-Почнімо з того, яка ситуація в Херсоні? Що зі світлом, теплом?
-Світла у моєму кварталі немає з 6 листопада. Зараз з’являється світло в місті, але ще не в нас. Вода от з’явилась тоненьким потічком, але колонка запрацювати не може. Мобільний зв’язок теж поганий.
Те, що сказали, що увімкнули світло, то це було дуже точково. Донька в мене на ХБК живе, то в них вчора світло з’явилось. Але ми входимо в ті 50%, в кого світла досі немає.
-І тепла теж?
-Тепло, слава богу, є. В мене газ і приватний будинок, тому з теплом мені легше.
-А що з продуктами і аптеками?
-Ситуація поки дуже печальна. Вся ця роздача гуманітарної допомоги вона організована неправильно, хаотично. Люди за нею ганяються, в кого є машини. От, наприклад, в центрі на площі, хто там живе, то вони займають черги у всі пункти. І набирають продукти. А ті, хто на околиці і без машини, то що їм робити? Те, що вони понаписували у списках, часто не відповідає дійсності. Мені один раз за весь час поталанило, що я біля лікарні отримала – та й то, тільки тому, що чоловік подруги проїздив поруч і сказав, що роздають. Гуманітарка була дуже хороша, нічого сказати не можу. І консерви були, і крупи. Але ганяти по місту, коли постійно прилітає повсюди, я не хочу так ризикувати.
Ще скажу вам про гуманітарку для освітян, бо мене це прикро вразило. Заперли її в 45 школу, де постійні прильоти. Це добре, якщо є машина, а іншим, знову-таки, як туди доїхати? І що там було? Картопля, кормовий буряк, морква величезна порепана, цибуля цвіла. Єдине, що там було нормальне – це польські консерви , пляшка води та горохова крупа. Було дуже образливо. Особливо, коли бачили, що передавали з інших міст. Люди вже запаслися тією картоплею. Дайте людям щось суттєвіше. Але наша освіта мала нас на увазі, як то кажуть.
Щодо аптек, то лише кілька працює. І люди теж скаржаться, що написали списки, але багато з них не працює. А ті, що працюють, спочатку приймають замовлення, а потім привозять.
-А якщо ми говоримо про гуманітарку, то що волонтерам було б варто везти в місто?
-З їжі? Консерви, цукор, гречка, рис. Те, що зараз тут не купиш. Яйця, тут їх зараз не купиш. Кава, чай. З непродуктового дуже необхідна побутова хімія. Бо її майже не можна купити в місті, і лише за божевільними цінами.
-Ми всі бачили ролик, як в місто заїздить фура АТБ, але чи багато магазинів в Херсоні запрацювали?
-Так, працюють. Але я ще не ходила. Чула, що люди ідуть, черги стоять. Сьогодні був прильот на Шуменський, вчора в обласну лікарню, тому не ходжу.
-Наскільки інтенсивні прильоти?
-Буває по 20-30. Ніч сьогодні минула просто жахливо, спати не могла. На Шуменському в людей і вікна повилітали, і порозривало. Люплять вони куди очі.
Наші хаймарсами теж їм відповідали. І, знаєте, вже як стала той хаймарс розрізняти, то аж душа радіє, як він туди летить. Очевидно, наші влучали, бо вони замовкали на якийсь час, а потім знову починали накривати градами.
-Як Херсон жив 8 місяців із росіянами? Наскільки мені вже розповіли, що в перші дні містяни були дуже розгублені, бо війська відступили, силовики теж втекли.
-Дійсно, люди кинуті сам на сам з бідою. Не знали ні куди тікати, ні куди ховатись. Бомбосховища були не готові, закриті. Люди ховались у підвали, хто де міг. Я з донькою і онукою теж так ховалась.
Наших хлопців у ті дні багато погинуло, бо коли прибігли у воєнкомат, щоб взяти хоч якусь зброю, то він виявився зачиненим. Що казати, місто просто кинули.
-Але при цьому місто виходило на мітинги. Було страшно?
-В перші дні росіяни були трохи в ступорі, вони не чекали, що люди вийдуть і кричатимуть: "Ідіть звідси, ви тут непотрібні". Тому спочатку вони не знали, як себе поводити. А далі вони вже почали стріляти, кидати димовими шашками. Були поранені, і вони так розганяли людей. Але ми і не день-два виходили. Потім вже люди стали виїжджати, потім вони почали вживати жорсткіших заходів.
-Я знаю, що в Бердянську забирали в каземати організаторів мітингів, і там їх катували і залякували. У вас були такі історії?
-У нас не було як таких керівників мітингів. Так, через соцмережі кидали клич, щоб збирались на мітинг. Люди виходили за покликом серця. Дуже злило, що наш мер дуже довго сидів на двох стільцях і нічого для міста не робив.
