Херсон виявився єдиним обласним центром України, який російські загарбники змогли окупувати після початку повномасштабного вторгнення. Вже 1 березня їхні війська зайшли в місто, захопивши залізничний вокзал і річковий порт. Невдовзі вони почали викрадати місцевих активістів, учасників проукраїнських мітингів, журналістів, волонтерів, колишніх військовослужбовців, учасників територіальної оборони. І ці репресії не припиняються досі.
Якою зараз є ситуація в Херсоні? Де зараз знаходиться законно обраний міський голова Ігор Колихаєв? Якою буде доля його партії «Нам тут жити»? Які першочергові завдання стоять перед міською військовою адміністрацією? Про це читайте в інтерв’ю Галини Лугової Центру журналістських розслідувань.
«Люди радіють, коли лунають вибухи і сумують, коли їх не чують»
ЦЖР: Скільки людей сьогодні залишається в тимчасово окупованому Херсоні, а скільки виїхало з нього?
Галина Лугова: На 24 лютого в Херсонській територіальній громаді проживало 333 тисячі мешканців. З перших тижнів, місяців окупації ми бачили, які були колони з автомобілів на виїзд до підконтрольної української території. Люди виїжджали щодня тисячами. Достовірних даних – скільки з них залишилося в місті – немає. Зважаючи на те як зменшився рух автомобілів, скільки людей можна побачити там на вулицях, можна припустити, що зараз в Херсоні залишається менше 100 тисяч. Можливо, 70-80 тисяч. Основна ж кількість мешканців залишила місто.
ЦЖР: Як вони зараз живуть в окупованому Херсоні? Як виживають?
Галина Лугова: Вони дійсно виживають, і це не перебільшення. Людям дуже складно, вони стикаються з величезною кількістю проблем. Перш за все, вони пов’язані з безпекою, бо навіть просто ходити і дихати повітрям не дозволено. Російські окупанти в будь-якій людині бачать партизана. Був випадок, коли вони підходили до бабусі, яка щодня в одному місці постійно продавала кріп і петрушку і питали: «Чего ты стоишь? Где ты живешь? Чего ты здесь постоянно?». Якщо ти сидиш у кафе, то маєш говорити лише російською. Бо якщо почують твою українську, можуть підійти, відібрати телефон «на перевірку». І навіть якщо в ньому нічого не знайдуть, можуть його забрати і сказати: «Не положено говорить на украинском в общественном месте, потому что тут Россия». Було й таке.
Патова ситуація з харчуванням. Продуктів не вистачає, а цінова політика космічна. Якість харчів теж відсутня. Люди розповідають, що їсти російські сосиски неможливо, це абсолютне «мило». Навіть тварини не їдять той корм, який завозять з Криму. Дуже складна ситуація з миючими засобами, жіночою і дитячою гігієною. Космічні ціни на дезодоранти, шампуні. Про дитячі суміші взагалі говорити не доводиться.
Страшна ситуація з медикаментами. Їх не вистачає катастрофічно і їх немає навіть у лікарнях. Навіть елементарних типу цитрамона, ацетилсаліцилової кислоти, не кажучи вже про серйозні ліки для онкохворих, тих, хто страждає на цукровий діабет, має хвороби серцево-судинної системи. Їх не знайти ніде. Тож важкохворі виїжджають. Люди, які мають заплановані операції або якщо їхня хвороба прогресує зараз на межі виживання. Вони змушені виїжджати, бо в Херсоні залишились лічені фахівці, лікувати хворих нема за що і немає чим. А в подальшому вони не зможуть і хіміотерапію пройти.
Продаж ліків на ринку в окупованому Херсоні Фото: Суспільне Херсон
Це все випадки, з якими звертаються до мене люди, телефонують, плачуть. Стоять зараз по 10-12 діб у Василівці, не можуть виїхати. Черги шалені, по кілька тисяч автомобілів. Стоять там цілодобово, під обстрілами. А орки ховають свою техніку поміж автівками людей, які зупиняються десь на ночівлю. Постійно їх перевіряють спеціально навчені собаки, які чомусь особливо відчувають дітей, мабуть, відслідковують, чи не перевозять разом із дитиною якісь заборонені речовини. І там теж не можна говорити українською.ЦЖР: Чому люди залишаються в Херсоні? Які причини не дають їм виїжджати?
