Захарчук з дитинства займався спортом, був вихованцем київської дитячо-юнацької спортивної школи плавання, яка зараз відома як "Аквалідер". Наприкінці 80-х і на початку 90-х він двічі ставав чемпіоном Європи з плавання в ластах, а 1992 року вже під прапором незалежної України став призером першості планети. Здобув звання майстра спорту міжнародного класу.
Також Захарчук був кандидатом у майстри спорту з боксу та захоплювався практичною стрільбою. Представники цього виду спорту запам'ятали його за вдалими виступами на змаганнях з пістолета та карабіну.За межами басейнів та спортзалів Дмитро здобув юридичну освіту, став магістром права. За словами друга героя Олександра Українця, Захарчук завжди був спортивним та веселим, з відмінним почуттям гумору та енциклопедичними знаннями з історії. Працював охоронцем, керівником служби безпеки однієї з провідних українських компаній.
"Діма – людина, яка ніколи не мирилася з несправедливістю і завжди заступалася за тих, хто слабший, навіть якщо його особисті інтереси при цьому страждали. Так, з початком російського вторгнення у 2014 році він залишив престижну роботу і пішов до лав ЗСУ", – розповів Олександр.
"Не те що вулиці! Звільнення кожного будинку важливе. Адже якщо ворога не вибити, він піде далі. Ворог прийшов до нас не зайняти вулицю чи село, йому потрібна вся наша країна. Навіть метр нашої землі – це важливо", – розповідав Захарчук у передачі "Таємниці війни".
Взимку 2015-го спортсмен брав участь у боях за Дебальцеве та околиці. За розповідями Захарчука саме його 128 бригада утримувала основний плацдарм міста. Дмитро пройшов найгарячіші точки Дебальцевського плацдарму – Редкодуб, Нікішино, Кам'янка. Зумів вийти живим із оточення – "дебальцівського котла".
"У солдата на місці трохи інше мислення. Буде Іловайськ, не буде... Ми виходимо на бій, ведемо вогонь. Якщо навіть і буде, які мої дії? Мої дії не зміняться. Звичайно, ми шкодували, що залишали Дебальцеве. Ми розуміємо, що віддаємо нашу землю. Отже була така ситуація, тому що ресурс справді виснажувався", – розповідав Дмитро.
"Саме Діма познайомив мене з красою підводного світу, з того часу підводне полювання стало моїм улюбленим хобі. Наші виїзди на підводне полювання збирали разом багатьох прекрасних людей, які тяглися до Діми, як рослини тягнуться до сонця. Поряд з ним кожен відчував ту добру силу, яку він випромінював", – розповів друг Олександр.
Але взимку 2022 року після повномасштабного вторгнення РФ Захарчук знову повернувся на фронт, не чекаючи на запрошення від командування.
"24.02 він уже був в армійському, а потім одразу на передовій. Маючи бойовий досвід та підготовку нещадно знищував русню, допомагав навчитися військовій науці нашим молодим бійцям, зберігши таким чином багато життів наших воїнів", – зазначив друг Олександр.
Після зимового нападу окупантів Дмитро "Борода" Захарчук знову повернувся розвідником до своєї 128-ї окремої гірничо-штурмової бригади. А на початку жовтня досвідчений військовий загинув під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку. Хоча дуже хотів ще повернутися до Дебальцевого.
"Воїн зі сталевою волею та приклад для наслідування, Дмитро став на захист рідної землі ще у 2014-му році, пройшовши нелегку дорогу, виходив з оточення в Дебальцеве, неодноразово на собі відчував біль втрати бойових товаришів, але навіть це не вгамувало його спраги до звільнення України від загарбників. "Борода" був з тих людей, про яких говорять "людина честі", – написали на своїй сторінці у Facebook представники Scorpion Protection Group.
За словами друга Захарчука, без батька залишилися двоє синів та донька, дружина залишилася без коханого чоловіка, батьки – без сина.
Також знайомі Дмитра розповідали, що він дуже любив походи до історико-культурного заповідника "Трахтемирів" у Черкаській області.
"Душа Дмитра прилітатиме на Трахтемирів, він не мислив свого життя без цього місця!", – зауважила знайома спортсмена Людмила.
