«Останній захід сонця на неокупованій Україні»
– Біля Нової Каховки окупанти одразу почали чіпляти свій прапор (російський – ред.) 24-го (лютого – ред.) вже в обід. І до нас (у Херсон – ред.) з'явилися, почалися там бої, усі чули що відбувається біля Антонівки. Фактично 24 числа – це був останній захід сонця, який ми побачили у вільній, неокупованій Україні. Ми були в самому Херсоні, ми жили в спальному районі.Євген каже, залишаючись у Херсоні, намагався концентруватися на інформуванні іноземних ЗМІ про те, що відбувається в окупації.
– Я працював, допомагав закордонним ЗМІ, допомагав зв’язуватись з людьми, організовував інтерв'ю, перекладав під час zoom-зв'язку, чи то WhatsApp, чи чимось іншим, допомагав нашому меру (Ігорю Колихаєву – ред.) розповідати за кордоном, що відбувається у Херсоні. В принципі, я в цьому бачив свій громадянський обов'язок, бо в україномовному, російськомовному інформаційному просторі і без мене там багато людей працювало, а я саме сконцентрувався на тому, щоб англомовне суспільство знало, що у нас тут робиться. Бо на той момент з'ясувалося, що коли всі повиїжджали, або хтось перестав працювати, саме тих, хто розмовляє англійською і може допомогти нашим закордонним колегам дізнатися про Херсон, – була нестача таких людей.
На думку журналіста, весь цей час йому вдавалося уникнути активного переслідування саме через те, що не працював в цей час в україномовному просторі.
– Орки (російські військові – ред.) явно не відстежують англомовний простір, і тому в мене був подвійний захист. В україномовному просторі я не працював, бо це вже стало небезпечно і плюс мій голос легко впізнати, якщо хтось там дивився один місцевий телеканал. І от таким партизанським чином я вирішив підпільно працювати, допомагати не забувати про Херсон.
Євген не знає, чи знаходився він в тих самих списках, за якими окупанти проводили пошук місцевих активістів та журналістів.
– Мені допомогло те, що я не був журналістом саме від якогось видання, десь останніх 2 роки. Тобто не було такого, щоб я ходив і представлявся якимось певним телеканалом. Я був фрилансер, фіксер, але такого, щоб я останній час світився як представник якогось видання або ЗМІ, такого не було. Чесно, не знаю, чи пощастило, але головне, що є результат – усі вибрались живі і здорові, ніхто не на підвалі і ми на підконтрольній владі Україні території.
«Переважно всі продукти з Криму»
– Завжди, перш ніж скаржитись на щось, я завжди згадую про Маріуполь. Після Маріуполя, ми херсонці, у яких була вода і світло, і деякий час зв'язок, і телефонний зв'язок, і в принципі в нас опалення було до останнього…– І от порівнюючи наші умови побутові, звичайно, стало менше продуктів, але вони є, все подорожчало, але з голоду ніхто не вмре. Ми спочатку купували за завищеними цінами, і картоплю мішками, і борошно, і все на світі, потім воно трохи вирівнялось. Так, звичайно, переважно всі продукти з Криму були, маю на увазі не картоплю з морквою, а інший асортимент, що продається в магазинах. Але я це кажу, лише про сам Херсон, бо те, що відбувалося в навколишніх селах, вони страждали більше ніж ми.
Ситуація в навколишніх селах була набагато гіршою, каже Євген.
– Трохи далі від Херсону – Чорнобаївка і там вже жах, немає ні світла, ні комунікацій, все розбомблене, людей меншає, орків більшає. Вони з ними частіше стикаються і що там робиться… Антонівка теж дуже сильно постраждала, Білозерка, ті, що далі. Ви розумієте, навіть видно було, коли люди приїздять до Херсона, які вони втомлені і сірі були, виснажені. Тобто ми, як місто, ми не показник.
«Хочемо деокупації області»
Журналіст вважає, що після деокупації всієї Херсонщини у правоохоронних органів буде дуже багато роботи.– Найстрашніше з'явиться, коли цю територію звільнять і почнеться розслідування, що робилось в навколишніх селах. У Херсоні теж повилазять різні злочини, пограбування, але села – це найстрашніше. Тому ми не стільки хочемо, щоб сам Херсон звільнили, а хочемо, щоб звільнили Херсонську область саме, бо нашим людям, нашим селянам, – їм найтяжче і вони, до речі, часто тікали саме до Херсона, аби в Херсоні нормально пожити, поїсти, побути зі світлом, з водою і так далі. Тому в мене язик не повернеться розповідати як мені тяжко було в самому Херсоні, в місті. Лише морально тяжко, бо вибачте, зранку або ввечері ти чуєш, як стрільба з автоматів чи з чогось більш важкого, чи ніби кулемет якийсь, чи БМП, щось таке великокаліберне. Зранку, люди знімають криваві сліди по асфальту, десь рука з кров?ю, вже когось там застрелили.