Галина Лугова: Є різні ситуації. У когось важкохворі, лежачі батьки. Звісно, змушені залишатися. Де залишається донька – там і зять, і діти, і онуки. Така ланцюгова реакція.
Є такі, хто залишається принципово. Кажуть мені: «Галино Леонідівно, якщо ми поїдемо, то хто буде фіксувати те, що відбувається? Катування, ґвалтування, викрадення людей? Якщо не ми, то хто потім розповість про це і доведе, що це було?»
Частина людей намагається в умовах окупації чинити спротив. Реально підпільно знищують ворога і роблять все можливе, аби всьому світу показати принципову позицію, що Херсон – це Україна і що він російським ніколи не був і не буде. Є дуже патріотична частина людей, яка залишилася в місті саме з таких міркувань.
Звісно, є й ті, хто перейшли на бік окупанта, хто співпрацює і погодився на їхні умови, пливуть за течією «какая разніца». На превеликий жаль.
Кожен тиждень окупації грає не на користь для нас. Бо людей ламають, на них тиснуть, їх ґвалтують, катують, кидають «на підвал». Я нещодавно у себе на Фейсбуці описувала історію, яку мені розповіли люди. Батьки стояли на вулиці з дитиною, дівчинкою 10 років. Вона заспівала український гімн і до матері підійшли росіяни. Жінку забрали на «просветительскую беседу о том, как воспитывать детей». Вона провела там три години. Їй пояснювали, що дитина не має права співати український гімн.
Серед тих, хто залишається в Херсоні є й такі, хто просто зціпивши зуби і стиснувши кулаки сидять у домівках, моляться і чекають ЗСУ. Радіють, коли лунають вибухи. Сумують, коли цих вибухів не чують. Одна вчителька мені сказала: «Мені не шкода, що в мене повилітали всі вікна – я їх забила плівкою. Потім все відновимо. Мені шкода і сум в серці, коли я вибухів не чую. Невже про нас забули? Цілий день тиша. Від цього мені сумно, а вікна хай вилітають».
Акція протесту мешканців Херсону проти російськрї окупації, 20.03.2022 Фото: facebook.com/vgoru
ЦЖР: Як багато колаборантів виявилося в Херсоні?Галина Лугова: До добре всім відомих персонажів приєднуються й інші, йдуть на співпрацю. На превеликий жаль, з органів місцевого самоврядування такий ланцюг з колаборантів збільшився. Приміром, зі 171 закладу освіти в Херсоні російські окупанти змусили співпрацювати 76, призначили там своїх «директорів». Спочатку було 2% освітян, які пішли на співпрацю. Зараз цей відсоток збільшився.
Але є й приємні миті. Багато батьків, які залишилися в окупованому місті, ризикуючи власним життям і життям своїх дітей, підключили їх до дистанційного навчання. Перед цим вони забрали документи зі шкіл і сказали, що виїхали з області. Це серйозний вчинок і патріотична українська позиція. Є вчителі, які, ризикуючи життям, приєднуються онлайн і намагаються викладати з окупованого Херсона.
На превеликий жаль, колаборанти нікуди не діваються. Зараз основні з них сплять в бронежилетах. Їх постійно охороняють, вони приїжджають до своїх домівок, їм відкривають двері і «вузьким коридором» зашмигують додому, а зранку таким же «вузьким коридором» швидко сідають у машину.
ЦЖР: Тобто, вони не ходять містом, не п’ють десь по дорозі каву?
Галина Лугова: Вони ховаються і дуже бояться. Я думаю, що їм варто боятися, бо список на їхню утилізацію складений. Черга дійде до кожного. Вони всі скоро приєднаються до великого потужного оркестру співів і танців Кобзона. Це буде обов’язково.
