Василь з перших днів повномасштабного вторгнення Росії став на захист України. Суспільне поспілкувалось з письменником з Херсонщини, а нині військовослужбовцем тероборони та дізналось його історію. (У матеріалі прізвище військового не називається із питань безпеки)."24 лютого я зустрів в Олешках. О 5 ранку мені подзвонив товариш з Чаплинського району з адміністративного кордону Херсонської області і сказав, що по ньому прилітають "Гради" і снаряди", - пригадує чоловік.
Василь забрав дружину, двох доньок і поїхав у бік Каховки. А я потім пішов до військкомату.
"Ще 16 лютого я був записаний у команду. І почав збирати людей. 24 лютого зустрівся з командиром взводу у військкоматі. А потім все пішло зовсім не по плану. Наш підрозділ потрапив в оточення, не маючи зброї. Нас просто перекрили, висадили десант на мосту, обстріляли, коли ми намагалися вийти", - розповів чоловік.
Підрозділ, у якому був Василь, розпустили. Питання того, як вибиратися та виживати, стало особистим рішенням кожного. Він згадує, що розумів - ніхто витягувати не збирається і всі шляхи обрізані.
"Треба було приймати швидке рішення. Я разом з трьома бійцями на човні переплив у Херсон. Там я пішов до одного військкомату - він був закритий, документи спалені; пішов до іншого - там було те саме. Всі документи палили і ніхто не збирався чинити спротив", - каже військовий.
Чоловіки відправились у райвідділ. Він виявився зачиненим. Далі - до частини нацгвардійців.
"У нацгвардійців з озброєння майже нічого не було. Після цього я прийняв рішення вибратися з Херсона, тому що я бачив, що місто збираються здавати", - говорить Василь.
Разом з побратимами Василь знайшов автомобіль і зміг доїхати до Миколаєва, звідти - до Києва. На момент повномасштабного вторгнення у письменника уже був бойовий досвід. Він служив у 2014-2015 роках, проте документів з собою ні в кого не було.
"Коли я спілкувався з офіцером, він сказав, що може мене оформити, але за цей час можна і 15 людей. Я сказав, що нехай оформлюють інших", - пригадує військовий.
Чоловік потрапив у 206 батальйон тероборони, де його знали і взяли без документів.
"Після цього були бої в Києві. Ми заходили в Ірпінь, Бучу. Я був одним з перших, хто бачив усіх закатованих і замордованих у Бучі. А потім нас закинули на Херсонський напрямок, де з 11 квітня і до сьогодні ми тут воюємо", - розповідає військовий.
"Кожен день на передовій, як день народження. Я намагаюсь записувати кожен з них, бо інколи нагадує фільм "День Бабака". Хлопцям кажу, і всім кажу, що це робота. Ви на роботі, робите свою справу і відноситесь до цього, як до роботи: тобто якісно, монотонно, кожного дня", - каже Василь.
Одна з проблем українських громадян сьогодні, на думку письменника, це не пристосованість до війни за 8 років і незнання, що робити в екстремальних ситуаціях.
"Ми приїхали на завод "Океан", який обстріляли зі "Смерчів". Надавали допомогу пораненим і намагалися врятувати людину, яка на той момент загинула. Це були прості роботяги, які працювали, розбирали якісь конструкції. І в цей момент потрапили під обстріл. А ми знаходились буквально в 10 хвилинах. Тільки повернулися з позицій і медик наш каже: "Треба туди! Ти бачиш, туди прильоти", - розказує чоловік.
Близьких вдалося врятувати та вивезти за кордон. Це було важко тому, що у військових РФ були усі списки учасників бойових дій, усіх активістів і перше, що вони зробили, це почали ходити по будинках за нашими адресами. Мої близькі цілий місяць переховувалися по підвалах, у різних людей, чотири рази змінювали місце проживання, жили в сирій землі для того, щоб вижити", - говорить військовий.
У 2019 році Василь видав книгу про звичайних людей, які прийшли до військкомату і стали на захист України.
"Ця кампанія не зовсім як АТО. Абсолютно вони відрізняються і по масштабах, і по руйнуваннях, по втратах і по тактиці. Треба розуміти, досвід, який був там, не зовсім знадобиться тут", - каже чоловік.
Рукопис другої книги залишився вдома на Херсонщині. Після закінчення війни планує написати третю про події сьогодення, але найбільше бажання дійти до Херсона.
Суспільне Херсон