«Життя як у 1990-ті роки»
– Коли вони (російські військові – ред.) не їздять, так подивишся навколо, ніби-то все нормально, тільки що як в 90-ті – ліки з машин, їжа з машин, але тут вони під?їжджають, стають двома мобільними блокпостами і всіх перевіряють. Наприклад, перевіряють у жінки машину і кажуть: «Давай, знімай сережки». Сміються, це в них такий гумор. Ну і плюс це відчуття, що до тебе стукають, а ти знаєш, що ти нічим не захистиш свою родину і себе – це найгірше відчуття.– І мені здається, що людина, у якої в руках зброя, відчуває себе трохи краще ніж та, що сидить вдома – до неї стукають 6 автоматників і вона знає, що вона нічого абсолютно не може. Тому я б сказав, що в нас були якісь моральні проблеми, ніж справжні фізичні. І звичайно, що навколишні села – це задля них треба звільнити Херсонщину. Там немає зв'язку, немає інтернету, вони не можуть нічого нікому доповісти, що відбувається. І люди, коли щось сталось, навіть не можуть набрати швидку допомогу, вони біжать до якогось охоронця, десь на якомусь підприємстві, бо там є стаціонарний телефон, то це абсолютна цивілізаційна і гуманітарна катастрофа саме у селах Херсонської області.
Про мера Колихаєва
Перебування досі, в окупації, мера Херсона Ігоря Колихаєва викликає багато дискусій в суспільстві. Але Євген впевнений, що окупантам вигідно, аби інфраструктура міста нормально працювала, тому, вважає він, Колихаєва не чіпають.– Це моя особиста думка і мої міркування. Я особисто думаю, що він не колаборант, я думаю, що він дійсно залишається на своєму місці як мер і дійсно виконує свою роботу за однієї простої причини – якщо його не буде, то інфраструктура Херсона, вона просто полетить шкереберть, а це додаткові проблеми, які оркам не потрібні. Тобто їх влаштовує, що хтось займається інфраструктурою міста і вони на це не відволікаються і в них немає цього головного болю.
– Якщо проаналізувати, як висловлюється Колихаєв в інтерв’ю, він, звичайно, їх (окупантів – ред.) не обзиває, але він чітко дає зрозуміти, що в нього проукраїнська позиція і в принципі, якби була якась інша людина, – вже давно б вона пішла на підвал і з нею б велися розмови, щодо того, що таке «русский мир» (рос.)і як і кого треба любити. Але мені здається, що саме те, що він займається структурою міста – це і є його безпековою гарантією, тому його не чіпають.
«Ризиків їхати більше, ніж залишатися»
Перед тим, як прийняти рішення – їхати з окупованого міста та області, Євген ретельно зважував на безпекову ситуацію у дорозі та на блокпостах.
– Тобто ми розуміємо, що інформація про тих, хто виїхав, вона нормальна, вона подається майже онлайн, а інформація про тих, хто не доїхав, вона або не подається, бо ніхто не доїхав, або подається з величезною затримкою. І за всіма цими ознаками ми зрозуміли, що ризиків їхати – більше, ніж залишатися.
Врешті Євген та його сім?я наважились виїжджати, зробивши ставку на дорогу через Василівку на Запоріжжя.
– Довго слідкували, довго аналізували. Плюс виникла потреба, бо дитині треба складати екзамени, 11 років навчання, іншим дітям треба вчитись десь і ми побачили, що західне озброєння поступає в такій кількості, щоб Україна не програла, але щоб і не виграла. Тому ми розуміли, що в вересні ніхто нічого не звільнить і треба готуватися до довгої війни, треба готуватись до навчання не в Херсоні, а на підконтрольній (владі України – ред.) території. Усі ці фактори склались, і ми вирішили поїхати.
Дорога з окупації
– На території до сірої зони все було нормально, тобто це окупована територія, орки там відстежують тільки рух між селами, вони знають, що це «їхня територія». Вони думають, що це місцеві і не особливо там напружуються, плюс спека і вони не дуже хочуть стояти на сонці, тобто я б сказав, що нам дуже і дуже пощастило.– Ми їхали бачили міни, тому треба бути уважними, ну і зрозуміло, що коли ти їдеш в сірій зоні ніхто не виходить по обочині в туалет, бо всі розуміють, що узбіччя заміновані. Дорогою побачили розбиті села, де ніхто не живе, одна корова десь прив?язана, мабуть, десь залишилася жити одна людина, розбомблене господарство фермерське, згорілі комбайни, трактори, ракети стирчали в дорозі від Градів. Але результат є результат – ми все ж таки виїхали, живі і здорові.З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
- Російські війська почали штурм Херсону 1 березня. Відтоді місто – в окупації.
- 25 травня російський президент Володимир Путін підписав указ про спрощений порядок прийому до громадянства Росії для жителів Запорізької та Херсонської областей України.
- В Офісі президента України назвали це «юридично нікчемним» документом, який потрібен Путіну винятково як «елемент тотального пропагандистського впливу» на внутрішню аудиторію.
radiosvoboda.org