«Всі основні комунальні підприємства Херсона співпрацюють з окупантами»
ЦЖР: Нещодавно була створена Херсонська міська військова адміністрація, а ви призначені її начальником. Які задачі стоять перед нею? Які у вас зараз є реальні повноваження?Галина Лугова: На сьогодні затверджений штатний розклад, структура. Ми в процесі реєстрації, виготовляємо електронні ключі і токени для них. Призначено головного бухгалтера, оформляємо необхідні документи, щоб ми змогли запрацювати як окрема юридична структура. Все це не можна зробити за один день. Нас трохи збили з ритму обстріли 10 жовтня, через які казначейство не могло працювати на повну потужність. Фактично тоді два дні у нас «випали». Але ми продовжуємо працювати.
Ситуація уповільнюється через те, що ми розкидані по всій Україні. Доводиться документи підписувати, ставити печатку і відправляти на підпис до іншого міста. На це йде кілька днів і це стосується абсолютно всіх військових адміністрацій. Але зараз ми на фінішній прямій. 18 жовтня у мене розпочнеться навчання як керівника із цивільного захисту. Потім призначимо заступників. Їх у мене за структурою буде три. Всього ж адміністрація матиме 46 штатних одиниць разом зі мною. Основні напрямки роботи – соціальна сфера і житлово-комунальне господарство.
Голова Херсонської ОВА Ярослав Янушевич вручає Галині Луговій посвідчення начальника Херсонської міської військової адмінстрації Фото: facebook.com/khersoncouncil
Щодо цілей і мети створення адміністрації. Коли ЗСУ звільнять Херсон, ми зайдемо до міста разом із СБУ і вже на місці будемо вирішувати як діяти. Вже зараз зрозуміло, що багато доведеться займатися саме ЖКГ. Адже ситуація в окупованому Херсоні вже патова. Абсолютно всі комунальні підприємства, які забезпечують життєдіяльність міста, співпрацюють з окупаційною владою. На кожному з них є озброєні солдати РФ і їхня робота відбувається під їхнім керівництвом. Візьмемо, приміром, водоканал. Простих працівників, які все життя віддали водоканалу, ніхто не звинувачує. Це вимушена співпраця і я вдячна, що вони продовжують в таких умовах забезпечувати життєдіяльність міста, проводити ремонти, і робити все можливе, аби у людей була вода. Бо там залишаються наші українці, і ми маємо робити все можливе, аби вони мали належні умови для життя. Це ж стосується КП «Херсонміськсвітло» і КП «Херсонелектротранс».
ЦЖР: Скільки керівників комунальних підприємств Херсона стали колаборантами?
Галина Лугова: Основні це – «Херсонміськсвітло», «Херсонський водоканал», «Херсонелектротранс», «Херсонтеплоенерго», «Херсонський міський автобусний парк». Вони стовідсотково співпрацюють. Ще є КП «Гарантія», яке з перших днів перереєструвалося за російським «законодавством», котре вони самі собі намалювали. Але деякі не працюють – приміром, КП «Парки Херсона».
В мене був лист від керівника департаменту міського господарства Херсонської міськради щодо співпраці керівників усіх названих підприємств. З відповідною службовою запискою я потім звернулась до правоохоронних органів, щоб вони відкрили кримінальні провадження. Тож усі ці факти належним чином зафіксовані.
Ще є питання по Мєдвєдковій Світлані Валеріївні, яка перебуваючи на посаді начальниці відділу бухгалтерського обліку департаменту розвитку об’єктів комунальної власності Херсонської міськради перейшла працювати до центру зайнятості у росіян і закликала всіх до співпраці з окупантами. А це вже пряма кримінальна відповідальність.
ЦЖР: Яка доля тих співробітників Херсонської міськради, які не потраплять до штату міської військової адміністрації?
Галина Лугова: Абсолютно всі сільські, селищні і міські голови, які стали начальниками створених військових адміністрацій (ВА) втратили свої попередні повноваження. Так само і зі мною, бо з 6 липня до свого призначення начальницею ВА 21 вересня я виконувала повноваження міського голови. Але зараз ми чекаємо, коли Верховна Рада проголосує за законопроєкт, який має врегулювати ці питання і повернути повноваження тим головам громад, які призначені начальниками ВА. Поки ж не можуть працювати навіть виконавчі органи місцевих рад там, де створені ВА.
