперебування. Деякі люди були убиті. Приміром, звіряче вбивство Віталія Лобчука — його забрали військові росіяни у Херсоні та за кілька днів знайшли потопленим зі слідами тортур на тілі та з гирями. А у селах ця ситуація більш, скажімо, жорстка, бо там зовсім немає на них управи”, — додала вона.