Редакція "Евакуація. City" поговорила з волонтером про його роботу, допомогу херсонцям та випадки, які запам'яталися на все життя.
До початку війни розвивав музей локальної історії
До початку повномасштабного вторгнення Андрій Селецький розвивав туризм на Херсонщині. Він працював у компанії ХерсON, а також заснував музей історії Нововоронцовського краю.Там він хотів створити якісний та інтерактивний музей, який міг би конкурувати із найкращими виставками України та світу. Там мали бути зібрані розповіді про всі цікавинки локальної історії: місцеві особливості, кухню, узори та ландшафти.
"Це хобі і мій сенс життя. Наступна моя дитина після сина. У Нововоронцовці так багато унікальностей, багатьох з них немає навіть у містах. Просто на них потрібно звернути увагу", – пояснює Андрій.
Цей проєкт Андрій Селецький планує розвивати і після перемоги.
Основна робота Андрія – у Херсоні, а мешкає він у Нововоронцовці. 24 лютого чоловік був у Херсоні.
"Першого березня я мав здавати музейний проєкт і отримати за це заробітню платню більш ніж за пів року. Я завершив всі справи на тиждень раніше, 23 лютого, а наступного дня був готовий звітувати. Почалася війна, проєкт залишився в Херсоні, зарплату так і не виплатили", – згадує Андрій Селецький.
У перший день повномасштабного вторгнення разом із командою ХерсON чоловік займався організаційними проблемами, частині команди забезпечував відносно безпечні умови.
З наступного дня команда почала допомагати херсонцям. Наприклад, забирали заготовки їжі у місцевих ресторанах і віддавали їх потребуючим.
"Попри бої на Антонівському мосту містом почали ширитися фейки, що Херсон вже здали. Я почав виїжджати на вулиці і у прямому ефірі показувати, що російських військ на вулицях немає. Крім того, мені треба було повернутися у Нововоронцовку до родини. Десь 26 лютого, поки лещата навколо Херсона не замкнулися, я вирішив виїжджати додому і сказав про це у прямому ефірі. Я не казав, що евакуюю, але й не хотів їхати з порожніми місцями", – розповідає Андрій.
Після публікації оголошення у соцмережах за кілька годин з проханням виїхати з Херсона чоловіку написало близько 70 людей.
"Я зрозумів, що маю зайняти цю нішу, що це не буде один-два рейси", – каже Андрій Селецький.
У перший евакуаційний рейс їхав степами
Перший рейс Андрій Селецький здійснив у останні дні лютого. Трасою Херсон – Берислав – Нововоронцовка їхати вже не можна було, тож довелося степами."Я їхав апріорі розуміючи, що це українська територія. Але які колони зайшли, хто і де зробив засідку, було зовсім незрозуміло. Ми натрапили на російську колону – це було лячно, адже один вистріл з РПГ і все, ми приїхали", – згадує Андрій Селецький.
Шлях з Херсона до Нововоронцовки, який до війни можна було проїхати за 1,5 години, Андрій ледь подолав за вісім.
"Відтоді я почав вивозити людей із Бериславського, Каховського району, у квітні їздив у Херсон, щоб привезти допомогу та евакуювати людей", – розповідає Андрій Селецький.
Вдалося вивезти більше 1 200 людей, далі збився з рахунку
З початку березня Андрій став волонтером Червоного Хреста. Каже, що це потрібно було зробити, щоб позначити себе волонтером та мати офіційне підтвердження цього."Ще коли ми робили перший виїзд, я думав, як позначити себе, щоб було зрозуміло, що я не ДРГ, не військовий. Попросив намалювати фарбою на простирадлах червоні хрестики. Ми їх прикріпили на капот, на дах, позаду машини", – згадує Андрій Седецький.
Подумав, що червоний хрестик вже одного разу “виручив”, а організація декларує, що прагне робити добро для цивільних. Тож вирішив вступив туди, пояснює волонтер.