Галина Лугова. Фото: facebook.com/khersoncouncil
Для співробітників органів місцевого самоврядування нічого не зміниться. Всі, хто працює у виконавчих органах Херсонської міськради і хто виїхав на підконтрольну українську територію має право отримувати мінімум 2/3 від посадового окладу за вимушений простій. Якщо ж дозволяє фінансове забезпечення, то можна виплачувати людям і повний оклад. Натомість до мого призначення т. в. п. міського голови Херсона працівників змушували писати заяви «за власний рахунок» на весь період воєнного стану і вони не отримували жодної копійки. Натомість повну зарплату отримували ті, хто залишався в окупованому місті. Я корінним чином цю ситуацію змінила, бо вбачала в ній порушення прав працівників. Водночас у нас не врегульована робота районних рад у Херсоні. Всі вони залишилися з головами, а також управліннями соціального захисту і територіальними центрами соціального обслуговування, які є окремими юридичними структурами. Всі їхні повноваження залишилися, вони працюють. Серйозна проблема виникла лише з соцвиплатами, оскільки ці районні в місті управління соцзахисту були на простої. Також був період, коли їхні працівники потопили всі робочі комп’ютери в річці, щоб знищити дані людей, які отримують виплати і щоб вони не потрапили до російських окупантів. Усі ці дані залишилися в хмарних сховищах, але виникло питання з кадрами: людей треба перевести на дистанційну форму роботи, приєднати до реєстрів. Процес виявився тривалим і потребує багатьох зусиль. Маємо надію, що вже цього тижня ситуація з соцвиплатами зрушить з місця і що по дві штатні одиниці від кожної херсонської райради запрацюють. Роботи їм вистачить: вже зараз «зависло» більше 6 тисяч звернень і люди чекають на виплати.
ЦЖР: А співробітники міської ради й надалі залишатимуться на простої?
Галина Лугова: Для них нічого не зміниться. Коли Верховна Рада проголосує за законопроєкт про повернення повноважень міським, селищним, сільським головам, які призначені начальниками місцевих ВА , всі їхні виконавчі органи продовжать свою роботу. До мене ж, як т. в. п. міського голови Херсона, повернуться повноваження керувати їхньою роботою. Тим більше, що в структурі ВА не буде, приміром, департаменту фінансів або управління освіти. Все це залишається в міській раді.
ЦЖР: Але, напевно, повноваження вже не повернуться Ігорю Колихаєву.
Галина Лугова: Зараз ці повноваження покладені на мене. Оскільки місце перебування Колихаєва, де він і що з ним нікому не відомо.
«Колихаєв мовчки слухав, їв лаваш і закрив переді мною двері»
ЦЖР: Чи відомо вам, чому Колихаєв до останнього залишався в окупованому Херсоні?Галина Лугова: Я можу відповісти лише його словами. Він казав: «Я патриот своего города, я здесь останусь навсегда. Я никуда не уеду, меня избрали люди, и я буду здесь находиться». Я йому заперечувала, що це небезпечно. І що виїхавши на підконтрольну територію ми б змогли зробити набагато більше для наших виборців, ніж в окупації. Тим більше, що є приклад потужної роботи Маріупольської міськради, в якій виїхав голова, всі заступники, секретар. Дистанційно їм вдалося зробити набагато більше як для тих, хто виїхав з цього міста, так і для тих, хто залишився там.
Позицію Колихаєва до останнього залишатися в окупованому місті я не підтримувала. Хоча спочатку я теж планувала залишатися в Херсоні і продовжувати координувати роботу депутатського корпусу. Тоді мало не всі депутати в одну мить стали волонтерами, бо в Херсоні був армагеддон – люди сиділи без хліба, без води, без їжі. На мене було покладене й спілкування зі ЗМІ, представниками міжнародних організацій, які хотіли долучитися до надання гуманітарної допомоги, координація роботи старостинських округів.