Щодо катувань, в мене є знайомі, які торгували, поки можна було їздити Антонівським мостом, то мені чоловік постійно розповідав, що він бачив, як привозили наших хлопців на лівий берег. Із зав’язаними очима, зав’язаними руками. Там була катувальна. І коли люди помирали, то їх там просто скидали в річку. Таких випадків було дуже багато. І зараз це тільки розкривається. І буде ще багато розкритого, бо ще лівий берег у нас попереду.
-Як вони шукали людей?
-Багатьох здавали. Було страшно виходити в місто. Були блокпости їхні, де людей обшукували, якщо просто не сподобався.
Мало того, що була ненависть до всіх цих раш, то було страшно, чи повернешся додому, чи ні.
Як виходила на базар, то чула розмови цих раш, що "Херсон мне нравится, привезу семью". Вони були в чорному, але цивільному. Хотілось сказати прямо в обличчя, що нікого ти сюди не привезеш, але змовчала.
До речі, це були етнічні росіяни, кадирівці, буряти?
Ні, це були росіяни. Наші ж Стрємноусов і Сосальдо працювали напряму з Москвою і звідти їм присилали людей. Кадирівці були як охорона для чмобіків, вони ними керували. Було дуже неприємно їх бачити, коли вони ходили тут брудні, вонючі.
Я виходила тільки з подругами і весь час щось бубоніла про те, як їх ненавиджу. Подруги просили мене закрити рот, щоб не нарватися і щоб не здали. Хотілось бути чарівником, щоб просто поглядом знищити їх, щоб не ходили по нашій землі, не брались за ручки наших дверей. Вони тут поводили себе як господарі. Ми тут були ніким.
-Алкоголізму було багато в них?
-Був. Одного разу, правда, чмобіки нажерлись і підірвались, то тоді їм нібито заборонили продавати. А так, це їх рідна стихія.
-Як вони забезпечували місто в окупації, звідки привозили продукцію – з Криму, з Росії?
-Привозили частіше з Криму. Я не брала. Взагалі перші, хто йшов до їхніх гуманітарок, це були наші бомжі, що повилазили зі своїх трущоб. Потім ішли найбідніші. Люди брали, хтось навіть перепродавав. Для мене було в них щось брати принизливо, бо це люди, які прийшли вбивати. Мені краще було землю їсти і траву, ніж брати в них. Але кожна людина вирішувала для себе – що важливіше. Спочатку ще наші щось намагались привозити. Але потім цю можливість перекрили.
Те, що росіяни привозили або з Криму, це було жахливим по якості. Єдине що - я яйця купила раз на ринку.
-За рахунок чого виживали?
-Ми ще в перші місяці встигли запастись, коли в магазинах ще був наш товар. Купували макарони, крупи. До того ж, я живу одна. Мені небагато треба. Родинам з дітьми було важче. Крім того, вони не давали в магазинах розраховуватись нашими картками. Магазини це приховано робили, щоб не бачили. Вони всюди пхали свої рублі.
-Кажуть, курс був дуже поганим?
-Так, спочатку був 1/1, потім 1/25. Вони що хотіли, те і робили. Особливо Стрємноусов.
-Як ви тримали зв'язок з Україною, якщо виходило?
-О, це було дуже важко. Довелось брати ці рашинські номери, зв'язок був жахливий, він прослуховувався. Люди шифрувались. Добре, що інтернет був. Якось через VPN передавали інформацію. Я сама так робила, щоб повідомити, де вони розміщені. Потім вони і інтернет відрубали.
А їхній інтернет був жахливий, подзвонить було дуже важко чи щось прочитати.
-Я бачила, що люди закривали свої профілі в соцмережах.
-Так, бо вони вистежували так людей, стежили, хто що пише в чатах. Не знаю, як вони це робили. Але я чула про такі випадки. Тому що писали, то одразу видаляли.
-Телефони на вулиці перевіряли?
-Так, звісно. Я ховала свій основний телефон. Ходила з другим, з рашинською карткою.
-Чи було багато зрадників?
-Багато. Навіть у моїй сфері багато вчителів пішли до них. Чого вчити – не знаю. Співати на кожній перерві гімн Радянського союзу і розповідати, що України не існує? Ось оце вони пропагували. Але вчителі і директори шкіл пішли працювати на них.
Хто ще пішов? Колишні зеки, голодранці. Нормальних людей було десь 30%. В основному ж вони кликали до себе прибиральниць, двірників. Я знаю, що одна жінка привела сина в училище і їй запропонували стати викладачкою. А вона була касиром до того. Уявіть, що це була за викладачка. І це не одиничний випадок.