Найактивніше Андрій вивозив людей з березня до травня. Тоді щодня із Херсонщини з ним виїжджало близько 8 людей. Найбільше за один день вдалося вивезти близько 140 людей.
"Це був ніби човниковий біг. Через активні обстріли і глибоку окупацію люди хотіли виїхати. Загалом за весь період вдалося вивезти більше ніж 1 200 людей, далі я збився з рахунку", – згадує Андрій.
Зараз евакуаційних рейсів майже немає. Чоловік продовжує волонтерити, здійснює гуманітарні рейси та налагоджує нові канали допомоги.
"Усі, хто хотів виїхати, вже виїхали. Інші або не хочуть виїжджати через побут, або просто не мають на це грошей. Навіть якщо переселенцям надають безкоштовне житло, вони часто не мають засобів для подальшого існування. Ті, хто залишається щоденно, потребують гуманітарної допомоги, але місії видихаються", – каже Андрій.
Вивіз жінку з дітьми, а через тиждень у їхній дім прийшли росіяни
Одну з історій евакуйованих Андрій пам'ятає особливо добре. Каже, тоді спрацювало чуття.Під час одного з виїздів у машині волонтера залишилося ще одне чи два місця. Дорогою він заїхав до лікарні на Херсонщині, якій постійно допомагав після початку війни.
"До одного із топ-менеджерів лікарні, який постійно комунікував із волонтерами, була прикута потенційна увага російських військових. Я запропонував йому евакуювати хоча б дружину та дітей. Він довго вагався, але все ж погодився", – згадує Андрій Селецький.
Наступного тижня до цього чоловіка росіяни прийшли з обшуками. Його взяли в полон і випустили аж через тиждень.
"Він дзвонив із подякою і розповідав, що російські військові питали його, де дружина і донька. Завдяки таким історіям розумію, що все, що роблю – не дарма. А ще тоді, коли люди дістаються до безпечного місця і ридають. Доводилося вивозити з окупованих територій і вагітних жінок. Через деякий час їхні діти народжувалися на вільній частині України", – розповідає Андрій.
У центр двору прилетів "ГРАД", але чоловік не хотів їхати
Буває й таке, що люди відмовляються покидати свої домівки і залишаються під окупацією."Якось телефонує жінка, яка вже виїхала зі мною на підконтрольну територію. Каже, що переконала чоловіка їхати. Я поїхав до них у селище, хоча це було небезпечно через постійні обстріли. Заради людини завжди є сенс ризикнути", – згадує Андрій Селецький.
Зайшовши на подвір'я, звідки мав забрати чоловіка, Андрій почув виражений трупний запах і вже навіть подумав, що не встиг врятувати людину.
"У центр двора потрапили з "ГРАДу". Все вибито, машина лежить вверх дном. Думаю, точно не встиг. Але заходжу у хату – чоловік живий. Прошу їхати, переконую, що заради нього ризикував життям. Ні в якому разі не хоче їхати", – каже Андрій.
Дружина попросила забрати свого чоловіка силою. Випадки, коли родичів хочуть змусити до евакуації чи вивезти силоміць, трапляються часто.
"Але як збоку виглядатиме, коли я чоловіка тягнутиму до машини силою? Волонтер Червоного Хреста з криками завантажує чоловіка до машини? Що подумають військові, які є в селі? Я завжди категорично відмовляюся, коли таке пропонують. Одна із заповідей Червоного Хреста – допомогу надають добровільно", – пояснює Андрій Селецький.
За його словами, якщо людина вже вирішила залишатися там, де це небезпечно – її навряд чи переконають навіть найвагоміші аргументи.
Попри все, Андрій займається евакуацією та допомогою херсонцям, бо каже, що не може по-іншому.
"Чому займаюся евакуацією та іншою допомогою? Таке ж питання можна поставити і військовим в окопах. Як може бути по-іншому? Це мої земляки, це мій фронт. Якщо б я це не робив, то не знаю чи хтось би вивіз цих людей чи ні", – каже Андрій.
evacuation.city