Перший серйозний удар, який змусив мене серйозно напружитись, стався 13 березня, коли підпалили мій будинок. Якби ми залишились там тієї ночі, я і моя родина навряд чи змогли б вижити. Вибухову суміш кинули в кімнату на другому поверсі. Це був не просто підпал, а замах на життя. Після того мені стало страшно і я переховувалася. Але продовжувала ходити на роботу.
Другий удар стався 12 квітня. Тоді мені повідомили, що окупанти збираються призначити Володимира Сальдо «керівником області», а Семенчев Ігор Ігорович мав стати «мером» Херсона. Інформація була достовірна, але потім щось пішло не так і «мером» окупанти призначили Олександра Кобця. Хоча на його місці точно мав бути Семенчев-молодший, з яким у мене була постійна війна.
ЦЖР: Саме через це ви виїхали?
Галина Лугова: Так. 13 квітня я з родиною виїхала на підконтрольну українську територію.
ЦЖР: Коли ви востаннє бачили Ігоря Колихаєва?
Галина Лугова: 12 квітня. Я тоді запитала у нього, чи правда, що будуть «призначення» Сальдо і Семенчева. Він абсолютно нічого мені не відповів і сказав помічниці: «Идем подписывать почту». Я зі сльозами на очах продовжувала розпитувати, що йому про це відомо. Я сказала: «Ви ж знаєте, які у мене складні стосунки з Семенчевим? Він мене ненавидить, саме він спалив мені хату, мені загрожує небезпека». Колихаєв мовчки слухав, їв лаваш і просто закрив переді мною двері.
Його помічниця мені тоді сказала: «Что вы все о себе да о себе волнуетесь. Вы подумали, что с нами будет?» Єдиний, хто мене підтримав, був охоронець Колихаєва, Андрій. Він сказав так: «Якщо ви зараз не подбаєте про безпеку свою і своєї родини, то тут вам ніхто не допоможе». Ці слова допомогли мені прийняти рішення про виїзд.
Ігор Колихаєв, міський голова Херсона Фото: Facebook Колыхаев Игорь
ЦЖР: Ви обрані до Херсонської міськради від партії Ігоря Колихаєва «Нам тут жити». Як ви гадаєте, якою буде доля цієї політичної сили?Галина Лугова: Не знаю. У нас є депутати в міській і обласній радах, не кажучи вже про місцеві. Кожен рухається своїм напрямком. З фракції «Нам тут жити» у Херсонській міськраді троє депутатів пішли до ЗСУ, зараз боронять нашу державу. Частина депутатів займаються волонтерством. Загалом половина депутатського корпусу міськради виїхали на підконтрольну територію, а половина залишилась в Херсоні.
Коли я спілкувалась з начальниками ВА інших громад, то чула питання: де поділися їхні місцеві депутати від «Нам тут жити»? Зараз люди потребують допомоги, а де ж депутати? Про це їх питають мешканці, з якими вони спілкуються. Я б хотіла, щоб депутати від партії почули, що говорять люди. Я розумію, зараз дуже складно, але треба згуртуватися і допомагати іншим. В будь-якому випадку нам треба буде повертатися до Херсона – звільненого, нашого, українського. І я не знаю як потім доведеться жити, якщо зараз не допомагати і не підтримувати тих, кому важко.
ЦЖР: А щодо самого Ігоря Колихаєва – чи відомо, де він зараз? Чи відпустили його?
Галина Лугова: Його захопили в Херсоні 28 червня. Де він зараз – не знаю. Не хочеться жити чутками, але коли немає жодної інформації, доводиться їх слухати. Та чи відповідають вони дійсності? Одні кажуть, що він реально знаходиться десь «на підвалі», в тюрмі у Херсоні. Ті, хто там був, казали, що чули його голос. Інші люди кажуть, що Колихаєва взагалі немає в Херсоні, що його нібито вивезли до Криму. Нещодавно мене сповістили: «Так він же в Італії з рідними». Але звідки взялась ця інформація – невідомо.
Коли я дізналась про його викрадення, то одразу ж звернулась до поліції, СБУ, Асоціації міст України, Офісу президента України, з особистою заявою до президента про те, що його забрали, давайте шукати, допомагати. Відкрито кримінальне провадження. Все, що я могла і повинна була зробити – я зробила.