-А як взагалі відбувалося навчання, чи довго діти ходили в такі школи?
-Що я вам скажу, я б батьків, які віддали в ті школи своїх дітей, позбавила батьківських прав. Бо вони їх продали. Їм ця рашинська влада платила гроші – 4 тисячі за дитину. І батьки заради цих грошей здавали своїх дітей. Це просто страшно.
Щодо навчання, то його толком і не було. То вони робили канікули через воєнну ситуацію, то була дистанційка. Якщо діти і ходили, то це місяць, не більше. Знаю, що був такий випадок у 52 школі, коли працівниця хотіла туди привести свого сина. До речі, уявіть, що то за навчання було, коли в класі стояли солдати з автоматами. І от тоді їй один росіянин сказав: не робіть цього, сюди в будь-який момент може прилетіти. Тобто був там якийсь 0,01% притомних ще.
Далі дітей почали в Крим вивозити і тепер вони не можуть знайти своїх дітей.
-Багато людей виїхали в Крим чи Росію?
-Коли була евакуація, то виїжджало багато. Думаю, що в основному це були колаборанти. У мене є знайома, їй за 70. Вона теж працювала в школі – це щоб уявили, кого вони туди набрали викладати, бабусь з пенсії – і вона виїхала при евакуації. Вивезли її в Анапу, сидять в якомусь пансіонаті і тепер вона не знає, як повернутись, бо грошей нема. Деякі з дітьми виїхали і сидять там тепер як заручники.
-Наскільки взагалі була насильницька паспортизація в Херсоні?
-Багато людей отримали паспорти. Знаю, бо моя сусідка там поряд працювала, вони фото робили на ці паспорти (вона не колаборантка, ні, просто бізнес мала поруч) і багато звертались. Зокрема ті, хто хотів працювати. На тій же залізниці, хто працював. Багато пенсіонерів брали паспорти, бо хотіли отримувати пенсії і їхні, і наші. Такі безсовісні люди…
Так вони теж ходили, змушували. Але щоб аж до розстрілів доходило, такого не було.
-Як часто вони взагалі приходили до людей додому?
-В моєму кварталі зрадники поздавали багато атовців, і до цих людей приходило їхнє ФСБ чи як їх там правильно. Приїздили, забирали. Напроти мене жили люди, то до них приїхали, бо хтось бовкнув, що в чоловіка є рушниця. Зброї не знайшли, але знайшли маленький український прапорець у дитини. За це чоловіка забрали і катували, тримали в ямі. Я потім з ним говорила, то він сказав, що його ще не сильно били, бо на інших не було і живого місця.
Біля мене також недалечко жив атовець, то він переховувався. Здати могли на раз. Була в нас тут одна квартальна, вона до них з першого дня пішла на роботу, за Росію агітувала, мене вмовляла іти в школу працювати, бо "ми вже Росія і нас ніхто не звільнить".
-Ця жінка лишилась у Херсоні?
-Так, вона сама з Донецька. Я на неї подала заяву в органи, але ще ніхто за нею не приходив.
Ще одну вчительку таку знаю, працювати пішла до них. Я не знаю, що цим людям треба – наші хлопці гинуть, а ви, сволота, криваві гроші берете? Я досі не може зрозуміти, що там у мізках – жадібність, обмеженість, що?
-Росіяни займали будинки мешканців?
-Так. Багато таких випадків було, що перелазили паркан і заселялись. Зламували під’їзди і залазили в квартири. В мене на районі багато кадирівців жило. Солдати жили. Офіцери вищі тут не жили – у них був готель "Фрегат", готель "Київ".
Тому зламували, ходили. Тому молились, щоб пронесло і не приперлись. Бо коли приходили, то виносили, що бачили. У сусідів забрали мікрохвильовку, сказали, що це сейф. До маразму доходило. "А раптом ви тут ховаєте документи, ми перевіримо", - кажуть. Жінка просить: "То перевірте зараз". "Ні".
-А пральні машинки як відступали теж крали?
-Про пралки, то прямо такого не чула.
Але Херсон дуже розікрали – вивозили від картин з музеїв до єнота, ви це знаєте і без мене. І знову ж свої здавали, що вивозити. Багато всього замінували. Навіть у багатоповерхівках. Канал наш "Скіфія" замінували, вишку телевізійну підірвали.
-Чи маєте ви зв'язок з лівим берегом Херсонщини, що там відбувається?
-З людей знущаються, як і тут.
Зараз все начальство виїздить в Крим, лишають чмобіків, м'ясо це живе. Сценарій такий, як і по Херсону. Намагаються окопатись, щоб хаймарси не дістали. Але це така класна штука, що дістане і там. Бальзам на душу, як він летить.
Тетяна Ніколаєнко, Цензор. НЕТ