Відео, на якому так званий «заступник губернатора Херсонщини» Кирило Стремоусов читає спотворений текст російської пісні «Вижу чудное приволье» (вірші Ф. Савінова, муз. А. Полячека), – зовсім не спонтанний порив ментально нездорової людини і не ескапада, скоєна під впливом заборонених речовин.
Кирило Стремоусов на своєму Телеграм-каналі розмістив відео, на якому він читає перефразований в дусі російського фашизму вірш Феодосія Савінова, на який у 1912 році написана відома пісня.
Лояльні до російських окупантів медіа-«помийки», які раніше розміщували будь-яку дичину з каналу Стремоусова, не наважилися взяти участь в популяризації цієї відверто фашистської маячні.
Тобто одіозний фрік, схоже, дійшов до такого ступеню одіозності, що налякав навіть своїх соратників по «руському миру».
Хоча, чому тут лякатися? Стремоусов лише пішов трохи далі своїх більш обережних соратників. Він позиціонував себе як російського фашиста і заявив про намір приєднати до Росії усю планету Земля, скоріше за все, напередодні того, як це стане мейнстрімом.
Згадаємо, в гітлерівській Німеччині все починалося, як і в Росії, з того, що говорили про «відновлення історичної справедливості», повернення «споконвічних територій», а згодом усе дійшло до расової теорії, війни, газових камер та виготовлення абажурів з людських шкіри та кісток.
Тому Стремоусов у даному випадку виступив як такий собі «юродивий», який у формі марення каже про реальні і дуже страшні речі. Він пройшов природний для нього шлях від поклоніння перед маніяками Ернесто Че Геварою і Йосипом Сталіним до фашизму в його крайньому прояві – бажання завоювати світ. Бажання нездійсненного і згубного апріорі, але такого солодкого для прихильників різних расових теорій.
Щоправда, цьому «юродивому» його господарі навряд чи заллють в пельку розплавлений свинець за «неправильні» висловлювання. Втім, бажаючі зробити це точно знайдуться.
Кирило Стремоусов став на Херсонщині рупором махрового російського фашизму, який вже фактично розцвів пишним цвітом в країні-агресорі.
Умберто Еко в своєму відомому есе «Вічний фашизм» виділив 14 ознак фашизму, і усі вони притаманні нинішній Росії.
Зокрема, це – традиціоналізм («скрепи», «побєдобєсіє»); підозрілість до інтелектуального світу та зневага до тих, хто не згоден, кваліфікування незгоди як зради («іноагенти»); популістський елітаризм («особлива місія» російського народу); культ вітальної сили, героїзму, що переходить у культ смерті «за Родіну»; опора на фрустрований середній клас, який постраждав від кризи і боїться роздратованих соціальних низів.
Ці чинники – дуже поживний грунт для культивування ворожнечі до іншості, до «ненаших», для мотивованого расизму («хохли», «укропітеки», «салорейх»…).
Тому до расової теорії у її російському варіанті, до продекларованого на державному рівні панрусизму – відстань у дуже невеликий крок.
Кирило Стремоусов цю відстань вже подолав. Чекаємо на усіх інших.
Остап Шапіро, Мост
