Про це виданню ZMINA розповіла мати Миколи Любов Петровська.
Микола ПетровськийЛюбов розповіла, що її син Микола завжди вирізнявся прагненням допомагати тим, хто цього потребує. Тож під час війни він продовжував вести волонтерську діяльність, розвозячи хліб малозабезпеченим та евакуюючи людей з Херсона.
“Для нього не існує поняття “чужа біда”. Саме Коля, незважаючи на свою фізичну ваду, допоміг багатьом херсонцям виїхати з окупованого міста. Але сам попри всю небезпеку вирішив залишитися. Він настільки любить свою країну, що навіть жодної миті не сумнівався в тому, що Херсон буде звільнений. Він постійно мені казав: “Ми обов’язково переможемо”, – згадує жінка.
У 2012 році Петровський потрапив в автомобільну аварію. В результаті втратив частину ноги, отримав травму голови та перелом щелепи. Через це в Миколи почалися проблеми з лівою частиною обличчя – він став погано чути та бачити.
“Микола втратив частину лівої стопи під час аварії. Його збила машина, коли він їхав на мотоциклі. Моєму синові поставили неякісний протез, який часто натирав йому ногу. Через це на ній утворювалися рани, які потрібно було лікувати”, – розповідає мама.
За словами Петровської, через невдале протезування в нього викривився хребет, що призвело до протрузії міжхребцевих дисків. Тому він завжди страждав на сильний біль у спині, потребуючи водночас постійної медичної допомоги. Він весь час перебував під наглядом травматолога та ортопеда.
“Йому часто робили масаж, оскільки він втратив чутливість на травмованій нозі. Він не може довго ходити та стояти. До цього переліку хвороб ще додається виразка шлунка. Я досі не можу збагнути, як можна майже рік тримати людину з інвалідністю в полоні. Це поза моїм розумінням”, – додає вона.
Росіяни викрали волонтера Миколу Петровського 27 березня 2022 року в центрі Херсона. Перед зникненням активіст поїхав на зустріч і не повернувся. Як з’ясувалося потім, Миколу затримали російські військові. Його пів року утримували в підвалі співробітники ФСБ, а під час відступу російських військ вивезли з міста.
Коли мати Миколи побачила пропагандистське відео, на якому росіяни його вели до камери, то помітила, що в нього зламані руки й він сильно схуд.
“На цьому відео можна побачити, що йому важко ходити. Що йому потрібна медична допомога, адже є загроза, що він не зможе більше самостійно ходити”, – каже вона.
У вересні 2022 року батьки Миколи дізналися, що їхнього сина тримають у сімферопольському СІЗО. Також їм повідомили, що окупанти звинувачують його в шпигунстві та хочуть засудити до 20 років за статтею 276 КК РФ.
“У полоні його сильно катували. Тримали голодним. Йому зламали пальці, перебили здорову ногу та вибили плече”, – розповідає Любов.
Любов Петровська разом з адвокатом неодноразово зверталася до всіх можливих інстанцій, але, на жаль, і досі не отримала жодних гарантій щодо внесення Миколи до списків на обмін. А все через те, що він цивільний.
“Ми надіслали повідомлення в усі компетентні органи та організації, зокрема до Координаційного штабу. Але відповіді про те, чи зможе він повернутися додому найближчим часом, ми так і не дочекалися”, – додає мама.
Любов Петровська закликає владу якнайшвидше обміняти її сина. Зважаючи на його фізичний стан, невідомо, скільки він ще зможе витримати в російському полоні.
“Я дуже боюся за свого сина та його здоров’я. Боюся, що він може не витримати та назавжди буде прикутий до ліжка. Я звертаюся до влади з проханням витягнути мого сина з російської в’язниці поки ще не пізно. Прошу вас допомогти йому”, – закликає владу мама Миколи.
Як відомо, коаліція “Україна. П’ята ранку”, до якої входить ZMINA, збирає та документує воєнні злочини та злочини проти людяності під час російського вторгнення для національних та міжнародних механізмів правосуддя.
Такими злочинами вважають:
- невибіркові обстріли цивільних об’єктів;
- умисні вбивства та заподіяння тяжких страждань;
- викрадення і незаконні арешти цивільних;
- катування і нелюдське поводження;
- зґвалтування;
- мародерство;
- примус українських громадян служити в збройних силах РФ;
- використання населення як “живих щитів”;
- депортацію до Росії чи на окуповані нею території;
- напади на військових, які припинили брати участь у воєнних діях;
- віроломне використання форми чи знаків протилежної армії, емблеми Червоного Хреста;
- використання забороненої зброї (наприклад, касетних боєприпасів);
- використання отруйних речовин;
- напади на релігійні й культурні установи тощо.