Під час окупації Херсона пан Володимир, співробітник Служби безпеки України у відставці, написав заяву в так звану “поліцію”, що його колишня дружина Світлана Котович, старший син Дмитро та невістка Юлія – проукраїнські фашисти та злочинці. За словами Світлани, її колишній чоловік пішов із родини з власної ініціативи й розлучилися вони ще вісім років тому. Через суд розділили майно, частина спільного будинку належить Володимиру. Він зареєстрований за тією ж адресою, де мешкають Світлана з сином та невісткою, але сам живе в іншому місці. Вперше окупанти прийшли до нас 13 березня, – розповідає Світлана. – У них, мабуть, були списки колишніх співробітників СБУ, бо шукали саме Володимира. Я пояснила, що ми давно розлучені, стосунки не підтримуємо, тому навіть не уявляю, де він мешкає. А коли вони пішли, ми надіслали йому смс-ку: «Володю, приходили «ввічливі» люди, питали про тебе. Ми сказали, що такий тут не живе, що ти лише прописаний. На що нам дали час до завтра, щоби ми тебе знайшли та доставили для розмови. Хочу порадитися, що нам робити?». А він відповідає: «Фашист, фашистка – тремтіть». На питання, чого маємо тремтіти, відповів, що нам, «нацикам», ще й не таке буде.
Ці погрози родина тоді не сприйняла як реальні. Звісно, було неприємно. Однак Володимир і раніше, ще до війни, частенько з ними конфліктував. Судився, щоби відібрати весь будинок. Навіть розповідав спільним знайомим, що поховав обох синів: старшого Дмитра та молодшого Артема, свічки за їх упокій у церкві ставив. Хоча обидва досі живі, а Артем, попри все, продовжував підтримувати з батьком стосунки.
Окупанти тоді ще побоювалися спротиву херсонців, вдавали «асвабадителєй». Проте з часом скинули маски, показали свою справжню личину.
Дідуся 80 років, який мешкає неподалік від родини Котович, побили лише за те, що той – колишній вертолітник.
Кілька разів навідувалися до будинку сусідки. Та з донькою та онукою виїхали, але зять залишився в окупації, був волонтером, блогером. Він десь переховувався, а росіяни ламали замки знов і знов, обшукували та грабували будинок.
Знайомого старшого сина Світлани зупинили на вулиці та запроторили до катівні. Чим він їм «не сподобався» – незрозуміло. За кілька діб відпустили, але після катівні на хлопцеві живого місця не було.
І тут так збіглося, що до нас почала навідуватися поштарка, шукала Володимира, – продовжує Світлана. – Приносила для нього пенсію від росіян. Тоді всім пенсіонерам, якщо вони заяву до окупаційної влади писали, давали на місяць по 10 тисяч російських рублів. Я їй казала, що він тут не живе. Однак у заяві він вказав нашу адресу, а сам не приходив на пошту отримати гроші. А від поштарки окупанти вимагали, щоби доставила гроші адресату. Врешті-решт ми домовилися, що ту пенсію поштарка залишить у нас, а Артем, який з батьком продовжував спілкуватися, передасть йому ці рублі. Проте наступного дня поштарка до нас прибігла дуже схвильована. Просила повернути їй гроші, які вона передала для Володимира. Я повернула і спитала, що трапилося. Виявляється, він прийшов на пошту та влаштував там скандал. Заявив, що я ті гроші вкрала, показував свідоцтво про розлучення. Поштарка тоді віддала свої власні кошти, щоби той вгамувався. Але це лише більше розпалило чоловіка. За словами поштарки, він заявив, що має на меті запроторити нас «на підвал».
Ось тоді всім у родині стало вже дуже страшно. Хоча це був переказ, а не прямі погрози, Світлана сильно захвилювалася. Не стільки за себе, як за Дмитра та Юлю. Думала вмовити їх кудись переїхати, заховати їхні речі, а очікуваним «відвідувачам» казати, що вона жила й живе в будинку сама. Бо якщо взагалі нікого з мешканців будинку не буде, – будуть шукати всіх, а будинок розграбують. А так була надія молодят вберегти.
Але не встигла. У ворота гучно постукали.
Тоді в Херсоні світла не було. Але в нас працював генератор і можна було через камеру спостереження бачити, що відбувається перед парканом. Побачили неподалік автівку російської “поліції” та двох озброєних автоматами чоловіків у чорному одязі, які грюкали в наші ворота. Спочатку ми сподівалися, що то знов приїхали до сусідки шукати її сина. Але вони продовжували грюкати саме до нас. Довелося відчинити ворота, бо інакше їх вибили б. А не дотримання вимог їх «законних правоохоронців» стало б додатковим звинуваченням.
Поліціанти окупантів повідомили: Володимир звернувся до них із заявою, що “колишня” вкрала його пенсію, а крім того, всі члени родини – проукраїнські активісти, фашисти.
Нам ту заяву показали, вона на кількох аркушах була, проте прочитати не дали. – згадує пережите пані Світлана. – Просто повідомили, у чому нас звинувачують. Один із тих поліціянтів ставився до нас сухо, офіційно. Але інший зненацька спитав: «Ви – мати Артема?», – Я підтвердила. Виявилося, що то колишній однокласник мого молодшого сина. До війни торгував овочами – скуплявся в Копанях, а потім продавав овочі на херсонському базарі. Він опитав нас щодо «крадіжки» пенсії Володимира. Після того зателефонував йому, спитав: «Вам гроші віддали?». Не чула, що той відповів, але, судячи з усього, підтвердив, бо однокласник Артема спитав: «Отже, все в порядку?». Відповідь Володимира тривала довго, навряд, чи це було просте «так». Після чого той поліціянт кивнув напарнику й вони поїхали. А ми з того часу кожну секунду очікували, що знову погрюкають у ворота, нас заберуть на “підвал” і ми більше додому не повернемося…
Їх врятувало звільнення міста, бо коли окупанти втікали, їм було вже не до заяви Володимира.
Світлана була впевнена, що “колишній” втік із міста разом із росіянами, з якими він так потоваришував. Але виявилося, чоловік залишився в місті й знов вихваляється тим, що був співробітником СБУ...
Щоб убезпечити себе й дітей від можливих провокацій колишнього чоловіка, Світлана звернулася до юриста громадської приймальні благодійної організації “Фонд милосердя та здоров’я” Олександра Данилова. Правозахисник пояснив пані Світлані, що дії Володимира можна кваліфікувати за Кримінальним Кодексом України, як підбурювання до вчинення тяжкого злочину проти Світлани, Дмитра, та його дружини Юлії. Він порекомендував родині звернутися до поліції з відповідною заявою, щоби притягти Володимира до відповідальності. Покарання колишньому чоловікові може бути значним, понад п'ять років позбавлення волі.
* P.S. Отримати безоплатну правову або юридичну консультацію фахівців громадської приймальні благодійної організації «Фонд милосердя та здоров'я» можна за телефонами: +38 (066) 790 90 21 (Телеграм, Viber, Signal, WhatsApp) щодня з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 17:00.
Електронна адреса: [email protected] або чат-бот на сайті.
Внутрішньо переміщені особи з Херсонської області в місті Вінниці можуть звернутися за безоплатною правовою допомогою за номерами: +38 (066) 945 65 60 (Viber. Telegram), +38 (050) 535 54 06.
Вгору
