Виїхав із міста у середині квітня. Каже: думати про те, що по тебе кожного дня можуть прийти, було морально нестерпно.
Як чоловіку вдалося евакуювати себе та своїх батьків? Та що відбувається у Херсоні під час російської окупації?
Про це Павло розповів Радіо Свобода.
Поведінка окупантів
«Окупанти з’явились у Херсоні 1 березня. Коли входили до міста, зруйнували найбільший ТРЦ «Фабрика» та обстріляли кілька багатоповерхівок. Окрім того вони пограбували «Цитрус», «Алло» і, звісно, магазин сантехніки. А ще спалили торговельні ряди на центральному ринку.2 березня я побачив колону з 6-ти російських танків з власного вікна. Вони зупинилися на перехресті і певний час стояли, бо заблукали.
Спершу до цивільних людей окупанти ставились адекватно. Але коли почалися проукраїнські мітинги, вони такого не очікували, бо їм розказували, що тут буде, як у Криму.
Їх це сильно здивувало і військових доволі швидко замінили на спецпризначенців СОБР, Росгвардію та ФСБ, бо вони – більш агресивні, не особливо церемонились та були більш досвідчені у питаннях розгону мітингів. Тож, починаючи з середини березня, вже були і побиття, і поранені.
Перебуваючи у місті, окупанти зривали українську символіку та нівечили пам’ятники: наприклад, на стелі пам’яті героїв АТО вони написали «Убийцы детей», а стелу Небесній сотні знищили.
У перших числах квітня російські військові обійшли чотири багатоквартирні будинки навколо центральної площі і переписали на папірці дані мешканців: прізвище, ім’я, по-батькові, номер телефону. На запитання «Навіщо це вам?» – відповідали: «Ми – ваші сусіди, хочемо з вами познайомитись».
Поведінка влади
«Людина, яка працює в ОДА, розповіла мені, що о першій годині дня 24 лютого прибув автобус та запропонував усьому керівництву ОДА евакуюватись, і очільник області Геннадій Лагута миттєво скористався такою пропозицією.Вище керівництво силових структур регіону також нас зрадило: у перший день війни місто покинули керівництво СБУ, МВС, прокурори, судді. Воєнкомат припинив роботу о першій годині дня.
Щодо мера Ігоря Колихаєва, то, як на мене, він діяв цілком адекватно, підтримував життєдіяльність міста».
Проблеми з ліками та продуктами
«Із ліками була катастрофа. Через те, що окупанти повністю заблокували місто, лише поодинокі волонтери мали змогу щось привозити. Бракувало абсолютно усього. Мені відомо кілька прикладів, коли важкохворі люди просто не дочекалися необхідних препаратів і померли.Можна було обійти 12-15 аптек у місті і не знайти потрібних ліків. Наприклад, був величезний брак інсуліну. Доходило навіть до того, що власники деяких аптек зверталися до волонтерів із запитаннями, чи мають вони той чи інший препарат.
Щодо продуктів, то великі проблеми із ними були лише у перші дні окупації: не працювали більшість магазинів, а ті, які працювали, робили серйозну накрутку цін. Але, коли поновив роботу хлібозавод і поступово налагодили логістику всередині області, то в Херсоні вже з’явилися і хліб, і овочі, і яйця, і м’ясо і таких проблем не було (принаймні з продуктами першої необхідності)».
Гуманітарна допомога від окупантів
«4 березня окупанти намагалися роздавати на центральній площі гуманітарку, але ніхто не прийшов. І того ж дня вони на певний час нам відключили мобільний зв’язок: Vodafone за 4-5 годин вдалося відновити, а Київстар лише за кілька днів.Загалом у місті було кілька точок видачі російської гуманітарної допомоги. Коли я проходив повз, то бачив там лише представників «соціального дна».
У якийсь момент окупанти почали діяти інакше, і в Херсоні з’явилась масовка, завезена ними з Криму. Саме вона створювала картинку, що «херсонці радісно беруть допомогу від Росії».
Ще були випадки, коли окремі «ділки» брали російську гуманітарку і намагалися її продати, але місцеві їх швидко ставили на місце».
Евакуація
«Ми рухалися колоною із 12 автівок. По дорозі ми проїжджали 8 блокпостів. Особисто нас зупиняли і перевірили лише на одному – на в’їзді у Снігурівку (на кордоні Херсонщини та Миколаївщини). Це були спецпризначенці ГРУ.У нашому авто запитали паспорт лише у водія, формально оглянули багажник і уточнили, куди ми їдемо. Але знаю, що у інших людей з нашої колони оглянули ще й мобільні телефони.
Загалом вони більш ретельно оглядали представницькі авто».
Настрої у місті і перспективи «референдуму»
«Херсон до війни був доволі байдужим містом. І мене певною мірою приємно здивувала поведінка багатьох моїх однолітків, які раніше жили за принципом «какая разница».Так, лишилася певна категорія «ватного населення», але це – переважно дуже літні люди чи місцеві божевільні.
Загалом від моменту окупації нашого міста відсоток проукраїнського населення дуже суттєво зріс: за моїми відчуттями, це десь 80/20. Нейтральних не залишилося.
Тому на так званий «референдум» люди не прийдуть. Окупанти можуть тільки намалювати результат і привезти якусь масовку із Криму, щоб створити картинку».