«Херсонці для окупантів – люди «другого сорту»
ЦЖР: Ви казали про складну ситуацію з медичним обслуговуванням і виїзд частини лікарів. В яких умовах доводиться працювати тим медикам, які залишаються зараз у Херсоні?Галина Лугова: Перш за все, жодного разу, відколи я перебуваю на підконтрольній українській території і виконую повноваження міського голови зі мною не вийшла на зв’язок начальниця управління охорони здоров’я Херсонської міськради Межерицька Світлана Віталіївна. Вона передивляється всі доручення, запити на інформацію, які ми їй надсилаємо, але жодним чином на них не реагує. Вона залишається в окупованому Херсоні і ця ситуація дуже дивна.
Самі лікарі продовжують отримувати зарплату – всі належні виплати з НСЗУ йдуть. Ми знаємо, що Херсонська міська клінічна лікарня імені Тропіних зараз під повним контролем окупантів, вони там лікують своїх. Як і в решті лікарень. Але росіяни виплачують нашим лікарям і гроші в рублях, дуже непогані суми. Звичайний лікар отримує 100 тис. рублів на місяць, медсестра – 50 тис. руб. Дуже радіють російським зарплатам і санітарки.
Окремо хочу подякувати лікарям однієї з міських лікарень. Коли окупанти проводили свій «референдум», до їхніх працівників теж приходили зі скринькою, щоб зігнати для «голосування» лікарів і хворих. Вони відмовились. Їм за це окремий респект.
А ще розповідали мені про такий випадок. Родина лікарів виїхала з Херсона до Криму і хотіла розрахуватися там виданими їм російськими рублями в магазині. Продавець їх спитав: звідки вони взяли ці гроші? Вони відповіли, що їм виплатили їх в Херсоні. На це продавець заявив: «Їдьте тоді в Херсон і там розраховуйтесь цими папірцями. Це ж не гроші».
ЦЖР: Може, кримські продавці просто не захотіли обслуговувати херсонців?
Галина Лугова: А яка їм різниця, якщо вони платять? Мене не дивує, що в Херсоні окупанти роздають «інші» рублі. Тим більше, що російські паспорти, які вони видають на окупованих територіях теж іншого зразка, не такі, як у жителів РФ. Вони відрізняються. Так само, думаю, і з грошима.
Вуличне «голосування» мешканців окупованого Херсона на псеводреферендумі Фото: ТАСС
ЦЖР: Виходить, що навіть після «приєднання» до РФ Херсон і херсонці залишаються для росіян людьми другого сорту.Галина Лугова: Так. Ви ж знаєте, що колаборант Володимир Сальдо навіть закликав місцевих жителів виїжджати з Херсонщини. Ситуація дуже загрозлива, бо вони вже вивезли не одну сотню, а можливо, й не одну тисячу дітей на так зване «оздоровлення».
ЦЖР: І не лише з Херсона, а й з інших міст області. Днями вони масово вивозили дітей з Нової Каховки.
Галина Лугова: Ця ситуація загрозлива тим, що окупанти вимагали, аби у кожної дитини з собою був оригінал свідоцтва про народження. Відверто кажучи, не знаю, чим керувалися батьки, коли віддавали своїх дітей.
Я дуже переймаюсь цим, бо боюсь, аби ситуація не спрацювала проти дітей. Щоб не було потім шантажу росіян нашими дітьми. Все, на жаль, складається не дуже добре. Може статися що завгодно. Приміром, вони можуть вивезти наше населення, а на їхнє місце завезти невідомо кого.
ЦЖР: В багатьох селах це вже відбувається. Росіяни заселяються в житлові будинки. Навіть в ті, де залишаються господарі.
Галина Лугова: Так і це жахливо. Я звернулась до людей, щоб вони не погоджувались на виїзд на так зване «оздоровлення» і не слухали закликів окупантів. Неможливо уявити, якими можуть бути наслідки цього. Росіяни – вкрай непередбачувані люди. Якщо їх взагалі можна назвати людьми.
ОЛЕГ БАТУРІН